Як Янукович допоможе Порошенкові стати Президентом України, чому Добкін і як голосувати кримчанам? Особливості виборчої кампанії 2014-го в інтерв’ю Гал-інфо прокоментував голова Комітету виборців України Олександр Черненко.
У чому особливість саме цієї виборчої кампанії, окрім того, що вона відбувається в обставинах форс-мажору?
Одна з особливостей - велика кількість кандидатів, їх точно буде більше як 30. Це не дуже добре для виборчого процесу: довший бюлетень, більше коштів на вибори, більше членів комісії.
До того ж, кампанія буде дуже динамічна, буде проводитись переважно між уже відомими політиками. Оскільки кампанія коротка, все перейде у віртуальний простір, у мас-медіа. Це буде не просто офіційна політична реклама, це будуть і замовні матеріали, і джинса, будуть інформаційні війни, компромат. Щось схоже ми бачили у 2010 році.
Скоріш за все вибори пройдуть у два тури. Хоча сьогодні і є лідери рейтингів, але навряд чи хтось із них набере понад 50% голосів у пеоршому турі.
Чи бачите Ви небезпеку зриву роботи комісій через велику кількість їх представників від технічних кандидатів?
На кожних виборах є технічні кандидати, технічні партії. Проте, нині технічних кандидатів мають всі основні кандидати, тому монополії на членство в комісіях не буде ні в кого. Крім того, є спостерігачі, є громадський контроль і великий запит у суспільстві на чесні вибори, тому якщо хтось спробує через комісії провести якісь махінації, є механізми це зупинити.
Яких змін зазнало виборче законодавство?
Перше – дозволили присутність спостерігачів від громадських організацій. Вони тепер наділені такими ж повноваженнями, як і під час виборів парламентських. На відміну від попереднього закону, кандидат може делегувати в комісію не двох представників, а одного. Якби у нас балотувалися понад 30 кандидатів і було 60 чоловік виборчої комісії –роботи не було б ніякої. Тому скорочення є позитивом. Певні застереження є і до фотографування бюлетенів. Не те, щоб такі заборони зупинили когось, хто справді захоче заробити на каруселях, але принаймні морально може вплинути.
Нещодавно оприлюднили свіжі рейтинги кандидатів у президенти. Як би Ви їх прокоментували, зокрема, як пояснити стрімке зростання популярності Петра Порошенка?
Це тенденція, яка спостерігалася останні якщо не півроку, то 3-4 місяці. Він поступово набирав по 5-7%, в лютому у нього було вже 12% підтримки. І цей скачок, який ми побачили за останніми даними наприкінці березня, спричинений кількома чинниками.
Один з них – було проведене перше опитування без Януковича. До Порошенка частково перейшов дезорієнтований електорат екс-президента. Частина виборців Януковича піде до комуністів, певна поміркована частина людей готова підтримати Тимошенко, але в багатьох є втома від чинних політиків. Це опитування показало запит у суспільстві на стабільність і умиротворення. Україна чотири місці живе в умовах стресу, в умовах серйозної політичної кризи. Будь-яка людська психіка не може витримати це вічно.
Власне, опитування показують, що найбільше сьогодні виборці бояться війни, 67%. Майже 50 % – внутрішніх конфліктів, бо вони стали дуже реальними. Тому є попит на тих кандидатів, які уособлюють, принаймні, своїм образом, спокійну впевненість, які не налаштовані на агресію. При всій повазі до Юлії Тимошенко, вона дуже ефективна саме в стані конфлікту: з Ющенком, Януковичем, тобто - на противазі. Коли образу ворога немає, її риторика незатребувана.
Так само десь сприймався Кличко. Оскільки він був одним з лідерів Майдану, то вже не сприймався як третя сила, він чітко сприймався як антиянукович. З цим же пов’язане і падіння рейтингу в Тягнибока.
Воднораз з приводу успіху Порошенка є кілька застережень. У нього дуже нестійкий електорат. Сьогодні у суспільстві спостерігається унікальна динаміка зміни настрою: щомісяця, навіть щотижня настрої і симпатії можуть мінятися дуже серйозно. Тому, така висока підтримка Порошенка – це певною мірою аванс, необережні кроки можуть все зруйнувати. До того ж, ввімкнуться опоненти. До речі, ніхто ще не рахував, бо було мало часу, скільки може дати Порошенкові підтримка Кличка. В них дуже спільний електорат, 70-80% виборців Кличка і без його закликів готові були голосувати за Порошенка.
Виходить, найбільше падінню рейтингу так званої опозиційної трійки «підсобило» зникнення головного опонента?
По-перше, багато фахівців схиляються що думки, що їхній рейтинг був рейтингом антиянуковича. По-друге, не всі підтримали поведінку лідерів опозиції на Майдані. Хоча незаслужено, як на мене. Вони у дуже непростій ситуації опинилися, вони несли відповідальність за життя людей, на них тиснули західні дипломати, щоб все було в мирному руслі, тому їхня компромісна позиція на тлі радикальних настроїв Майдану викликала розчарування: мовляв, ми тут на барикадах, а лідери в кабінетах про щось домовляються.
Поява Юлі, яка раніше не включалася в анкети, а також абсолютно справедлива думка, що на Майдані перемогли не політики, а люди, і спричинили десь до обвалу рейтингу опозиційних лідерів.
Це багато в чому об’єктивна закономірність. В свідомості багатьох революція перемогла, тепер треба будувати країну. А політики з Майдану десь можливо не зовсім підходять до цієї ролі.
