Книжковий клуб - спільнота однодумців, які двічі на місяць збираються разом аби прочитати поміж рядків, знайти те що не проглядається одразу.
Одним з таких є львівський читацький клуб “Нісенітниці”. Журналістка Гал-інфо поспілкувалась з його засновницею та модераторкою Дар'єю Загоруйко про історію та функціонування.
Розкажіть як виникла ідея книжкового клубу?
Три роки тому я заснувала онлайн-книгарню “Таємна книга”, обкладинки книг в моїй книгарні приховані під папером. Проте є напис, що розповідає про сюжет, щоб людина могла обрати собі книгу за ідею, а не за обкладинку. Після спілкування з підписниками я зрозуміла, що багатьом немає з ким обговорювати прочитані книги. Тому вирішила створити книжковий клуб.
Була мета створити щось камерне, максимально толерантне, щоб кожен міг висловитись. Зокрема, деякі відвідувачі клубу розповідали, що інші книжкові клуби набирають набагато більше людей і можна висловитись лиш раз.
В мене ж було бажання створити простір, де можна не просто обговорити книгу та поділитись думками, а розглянути її з різних сторін і почути інших.
Як проходять зустрічі онлайн чи офлайн?
Наразі тільки офлайн. Зустрічі проходять у Львові. З листопада клуб “Нісенітниці”розширюється та буде в Києві, Чернівцях, а з наступного місяця ще й у Луцьку.
Були спроби зробити і онлайн зустрічі, але атмосфера геть інша. Також інтернет-зв'язок сильно впливає на це, і я вирішила зупинитись на офлайн форматі.
Де саме у Львові проходять зустрічі?
В закладі Cocoteria на вулиці Вірменській, 2. У цій кав'ярні дуже затишно та малолюдно, бронюємо столики для учасників клубу. Вартість участі 200 грн, напої включені у вартість.
Яка кількість учасників в книжковому клубі?
Загалом від 5 до 10 осіб. Тобто не набираю понад десять людей, щоб кожен міг висловитися і не менше 5, щоб було цікаво. Перед зустріччю потрібно зареєструватись, написати нам в приватні повідомлення в Instagram.
Як проходять зустрічі чи є певна система ?
Загалом я читаю книгу та веду читацький щоденник, де виписую цитати, моменти з книги. Після цього пишу план, який складається приблизно з семи запитань. Перші і останні запитання - загальні, тобто спершу запитую, які враження від книги та чи легко вона читалась. Також ділимось думками, який післясмак залишив твір. Проте, якщо обговорення жваве, то зазвичай всі запитання з плану не обговорюються, бо обговорення рухається в тому руслі, в якому воно пливе. План обговорення книги швидше для тих випадків, коли деякі теми не проговорені, або коли вичерпались думки про твір.
Зазвичай зустріч проходить півтори години, але розраховую завжди на дві, бо часто люди запізнюються. Ще є такий момент що обговорення затягується. Якщо приходять дуже балакучі учасники, то ми сидимо й до закриття кафе.
Як обираєте наступну книгу для читання?
Буває по різному, декілька разів проводила опитування в Instagram, а інколи я бачу запит на певну книгу, іноді люди пишуть мені в особисті повідомлення, яка книга їм подобається і вона може стати наступною для читання в книжковому клубі. Проте осінні книги я самостійно обирала, бо вирішила обирати за атмосферою. Зокрема, “Ніч в самотньому жовтні” та “Франкенштейн”.
Чи обговорюєте ви автора книги?
Здебільшого обговорюємо, рідко коли твір обговорюємо без згадки автора.
Зокрема, минулого місяця, коли ми обговорювали “Франкенштейна”, то було дуже важливо, що це писала жінка (Мері Шеллі - ред.), коли їй було вісімнадцять та це було, як наслідок парі. Тобто, це для контексту історії дуже важлива річ.
Чи до прикладу “Ловець в житті” Девіда Селінджера, це майже автобіографічна книга.
Єдине табу жодних російських авторів, жодних російських книг та стараюсь, щоб кожного місяця була книга українського автора. Тобто одна іноземна й одна українська книга, щоб ознайомитись з новою українською літературою.
Загалом читаємо і нові книги, і класику. Проте класики менше, бо люди менш зацікавленні. Декілька разів намагалися просунути ідею почитати науково-полярну літературу, але більше зосереджуємося на художніх книжках.
Загалом цікаво порівнювати книги, які були написані колись та зараз.
Які труднощі постали перед вами на старті створення читацького клубу?
Напевно, найбільші труднощі з'являються, коли людина скасовує свій прихід в книжковий клуб. Тобто, спочатку учасник повинен зареєструватись, потім в день зустрічі нагадую йому за читацький клуб. Часто люди скасовують свій прихід за декілька годин до зустрічі. Інколи через це зустріч зривалась для всього клубу. Особливо таке траплялось під час перших зустрічей, коли набиралось по сім людей, а потім двоє відмовлялись.
Як ви вважаєте, чому книжкові клуби ще не настільки популяризовані в Україні?
Мені навпаки здається що це доволі популярно, та розширюється. Людей вистачає, головне розголос.
Раніше мені здавалось, що люди не читають, але після відкриття власної книгарні, можу сказати, що молодь все-таки читає достатньо. Напевно не всі відчувають потребу обговорювати книгу і часто виникає питання навіщо ходити в книжковий клуб.
На завершення, назвіть книги, які, на вашу думку, варті уваги читачів?
“Амок” українського автора Артем Поспєлова, у нього дуже цікавий стиль написання, не всім подобається, але вартий уваги. Це оригінальна українська література, метод подачі настільки індивідуальний та цікавий, що неможливо відірватись від читання.
“Танці з кістками” Андрія Сем’янкова. Це книга року, її теж вкрай легко читати, не виглядає награною. Там описується Київ, але в моторошній атмосфері.
Та “Беззоряне море” Ерін Морґенштерн, ця книга щойно знову з'явилася у друці та продажі. Прекрасний приклад фентезі в якому не стільки грає сюжет, як побудований всесвіт. Загалом гарний опис, багато деталей, все переплітається, приємна книга.
Спілкувалась Надія Файгель
