Нещодавно, 28 серпня, у музеї Шептицького відкрили виставку зі 107 сакральних пам’яток – "Ікони риботицьких майстрів" (1670-ті –1750-ті рр.). Показ присвятили творчості осередку майстрів церковного мистецтва з містечка Риботичі, що поблизу Перемишля на етнографічній українській території Надсяння (тепер — Польща).
Та вже завтра, 14 жовтня, при світлому святі Покрови Пресвятої Богородиці добігає кінця експонування виставкового проекту. Тож, не проґавте свій шанс познайомитись з мистецьким надбанням риботицьких майстрів.
А наразі Гал-інфо пропонує до вашої уваги розмову з куратором виставки, кандидатом мистецтвознавства Роксоланою Косів, яка розтлумачила нам задуми іконописців.
Перша в Україні виставка давніх ікон майстрів Надсяння
"Дотепер у музеї Шептицького завжди робили тематичні експозиції. Наприклад, святих воїнів чи церковних хоругв, Богородиці з дитям, Святого Миколая тощо. А цього разу ми вперше в музеї Шептицького відкрили виставку, присвячену роботам церковних майстрів одного осередку. А саме з містечка Риботичі, що поблизу Перемишля на етнографічній українській території Надсяння".
Риботицькі майстри послуговувались прорисами
"Це 107 сакральних пам’яток різного авторства. Окрім територіальної ознаки, іконописців об’єднує період, коли вони працювали, це орієнтовно від 1660-х до 1750-х років. Розглядаючи ікони, можна побачити, що кожен автор мав свій індивідуальний почерк. Але водночас всі твори мають спільну іконографією, тобто подібні тим, хто зображений і тим, як. І також об’єднані прийомами малярства. Вони користувались прорисами – спільними рисунками, які повторювали в різних іконах, при цьому не копіюючи один одного. Тому кожна ікона має особливі відмінності.
Для українських мистецтвознавців та й загалом для пізнання культури нашого регіону творчість цих майстрів є напрочуд важливою. Як відомо, вони активно працювали на землях Перемишльської та Мукачівської єпархій. Перемишльська єпархія включала західну частину теперішньої Львівської області, охоплюючи Самбірщину, Старосамбірщину, Дрогобицький район, Турківщину. Саме звідти походять ікони риботицьких майстрів".
Парафіяни викололи очі Іродові
"Вивчаючи творчість іконописців з Надсяння, я би радила звернути увагу на твір про Різдво Христове. Тут одразу видно, що майстри вміли фольклорно доступно для всіх протрактувати історію, яку ми досі чуємо в колядках і щедрівках. А саме, прихід трьох царів, які їхали за зорею і як вони потім складали дарунки. Далі на цій іконі ми бачимо жорстокого Ірода, який хоче повбивати всіх дітей до двох років. Довкола нього такі самі ненависні воїни. А на одній з ікон йому навіть викололи очі, мабуть, що ікона висіла низько в церкві і хтось з парафіян так відімстив йому за страждання матерів.
Нижче на цій же іконі можна побачити, як матері оплакують своїх дітей. Більш того, цей сакральний твір наповнений такими деталями, яких немає в євангельських текстах, але мова про це йде в апокрифічних джерелах. До прикладу, що Єлизавета – мати Івана Хрестителя сховалась в печері з малим Іваном від воїна з мечем. Але, немов невидима божа рука оберегла їх від неминучої розправи. Деякі джерела свідчать про те, що на вході в печеру павук зіткав павутину, ховаючи Єлизавету з дитям".
Ікона, немов сакральна книга
"Таких ікон більше немає в українському мистецтві. Вони представлені тільки у творчості майстрів з Риботичів. Передача життя та образів святих у виконані іконописців з Надсяння справді унікальна. Інші українські майстри так не представляли Різдво Христове.
Варто зауважити, що у 17 столітті поширюються так звані учительні євангелія. Для них характерна наявність коментарів та пояснень до біблійних сюжетів. Це явище розвивалось паралельно з фольклором і богословською літературою. Проте далеко не всі мали книжки та можливість читати в той час. Натомість, ікони, були немов літературою, що розповідала всю історію про Різдво Христове. Все це свідчить про високий духовний і культурний розвиток регіону Перемишльської єпархії".
Багряний домінував
"Якщо придивитись, то на сакральних творах домінує червоний у різних відтінках. Загалом, він характерний для епохи бароко. Це якраз злам 17-18 століття. Майстри з Риботичів дуже професійно поднювали цей колір зі срібленням, і кінцевому результаті твір виглядав чуттєво на ефектно. Майстерність іконописців також виявлялась у вмінні пристосуватися до тогочасних мистецьких запитів. Водночас, поднюючи сучасність з традиціями старовинного принципу, який був площинним і декоративним. Це своєрідний синтез старого іконопису з новими прийомами бароко.
