Нещодавно в мистецьких колах стало відомо про появу у Львові нового театру антрепризи “ТАП” – Ореста Огородника.
Сьогодні в проєкті #ВідвертаРозмова_з ми поспілкуємось із засновником театру, заслуженим діячем мистецтв України, актором Національного театру ім. Марії Заньковецької, відомим львівським режисером Орестом Огородником.
Оресте, то що ж таке ТАП?
ТАП "Театр актуальної п’єси Ореста Огородника". Можливо він буде називатися – “ТАПООК”. Я б був не проти. Це дуже цікава назва для театру.
Над цим форматом я думав уже давно, років ще десять тому. Але маючи можливість, на той час, ставити вистави в театрі Заньковецької, реалізація задуму відкладалася.
Коли ж пан Мацяк став єдиним керівником театру (не продовживши контракт із п. Стригуном), театр узяв “новий” курс і п’єси Ореста Огородника в театрі раптом стали непотрібні. Відповідно ідея, про створення незалежного театру набула нового сенсу. Оскільки я писав і пишу п’єси – вони мають бути зреалізовані! Я знаю, що маю свого глядача, який мене любить, якого люблю я, і з яким ми маємо про що поговорити.
Першим кроком до створення ТАПу була ідея створення вистави “Криза 2”. Її постановку в театрі Заньковецької зупинили, хоч існувала попередня узгодженість щодо неї з тодішнім керівником Андрієм Мацяком. Спочатку цю виставу ми повинні були грати на сцені театру Заньковецької. Я пів року працював над п’єсою, а потім коли я її приніс, п. Мацяк навіть не читаючи сказав, що театр має інший напрямок і “Криза 2” не на часі! Тому я вирішив зробити з п’єси антрепризу!
Я був у вас на читці “Кризи – 2”
Це вже було пізніше. Саме, після того, як мені відмовили тут, у театрі. Хоча, це був великий ризик – ставити “Кризу 2”, як антрепризу! Адже там аж 14 діючих персонажів. Ставити антрепризу на 14 персонажів це не так просто. Бо антреприза – це, як правило, проєкт не стільки мистецький, а й фінансово-мистецький. Це така форма театру, яка сама себе має окуповувати.
Це те, що їздить зараз 4–5 акторів по Україні з якоюсь виставою?
Так. Є різні антрепризи. Є такі, що, до прикладу, в Києві набирають зірок, які постійно світяться на телебаченні, ставлять що завгодно, везуть сюди, люди йдуть на цих зірок і платять по 1000 гривень за квиток. Якість таких вистав часто сумнівна. Але, у такому випадку, якість – не головний критерій! Критерій – гроші. Вони там заробляють непогані гроші, інакше б не їздили. Це ціла імперія насправді. В Україні, зокрема в Київі вона розвивалася швидкими темпами, на відміну від Львова.
У Львові з антрепризою досі “не оране поле”. Але одне діло коли ти береш київських зірок і возиш їх по цілій Україні в пошуках заробітку, а інше - створити театр, який би зажив, без, поки, великих зірок.
Я поки що планів, щодо великих зірок не маю. Я хочу зробити антрепризу для львівського глядача, зі львівськими прекрасними акторами! Грати тут у Львові, можливо по західній Україні, де мене знають і я маю свого глядача. А згодом подивимось. Я не люблю заглядати дуже далеко вперед. Тихіше їдеш, як-то кажеться.
Повернімося до “Кризи 2”
Усі актори, які мали бути задіяні в продовженні “Кризи” погодилися. Ми ходили на репетиції, ми тяжко працювали, віддавали весь свій вільний час. До слова, у мене було два склади, не один, а два склади, бо я хотів усіх зберегти. А потім, коли в театрі Заньковецької почалась велика криза репертуару, одна невдала вистава, друга невдала, і т.д., Андрій Мацяк сказав, що готовий узяти нашу виставу в репертуар: “Пане Оресте, давайте повертайтесь. Я вам даю сцену. Давайте, хай “Криза 2” йде на нашій сцені”…
Ми не погодились! Не зважаючи на це, наша співпраця з театром усе ж продовжилася. Нам не було відмовлено в оренді приміщення (саме сцену театру Заньковецької ми збирались орендувати). Пан Мацяк усе одно підтримав цю ідею. Я здогадуюсь, чому він це зробив. Мабуть, йому треба було щось додати до свого іміджу перед завершенням контракту. І це при тому, що театр жодної копійки не мав у цю виставу вкладати взагалі. Усі гроші мав вкладати я і спонсор, якого я на той час уже знайшов.
Й от, коли до прем’єри залишалося три тижні, а вона мала бути 17 чи 21 березня, я не пам’ятаю, 24 лютого розпочалось російське вторгнення. І все зупинилось. І наш проєкт теж.
