Ситуація навколо впровадження пенсійної реформи в Україні набуває все більшого суспільного резонансу. Без сумніву, на сьогодні, це найбільш неоднозначний крок діючої влади. Найкращим підтвердженням цьому слугують постійні протести тих верств населення, яких найбільше зачіпають нововведення.
За кілька останніх днів ці протести набувають все більш радикальних форм, а новинні репортажі про дії протестувальників нагадують зведення з поля бою. Наприклад, 15 листопада в Харкові, близько 300 представників чорнобильських організацій зайняли приміщення регіонального управління Пенсійного фонду. Серед основних вимог пікетувальників - заборонити Пенсійному фонду переглядати рішення судів про призначення їм пенсій, а також вносити корективи у визначені законом розміри пенсій. За день до цього подібна акція розпочалась в Донецьку. Активні протести розпочались і у Львові.
Про найбільші недоліки та переваги пенсійної реформи ми спілкувались з депутатом Львівської обласної ради, членом постійної депутатської комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та комунальної власності Ярославом Дубневичем.
- Пане Ярославе, можливо, таке радикальне реформування пенсійного законодавства в Україні просто ще не часі, адже світ входить в чергову економічну кризу, а наша держава ще й від попередньої не встигла оговтатись. Можливо, варто, було б зачекати на більш сприятливі умови для проведення реформ?
Перш за все, слід відзначити, що таке стрімке впровадження змін в пенсійному законодавстві пов’язане з категоричними вимогами Міжнародного валютного фонду. Ця міжнародна організація поставила реформування пенсійної системи в Україні однією з основних умов для надання чергового траншу кредиту. А без цієї позики українській економіці доведеться доволі сутужно – осінньо-зимова пора для українського бюджету це, традиційно, час підвищених витрат на соцвиплати, енергоносії, паливно-мастильні матеріали та інше. Окрім цього, є й суто політична складова цього питання: в переддень парламентських виборів влада не може допустити появи масових заборгованостей із заробітної плати для цілої армії працівників бюджетних установ, чиновників, правоохоронців, учителів, медиків. А здійснити це без живих коштів, не вмикаючи друкарський станок Нацбанку є надзвичайно складно.
Звичайно, існують і цілком об’єктивні підстави для проведення реформ пенсійної системи в Україні. Збудована ще за радянським принципом централізації, чинна сьогодні система державного пенсійного забезпечення породжує з кожним роком усе більший дефіцит Пенсійного фонду, який доводиться покривати з державного бюджету, що в свою чергу, призводить до скорочення видатків по іншим статтям державного бюджету.
До того ж, зараз в нашій державі на 18,3 млн. працюючих приходиться 13,7 млн. пенсіонерів. Іншими словами, на 88 пенсіонерів припадає 100 платників пенсійних внесків. До цього негативного балансу потрібно додати 1,5 млн. непрацюючих інвалідів та півмільйона (за офіційною статистикою) безробітних.
- Чим загрожує така ситуація для пересічного українця?
Якщо нічого не змінювати, то це співвідношення і далі змінюватиметься в сторону збільшення частки непрацюючих. Внаслідок цього – все більше зростатиме дефіцит Пенсійного фонду, відповідно уряд змушений буде скеровувати все більші кошти для збалансування бюджету Пенсійного фонду. Зрозуміло, що кошти на покриття дефіциту він може брати виключно з держбюджету, тим самим урізаючи інші статті видатків державної скарбниці – такі як програми розвитку, інноваційні проекти, інвестиції в високотехнологічні галузі, видатки на культурну сферу, виплати по народженню дітей, інші соцвиплати тощо.
Я вже не кажу про те, що такі складні і та неефективні схеми постійних позик та покриття недостачі призводять до постійних затримок та збоїв в системі пенсійного забезпечення населення. А затримки у виплатах пенсій дуже швидко спричиняють зростання соціальної напруги. Це ми добре знаємо з сумного досвіду 90-х років.
Підсумовуючи, хочу відзначити, що необхідність реформування пенсійної галузі випливає як з зовнішньополітичних, так і внутрішніх економічних чинників. Реформувати пенсійну галузь вкрай необхідно. Інше питання – яким чином і в які терміни це здійснювати.
- Однією з найбільш критикованих норм нового закону про пенсійну реформу є норма про підняття пенсійного віку та різке підвищення страхового стажу для населення. Ідеологи реформ, зокрема посилаються на європейський досвід, стверджуючи, що й там трудовий стаж, необхідний для виходу на пенсію, теж далеко не маленький
Справді, за попереднім законодавством мінімальний трудовий стаж українців був одним з найменших в Європі. Для порівняння: у Франції такий стаж становить мінімум 40 років, в Великобританії – 45 років. Проте, вважаю, порівнювати якість, безпеку та трудомісткість праці в розвинутих європейських країнах та в Україні просто некоректно. Дійсно, важко уявити собі щоб після 20 років важкої та виснажливої праці десь в сільському господарстві, де зарплати одні з найнижчих, жінка виходила на пенсію щаслива та повна енергії. Якщо зважати, що дуже багато людей, особливо по селах працює за мінімальну зарплатню, то нескладно підрахувати, що за системою накопичувальних вкладів за тих 20 років вона отримає суму ледве достатню, щоб животіти, але не жити.