Чи підходить для цієї ролі Тимошенко?
У неї є своє ядро рейтингу, яке вона буде нарощувати. Але загальне падіння її підтримки пов’язане також десь і з втомою від війни взагалі і втомою від Тимошенко, яка вже більше десяти років у політиці. Порошенко теж не новий політик, але він ніколи не був на перших ролях. Хоча загалом я би не применшував на сьогодні ролі Тимошенко. Вона активно включилася в кампанію, а ми знаємо, що особиста участь лідерки «Батьківщини» у виборах завжди давала несподівані результати. У неї є всі шанси вийти в другий тур.
Треба пам’ятати, що в ситуації з Тимошенко завжди було важливо не те, що вона говорить, а як вона говорить. І тут Юлія Володимирівна собе не зраджує.
Стане президентом України Порошенко чи хтось інший, він в першу чергу стикнеться з проблемою Конституції, яка відібрала у нього повноваження.
Думаю, одразу після виборів президента треба буде повернутися до серйозної розмови про прийняття нової Конституції. Очевидно, що новообраний президент буде зацікавлений в посиленні своїх повноважень. Також для всіх очевидно, що Україна повинна бути парламентсько-президентською республікою з достатніми повноваженнями Президента, але все-таки не настільки високими, щоб це була узурпація влади.
Очевидно, новий президента захоче отримати лояльний для себе парламенті і, відповідно, мати лояльний уряд, але сьогодні для нас дуже серйозним викликом є проведення дострокових парламентських виборів, найоптимальніше у жовтні-листопаді, а до того часу на кінець літа-початок осені треба прийняти нову Конституцію і закон про вибори за відкритими списками. Чи захоче на це піти новий президент – теж питання. Зрозуміло, що цей склад парламенту виборів не захоче, але сьогодні має бути досить сильний громадський тиск. 66% громадян вимагають дострокових виборів.
Які ризики обрання президентом України олігарха, який має бізнесові інтереси в Росії?
Хоч і є там великі бізнес-інтереси, насправді російські активи Порошенка – це не левова частка його бізнесу. Він уже нині постраждав, бо його активи заблоковані. Я б не робив з цього проблему. Так чи інакше з Росією доведеться говорити. Хто б не став президентом, поки не буде повернення Криму, він змушений бути в напружених стосунках з росіянами. Не думаю, що Порошенко йде в президенти, щоб вирішити питання своїх російських активів. Думаю, він з цією жертвою змирився.
Як пояснити таку кількість кандидатів з табору Партії регіонів і висунення самою партією кандидата Михайла Добкіна?
Партія регіонів – це все-таки в першу чергу конгломерат серйозних бізнес-угруповань, які часто конкурували між собою. Він цементувався Януковичем за допомогою правоохоронних органів. Коли його не стало, конструкція не могла бути сильною. Тому ми побачили, що ці угрупування почали відкрито між собою конкурувати. Вони усвідомлюють туманні перспективи отримання поста президента, але хочуть залишитися в політичній еліті уже через свій політичний проект: в Тігіпка свій, у Фірташа-Львочкіна – свій, в Ахметова – свій. Створення таких сил і їхнє укріплення й призвели до того, що різні кандидати йдуть на вибори від Партії регіонів. А хтось просто ховається від кримінального переслідування...
Не секрети, що Росія ставить собі за мету зрив президентських виборів. Наскільки реальною є ця загроза?
Загроза є, але я не став би її переоцінювати. Тут є два шляхи: або безпосередня військова агресія, бо під час війни ніхто виборів не проводить, або через негласне втручання, провокаторів, роботу спецслужб. Можливо, будуть радикалізувати ситуацію, сутички на вулицях. Але це не так просто зробити при злагодженій роботі спецслужб і правоохоронців. Вони мають забезпечити безпеку виборчого процесу, в першу чергу у східних регіонах. Закон нині такий, що якщо на окремих дільницях вибори не відбулися, це не ставить під сумнів легітимність загального результату. Хотілося б, щоб і Крим проголосував, хоча в нинішніх умовах це практично неможливо.
Вибори проводити треба, бо сьогодні Україні як ніколи потрібна легітимна влада, яка буде користуватися довірою всередині країни і за її межами. Необрання президента може мати катастрофічні наслідки, всі розуміють цю відповідальність, отож, і влада, і громадяни, і кандидати цього не допустять.
Участь кримчан у виборах неможлива?
Сьогодні неможливо відкрити дільниці в Криму. З низки причин треба шукати інші способи забезпечення реалізації виборчих прав. Найбільш реальною бачиться організація голосування кримчан в прикордонних територіях, в Херсонські й області. Але цим виборцям доведеться долати серйозні відстані, блокпости, які можуть їх не пропустити.
Але не питання, скільки кримчан зможе проголосувати. Головне, що держава Україна має забезпечити мешканцям Криму реалізацію конституційного права, і якщо хоч один кримський виборець зможе скористатися ним, це треба робити. Ми не маємо права сказати, що це не наші громадяни.
Навіть на території компактного проживання татарів навряд чи вдасться відкрити хоч одну дільницю. Тому треба або приймати окремий закон, або внести зміни в чинні закони і прописати процедуру голосування громадян на окупованих територіях. Такі закони є в Грузії, Молдові, Косово. Як не прикро говорити, але такий досвід треба застосовувати і в Україні.
Ірина Курус, Гал-інфо.
Фото - lvivpost.net