Їхні твори не мають такої повітряності, просторовості, темних тіней, тонального моделювання, пейзажу, який кудись йде в глибину. Вони змогли вдало переосмислили класику та тенденції, і таким чином стали дуже популярними. Віряни були у неймовірному захоплені від ікон, тому майстри постійно мали замовлення. Їхні твори можна знайти навіть на тих землях, що зараз є в складі Угорщини і дотичних закордонних регіонів до українського Закарпаття".
Майстри комплексно облаштовували церкву
"Ікони писали тільки для церков, тоді не було такої практики, щоб тримати їх вдома, вішати на стіну чи ставити у кут хати. Всі твори сакрального мистецтво в нашій експозиції з храмів. Окрім самих ікон ми ще маємо процесійний хрест, церковні хоругви. Ці майстри також робили напрестольні хрести, підсвічники, ставники тощо. І все це було з мальованими зображеннями.
Особливість риботицьких майстрів була ще й у тому, що вони могли комплексно облаштувати церкву. Наприклад, треба було людям в церквах мати певні ритуальні елементи, або оздоблення сакрального значення, і вони могли все це зробити. Не потрібно було йти шукати деінде когось, хто би це зробив. Адже іконописці осередку з Риботичів були також дуже вправними різьбярами.
Але в майстернях були ще й окремо різьбярі, котрі робили тільки ці обрамлення. Це була своєрідна співпраця. Інколи видно, що ці рами теж повторюються, однакові принципи. А уже в пізніших майстрів рами вже з простішими колонами".
Риботицькі майстри переймали латинські мотиви
"Митці з Надсяння мали напрочуд виразну схильність до декорування. Як бачимо, вони творчо поєднували різьбу, гравіювання і безпосередньо саме малярство. Якщо оглянути ікони у крайньому третьому залі, то можна помітити, що тут показані старіші ікони, які мають пишне обрамлення. Наприклад, ажурний декор такий, як ця виноградна галузка.
З’являються складніші оздоблення у вигляді рами з розірваними карнизами і з об’ємно різьбленими голівками ангеликів. Ці голови розмальовані по левкасу, кожна має особливий та неповторний вираз: один ангелик усміхається, другий сумний, інший нахмурений. Ще на карнизі можуть бути вазони з квітами, які вирізали за силуетом, а потім різнокольорово розмальовували. Ці обрамлення вони перейняли з традиції латинського мистецтва. Тож, це не винахід риботицьких майстрів, але вони професійно інтегрували його в українські ікон".
Сакральні твори народжувались у родинних майстернях
"Комплексно аналізуючи твори з риботицького осередку, можна зробити висновок, що не було монастирське письмо. Ймовірніше, що ікони писали у родинних майстернях, де традицію іконопису передавали від батька до сина. Такий висновок можна зробити на основі прізвищ майстрів з архівів.
Перевагою роботи приватних майстерень було те, що вони не обмежувались рамками тогочасного цехового ремесла. Від них не вимагалось дотримуватись певних правил і вимог, аби відповідати запитам тогочасного європейського мистецтва".
Усі ікони живі
"Всі ікони на виставці живі і написані для конкретньої потреби. До прикладу, на дарохранильниці сюжети завжди пов’язані з жертвою Христа. Тобто, це або зняття Ісуса з хреста або покладення Христа до гробу. Серед нових був і євхаристичний образ барокового типу – Христос і виноградна лоза. На такій іконі зображали Спасителя, де в нього з пробитого ребра виростає виноградна лоза і сам Христос з грона витискає кров у чашу. Так майстер прямо пояснював застосування дарів на літургії.
Про перейняття барокових мотивів свідчить і спосіб зображення Христа. Тут він сталий, має збите товсте тіло – це естетика бароко. От згадайте твори Рубенса з такими об’ємними людьми. Натомість, якщо ознайомитись з більш новими творами, наприклад, часів рококо, то там святі чоловіки виглядають немов жінки. Вони всі у пишних одежинах. Кожен період має свої прийоми та способи передання людей".
Рідкісне зображення Пресвятої Трійці з діаграмою
"Серед експонатів виставки представлений образ Пресвятої Трійці. Це унікальне і дуже рідкісне її зображення. Таких образів ми не побачимо в західноєвропейських середньовічних мініатюрах. Ми їх можемо побачити в мексиканському мистецтві. Така ікона одна-єдина в нашій фондовій колекції, хоч ми й маємо понад 4000 творів.