Також, говорячи про трудовий стаж не можна оминути незрозумілу ситуацію щодо трудового стажу для жінок, що знаходяться в декретній відпустці. Коли норми пенсійної реформи лише розглядались, віце-прем’єр Сергій Тігіпко стверджував, що відпустка по догляду за дитиною додаватиметься до загального трудового стажу. Натомість, станом на сьогодні ми бачимо, що три роки декретної відпустки не зараховуються до трудового стажу жінки. Я розумію бажання команди, що займається реформами в Кабінеті міністрів мінімізувати витрати за будь-яку ціну, але ж не можна економити за рахунок наших дітей!
Складається парадоксальна ситуація: з однієї сторони уряд кожного року підвищує виплати за народження першої, другою та третьої дитини, таким чином, намагаючись стимулювати народжуваність, а з іншої – відбивають бажання народжувати такими непродуманими кроками.
Мабуть, бажанням зекономити можна пояснити і норму, яка говорить, що пенсію, за новим законодавством будуть нараховувати за три останні роки, а не за один, як зараз. Враховуючи темпи інфляції та рівень девальвації гривні за рік, майбутні пенсіонери лише за рахунок цих факторів втрачатимуть гроші. За підрахунками ЗМІ, такі втрати можуть сягнути 250 гривень. Погодьтесь, для середньо статичного пенсіонера це досить відчутна втрата.
Однозначно негативний фактор і поспішне рішення у реформі – встановлення нової планки нормативної тривалості страхового стажу для призначення мінімальної пенсії. Цей показник збільшено з 20 до 30 років для жінок і з 25 до 35 років для чоловіків. Якщо взяти до уваги практичну сторону то майже у кожної людини, що працювала у радянський час на заводах і фабриках після їх роздержавлення і їх зупинки проблеми із стажем є. Уявіть собі у яких нерівних умовах будуть, практично, однолітки, чоловіки, з однаковим трудовим шляхом скажімо у 28 років, один з яких вийшов на пенсію у вересні 2011 року а інший приміром зараз, у листопаді.
Тому, всупереч поширеному уявленню про те, що підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років, для чоловіків – до 65 років є найбільш негативним у цій реформі, насправді це не йде ні в яке порівняння з підвищенням пенсійного стажу.
Проте, в змінах до пенсійного законодавства є і позивні сторони, принаймні, про це не перестають говорити їх розробники…
Безумовно, в реформі є й свої позитиви. Перш за все, добре, що реформування цієї галуз врешті-решт, почалось. В тій ситуації,в якій перебуває економіка нашої держави, будь-які зміни краще, аніж їх відсутність.
Окрім цього, вважаю, позитивом те, що нарешті зрушилось питання так званих, ВІП-пенсій. Відповідно до нового законодавства, максимальні пенсії для держчиновників обмежуються 10-ма прожитковими мінімумами. Тобто, в майбутньому ми уже не почуємо про фантастичні пенсії в кілька десятків тисяч гривень для чиновників, суддів, прокурорів. Проте, варто вважати таке рішення лише наполовину дієвим, адже уже призначені до 1 жовтня цього року пенсії залишаються чинними.
Також, позитивом вважаю те, що нарешті внормувалось питання нарахування після досягнення пенсійного віку. В такому випадку за перші п'ять років роботи «понад норму» пенсія буде зростати з розрахунку 0,5% надбавки від середньої зарплати за кожен місяць. При перевищення цього термінну більш ніж на 5 років буде додаватися пенсія за кожен місяць на 0,75%.
- Чому ж тоді в країні так багато незадоволених реформою?
Як було сказано раніше, по-суті, основна мета пенсійної реформи – це збалансування бюджету пенсійного фонду. Тобто, намагання зменшити різницю між видатками та прибутками. Цілком зрозуміле бажання, якщо зважити на те, що дефіцит Пенсійного фонду загрожує не лише ще більшими провалами у соціальній політиці. Оскільки постійно збільшується частка пенсіонерів у відношенні до працюючих, відповідно, збільшується і обсяг коштів, потрібних для виплати цих пенсій. Це в свою чергу тягне все більше зростання дефіциту державного бюджету, адже додаткових коштів уряду взяти ніде. А це в недалекій перспективі загрожує такими соціальними протестами, що Податковий майдан і протести чорнобильців видаватимуться спокійними мітингами…
На жаль, сьогодні складається враження, що уряд намагається провести ці реформи, власне, за рахунок лише пенсіонерів та тих, хто буде виходити на пенсії в найближчий час. Як правило, найбільше обурення в народу викликає навіть не те, що відбуваються доволі жорсткі реформи, а те, в який спосіб вони відбуваються, і ще більше, те, що, зачіпають вони, як правило, найбідніші верстви населення.
Владі потрібно відмовитись від таких непродуманих кроків, більш ретельно пропрацювати усі аспекти новацій в пенсійному законодавстві, і, основне – розпочинати з себе. Наприклад, як можна пояснити звичайному громадянину з пенсією трохи більше тисячі гривень, що коефіцієнт за яким нараховується пенсія для прокурорів, митників, суддів, державних службовців становить аж 80%, в той час як для тих, хто виходить на пенсію на загальних підставах цей показник становить лише 47% ?
На мою думку, люди найбільше чекають від держави справедливості та рівності умов для всіх. На жаль, пенсійна реформа дуже далека від цих критеріїв.
Володимир Карп’юк.