Потім, через якийсь час, була можливість знову все відновити. Але на цей час, через певні конфлікти з директором із театру, був звільнений Януш Юхницький, який був задіяний у головній ролі в “Кризі 2” і вся ця історія стала апріорі неможливою.
Після того, пройшов ще якийсь час і розуміючи ситуацію, яка складається в театрі, і маючи потребу реалізувати свою драматургію на сцені, я вирішив знову повернутися до ідеї з ТАПом. Я нарешті внутрішньо дозрів. Настав момент, коли я сказав собі, що готовий займатися театром, поза театром, взявши на себе всю відповідальність.
Отже, це вже не тільки режисура?
Ні. Це продюсерство, фінанси, це насправді великий обсяг роботи – це невеликий директор свого невеликого театру, який буде додатковим місцем реалізації моїх театральних проєктів! Адже залишати театр Заньковецької я не планую. Сподіваюсь, що з приходом нового керівника, мені таки знайдеться місце на його (театру) підмостках.
Що стало останньою краплею?
У мене є напрацьований матеріал. Свіжостворена драматургія. Дещо з неї я читав у театрі, на колектив. Але при тому, що актори були в захваті від п’єс і хотіли взяти їх до постановки, за керівництва Мацяка, знову ж таки, цим п’єсам дали відкоша. Як буде з новим керівництвом – побачимо. Але в будь-якому випадку, вони будуть поставлені.
Це було останньою краплею, яка прорвала греблю сумнівів!
Чи може взагалі існувати Театр без приміщення театру?
Театр – це не приміщення. І ніколи театр приміщенням не був, насправді. Театр – це, як церква, як Бог сказав: “Де є двоє, там уже є я між вами”. Де є дві чи три людини – це вже церква. Театр так само.
Взагалі, основна складова театру – це актор, хто б що не говорив, тому що театр без актора не може бути. Він може бути без драматурга, без режисера, без приміщення, але, не без актора! Якщо є актор, він виходить на площу серед міста й це театр.
Театр може бути в наметі, у вагоні метро, театр може бути будь-де, будь із ким, будь-як, будь-коли. Він може розповідати, про будь-що, у будь-який спосіб! Я не берусь казати, який театр ліпший, тому що театр – це є суб’єктивна штука, мистецтво, впринципі, суб’єктивне. Кожен театр має свого глядача. Кожен театр, який має свого глядача, це вже театр. І якщо театр не скучний – це вже театр.
Я б ще хотів повернутись до назви. А саме до частини “актуальної п’єси”. Що є актуальною п’єсою і наскільки може бути актуальним Орест Огородник?
Питання актуальності, це, як питання театру – питання суб’єктивне. Для кожної людини актуальність вирізняється по-своєму.
Для мене актуальне – це те, що насущне, “на теперішній день”. Якщо я підіймаю у своїх п’єсах проблеми сьогоднішнього дня, насущні проблеми, на мою думку, це актуально. Як правило, усе, що пишеться і створюється сучасниками – актуально! Хоча класика, поза сумнівом, теж може бути актуальною. Класика, вона тому – класика, що актуальна будь-коли. Це – основні сюжети, на яких базується 90 відсотків усієї світової драматургії! Нещаслива, чи незреалізована любов, конфлікт батьків і дітей, проблеми патріотичності та зради!
Я ж порушую всі ці питання, з огляду на сучасний соціум і сьогодення. Намагаюсь показати ці чи інші конфлікти в розрізі сучасного розуміння і бачення… З погляду іннервації сучасної нервової системи. Я не пишу драматургію на століття! Хоча, з іншого боку… Я коли ставив “Кризу” чи “Гречкосія” в театрі Заньковецької, думав, що це вистави на один сезон. Я думав, рік пограємо і спишемо. Це не писалося на 10-річчя. Усі це знають, я про це говорив, коли ми над ними працювали. Я не винен, що історія з “Кризою” чи з “Гречкосієм” і далі гіперактуальні в країні, адже питання ідентичності української землі, генофонду українців, буде постійно актуальне.
Класики, коли створювали свої, тепер класичні, п’єси, також не писали на все життя. Вони писали в конкретний момент, під конкретні ситуації, для конкретного обивателя. Класика не створюється класикою. Класикою її робить час!
Ще раз наголошу – я пишу свої речі не для того, щоб мене цитували й розповідали, хто такий Орест Огородник. Я пишу ці речі тільки тому, що я не можу їх не написати. У мене є потреба ТВОРИТИ! З’являється ідея, тема і я мушу це втілити!