В українській традиції зображення Пресвятої Трійці у такий спосіб вкрай рідкісне явище. Адже, окрім Бога з трьома ликами, тут ще є діаграма. Вона дослівно називається «грибом Бога». Це кола зі стрічками. Таке зображення виникло ще у Середньовіччі і тоді дістало назву «Щит віри». Напис на діаграмі «Є» свідчить, що є Бог-отець, Бог-син і Святий Дух, які водночас є одним цілим та неподільним. А про те, що це не є однакові особи і кожна відрізняється між собою говорять інші написи на стрічках: «Син не є Отцем», «Отець не є Святим Духом» і «Святий Дух не є Богом».
Тут відображена католицька ідея про походження святого Духа від Отця і Сина. Це дуже характерно для західноєвропейського осередку періоду готики. У той час і набула поширення така діаграма.
Та погодьтесь, що водночас цікавим є те, чому готичні європейські мотиви на самому початку 18 століття використав у своєму творі український майстер з Риботичів. А справа може бути в тому, що ця ікона створена якраз після того, як Перемишльська єпархія офіційно перейшла в унію з Римською Церквою в 1691 році. Можна припустити, що ймовірно у нашому регіоні з’явився замовник, який бачив в Європі таке трилике зображення з діаграмою і певно, що захотів таке і собі мати".
«Страсті Хрестові» буле вщент чорні
"Усі ікони, представлені на виставці, реставрували впродовж трьох років. Це була дуже складна робота, яка вимагала попереднього наукового дослідження. Деякі ікони, наприклад, ось ця «Богородиця» була суцільно замальована коричневою фарбою. А «Страсті Господні» були чорні й ніхто до кінця не знав, що там зображено. Можливо, забруднення твору сталось через задимлення в церкві, а може на це були й інші причини. Та попри це, наш художник-реставратор вищої категорії, кваліфікований спеціаліст Мирослава Химка відкрила її і тепер ми бачимо автентичне зображення. Хоча без втрат не обійтись".
Процесійний хрест обовязково робили трираменними
"Варто звернути увагу на процесійний хрест. У нашій колекції він один-єдиний. Шкода, що твори риботицьких майстрів в українських церквах збережені у рідкісних екземплярах. Та й то вони переважно перемальовані. А, натомість, в Словаччині до сьогодні посрібленні іконостаси наших майстрів з різьбленнями зберігаються в дерев’яних церквах.
Для хрестів, які виготовляли іконописці з Надсяння характерним було те, що вони були мальовані. І обов’язково триременні, адже така давня українська традиція. Колись ще митрополит Іларіон ( Іван Огієнко) написав працю «Триременний хрест – це національний символ України».
У тогочасному римо-католицькому обряді були одноременні хрести і переважно зі скульптурним зображенням розп’яття Христа. А ми знаємо, що хрест несуть завжди на чолі церковної процесії. Це як символ церкви і громади. Тому майстри з Риботич завжди робили такі хрести, щоб підкреслити, що це є ця східна традиція, на відміну від римо-католицької".
Христос під час хрещення став на камінь зі зміїними головами
"Поєднання сюжетів вагоме з богословської точки зору. Особливо це помітно на цьому процесійному хресті, де з однієї сторони зображеннями Хрещення Господнього а з іншого – Розп’яття. Та у цьому творі ми маємо ще більш глибокий зміст, який не кожен помітить. Не випадково риботицькі майстри понизу малюють череп Адама, на який стікає Христова кров. Це важлива символіка цих обох зображень.
У неканонічних текстах існує історія про те, що людство в особі Адама уклало угоду з дияволом. Цей договір Адам сховав під каменем у річці в Йордані та наказав зміям стерегти його. А коли Христос хрестився, то він став на цей камінь, знищив зміїв та розірвав угоду. Опісля Син Божий остаточно переміг зло своєю кров’ю – смертю на хресті".
Найпоширеніше мистецтво – сакральне
«Побутує такий стереотип, що тогочасні люди були невігласами, але це не правда. Яскравим доказом того є діяльність риботицьких іконописці, які були богословами. Все те, що стосувалось життя церкви, вони знали набагато краще, ніж ми сьогодні. Деколи нам науковцям потрібно дошукуватися до змісту зображень, який не читається з першого погляду.
Тодішнє мистецтво було переважно церковним. Навідмінну від наших реалій у 16-17 столітті в Риботичах не було купи різноманітних акцій, виставок, перформансів. Все було сакральне».
Додамо, 14 жовтня пропонуємо Вашій увазі кураторську екскурсію мистецтвознавиці, куратора виставкового проекту "Ікони риботицьких майстрів зі збірки НМЛ ім. А. Шептицького та приватних колекцій" Роксоляни Косів. Хто був - насолодитися ще раз, а хто не був - пізнати для себе глибокий і прекрасний світ нашої народної ікони. Чекаємо на Вас о 15.00 в НМЛ ім. А. Шептицького, що на просп. Свободи, 20.
