Четвертий Президент України стане найменш легітимним порівняно із своїми попередниками. Хто б не переміг на президентських виборах-2010, він або вона будуть мати найменшу суспільну підтримку, яку мали керівники держави за усі роки незалежної України. 17 січня та 7 лютого підтвердять рейтинги суспільної недовіри до наших політиків.
Крім того, на виборах 2010 року є значно більше людей, які не визначилися, за кого будуть голосувати. Таких людей, за даними різних соціологічних досліджень, від 10% до 19%. Як свідчить практика, більшість тих людей, які не визначилися, не йдуть голосувати. Також треба відзначити, що явка на виборах, за прогнозами соціологів, становитиме не більше як 72% у першому турі і до 67% – у другому. А це знову ж таки в середньому на 9%-10% менше, ніж у 2004 році.
Зростання у кілька разів числа людей, що будуть голосувати проти всіх, тих, хто не визначився, прогнозована невисока явка, означає, що за наступного Президента України проголосує в абсолютному вимірі лише незначна частина виборців. Тобто глава держави у другому турі може отримати підтримку приблизно третини виборців від загальної кількості громадян, які мають право голосу. На цьому фоні розмови про те, що Ющенко у 2004 році став Президентом тільки Правобережної України, можна сприймати як досягнення чинного глави держави.
З огляду на прогнозовану малу підтримку нового Президента незалежно від його імені, потрібно говорити про низький рівень легітимності майбутнього керівника держави. Йдеться не про юридичну легітимність. Хоча й з нею можуть бути проблеми у вигляді затягування офіційного оголошення результатів виборів через судову тяганину. Проте після тритурових виборів 2004-го наступний Президент однаково буде більш легітимним, ніж теперішній – у юридичному сенсі У переможця ж виборів виникнуть проблеми із легітимністю суспільною. Новий глава держави буде Президентом лише малої кількості людей, не відображатиме цінності та настрої широких суспільних верств. Фактично, президентські вибори стануть апофеозом відчуження владної еліти від суспільства.
Нині ми маємо Президента, якого, за різними даними, під кінець його каденції підтримують від 3% до 8% виборців. Ющенко втратив суспільну легітимність ще до завершення свого президентського терміну. Новий Президент хоч на початках матиме значно вищий рейтинг ніж у Ющенка тепер, попри це цей рейтинг вочевидь буде надто низьким як для глави держави, що вступає на свій пост. І за Віктора Ющенка, і за Леоніда Кучму, і за Леоніда Кравчука, коли вони перемагали на виборах, голосувало значно більше людей, ніж проголосує цьогоріч за нового Президента. Однак проблема суспільної легітимності, схоже, не хвилює наших політиків. Рівень політичної культури і непереборна жага влади не дозволять жодному українському політику зробити те, що свого часу зробив президент Франції Шарль де Голль. Він подав у відставку через те, що французи на референдумі не підтримали його проект конституції. Тим самим нація дала зрозуміти тодішньому главі державі, що рівень його суспільної легітимності надто низький, щоб очолювати країну. Де Голль добровільно пішов у відставку, незважаючи на те, що ще кілька років міг виконувати повноваження Президента.
Низька суспільна легітимність нового Президента є свідченням протесту великої частини суспільства проти теперішньої політичної еліти. Люди більше не хочуть вірити тим, хто їх неодноразово обманював. Не бачачи альтернативи і не приймаючи антицінності політичної верхівки, найбільш освічена і відповідальна частина суспільства на президентських виборах скаже своє «фе» українському політикуму. Опозиція до виборів і до тих, хто на них балотується, народить громадянське суспільство. Спільноту, яка буде поза чинною системою, спільноту, яка сформує нову якість української політики і виведе на політичну арену нових лідерів.
Вибори 2010 року стануть своєрідною точкою біфуркації у житті українського суспільства. Обравши найменш суспільно легітимного Президента, Україна, зрештою, отримає нову якість української політики.
Отож, президентські вибори 2010 року назвуть не тільки ім’я нового Президента України, але засвідчать найвищий рівень політичної апатії українського суспільства за роки незалежності. В цьому плані Україна впевнено йде до Європи, де населення також аполітичне, але аполітичне, бо добре живеться, і тому політика мало цікавить пересічного європейця. Українці ж аполітичні, бо втомлені від політики, зневірилися у тому, що вітчизняні кандидати в президенти змінять ситуацію в державі. Завдяки нашій владі українцям виходить ставати європейською нацією тільки в негативах – в політичній апатії та європейських цінах. А до європейського рівня політичної відповідальності та європейських зарплат – ой як далеко.
Петро Марич, Гал-інфо.