Я загалом написав понад 20 п’єс. Поставлено тільки 5 чи 6 найкращих із них. І це нормально. Перечитуючи свої ранні “опуси”, сприймаю їх радше, як ескізи й чорновики, часом смішні, часом недолугі, але завжди потрібні! Якби не вони, не було б “Кризи” і “Останнього гречкосія”, “Блазнів мимоволі” й “Безодні”.
До речі, мене немає в жодному драматургічному сучасному альманаху, чи збірці. Мене немає серед українських драматургів у вікіпедії, мене немає ніде, де згадуються навіть ті, хто у своєму житті написали одну казочку, яка не була ніде поставлена. Я ніколи не пропихав своїх творів у друк і не “скидався” на видавництво збірок сучасної драматургії! Бо завжди вважав і вважаю, що п’єса має відбутися не на папері, а на сцені! І якщо є хоч один сучасний драматург в Україні, чиї п’єси пройшли понад 1000 (тисячу) разів на заповнений тисячний зал, покажіть мені його! Буду радий стати за ним!
Якщо п’єса написана – місце її на сцені! У протилежному разі – це не п’єса! Це – драматургічний матеріал! Це я знаю напевно!
Що до режисури. Крім своїх п’єс... я чув, що повертається вистава “Каліка з острова Інішмаан”, списана Мацяком.
Я в театрі Заньковецької в основному ставив прості, зрозумілі емоційні вистави, які я сам називаю “хорошим товаром для широкого вжитку”! Тому що цього від мене вимагало керівництво театру, кон’юктура, глядач та час. І коли в театрі пішли чутки, що Огородник нічого ставити більше не вміє, тільки оці свої п’єси або там якусь українську класику, я зробив собі виклик. Я спеціально взяв і поставив найважчу п’єсу сучасного драматурга “Каліка з острова Інішмаан” Мартіна Макдонаха. І цим заспокоїв усіх скептиків раз і, сподіваюсь, назавжди.
Я готовий прийняти ще десяток таких викликів і поставити ще десяток таких вистав. Це залежить від нового керівництва театру Заньковецької. Але не треба судити про мене, як про режисера, лише по цих широко відомих виставах, які мали інше цільове призначення.
Повернімось до ТАПу.
У ТАПі якраз будуть звичайні, зрозумілі, емоційні вистави, якими я зробив собі ім’я серед львівського глядача! Щоб ми могли посміятися, поплакати, подумати й вийти з театру з таким настроєм, щоб захотілось зайти, ще на каву й ще годину посидіти й поговорити, про те, що вистава, яку щойно переглянули, повністю чи частково перегукується з нашим життям і розділяє наші радощі й переживання!
То що й коли можна буде побачити в ТАПі Ореста Огородника?
У мене була п’єса невеликого формату на малу сцену для початку. Ми вже почали репетиції.
Але першою постановкою в ТАПі буде не вона. І взагалі – це буде не моя п’єса. Це буде п’єса, яку я починав ставити в театрі ім. Марії Заньковецької, місяць тому. Комедія на сцену Будинку офіцерів. У силу певних обставин роботу над нею зупинили, актори, звичайно, були розчаровані. Я теж не надто втішився! Мені стало шкода втрачати цей матеріал, після всього що ми вже зробили разом з акторами. І тому виникла ідея почати подорож ТАПу саме із цієї п’єси.
Це буде весела комедія положень, про перипетії кохання. Яскрава, іскрометна, для підняття настою в соціумі у такі непрості часи. Я не буду зараз казати її назву, тому що продюсер просив поки карти не відкривати. Після цієї постановки є плани на мінімум два великі проєкти на велику сцену. Але це – згодом.
А хто буде грати в театрі Ореста Огородника?
Наразі основну акторську базу складають Заньківчани. Але шанс буде у всіх. Я з великою радістю буду задіювати акторів з інших театрів, серед яких у мене чимало друзів. У мене в цьому питанні немає якоїсь автократії. Якщо ти хороший актор і хочеш узяти участь у такому проєкті, будь ласка, двері будуть відкриті для всіх.
А якщо хтось прийде й запропонує свою п’єсу?
Будь ласка, ми сядемо, почитаємо. Якщо сподобається – чому ні?
А вийде поєднувати свій театр і театр Заньковецької?
Мені вийде. Як я казав раніше, я не відділяю себе від альма-матер! Робота в ТАПі буде в позаробочий час. Ми обговорювали це питання з новим керівником театру Заньковецької Максимом Голенком. Він у курсі щодо цього проєкту й підтримав це починання.
І давайте на завершення: “Криза-2” таки буде?
“Криза-2” без Януша Володимировича Юхницького – це не “Криза-2”. Якщо Януш Юхницький знайде бажання, можливість і час, я б доклав усіх зусиль, щоби цю виставу відновити…
Розмовляв Андрій Маринюк
Офіційна сторінка театру "ТАП" – Ореста Огородника у Facebook.
