Можливо, демократія – це не те, про що мріє Віктор Янукович, але Президент України потихеньку зміцнює зв’язки з Європою. Так вважає видання «Foreign Policy», про що засвідчує стаття Раджана Менона.
"Між Європою та українським правлячи режимом, пише автор, особливою любові нема, а між Західною пресою та Києвом – тим паче. Власне, Президента України Віктора Януковича, який змістив прозахідних лідерів Помаранчевої революції, поза межами країни зазвичай зображують як деспотичну та рефлективно проросійську постать. Звісно, частка правди у цій неулесливій характеристиці є, однак цей чоловік не такий простий, і в Україні відбувається значно більше подій, аніж зображено на авторитарній картині, яку малює більшість коментаторів.
Справді, демократія в Україні під жорстким тиском. Після моїх розмов з лідерами громадських рухів та журналістами-розслідувачами, які я здійснив протягом візиту туди минулого місяця, у мене залишилося мало сумнівів щодо того, що вони під тиском. Влада дає їм значно меншу свободу дій (аніж попередня адміністрація), щоб досліджувати такі дражливі питання, як повсюдна корупція. Журналістів, які не ладнгають з урядом, представники влади часто викликають на «бесіди», а їхні редакції зазнають ревізій та перевірок, що заважають роботі. Що гірше, на перспективу, так це те, що в країні нема сили, здатної протистояти Януковичу та «компанії», якщо вони вирішать стати ще більш недемократичними.
Парламентські вибори 2012 року стануть важливою перевіркою, чи бажає Янукович дотримуватися демократичних норм. Лідери громадських рухів побоюються, що уряд завчасно визначить їх результат, ухваливши виборче право, вигідне правлячій партії, і напакувавши своїх посіпак у виборчі комісії. Опозиція перейшла в оборону: розколота та здеморалізована, вона мало популярна у народі. Судовий процес над колишнім прем’єр-міністром Юлією Тимошенко часто вважають політично вмотивованим та основаним на сумнівних доказах, проте є мало ознак того, що опозиція може з цього приводу підняти народ на протести.
Втім, в Україні досі є жива преса та безліч громадських організацій. У громадській сфері очевидна нестиковка: повселюдна апатія, проте, згідно з опитуваннями, 45% жителів країни бажають взяти участь у вуличних демонстраціях.
Отже, українська демократія, хоч і в клітці, але ніяким чином не знищена.
Немає сумнівів щодо того, що популярні на російськомовному Сході України президент та його Партія регіонів працюють над усуненням недоречних, на їхню думку, антиросійських позицій попереднього президента Віктора Ющенка. В Кабміні Януковича є яскраво проросійські особистості, шкільна програма змінюється, аби применшити значення «помаранчевої революції», а офіційні зовнішньополітичні заяви витримані у незмінно позитивній тональності стосовно Росії. Янукович дав зрозуміти, що Україна не вступатиме до НАТО, і нічого не просив взамін на цю поступку.
Найбільш суперечливий момент – це те, що Янукович через два місяці після своєї інавгурації підписав Харківські угоди з Москвою, які продовжили перебування Чорноморського флоту Росії у Севастополі на 25 років з можливістю продовження на 5 років.
Рішення Януковича піти на цей крок – не просто вияв покори перед могутнім східним сусідом. Він зробив це в обмін на вигідну домовленість щодо цін на російський газ, яка, як тоді здавалося, дозволить заощадити 3 мільярди доларів на газовому імпорті. (На жаль, домовленість виявилася не настільки вигідною, як він сподівався: Україна, яка закуповує більше російського газу, ніж будь-яка країна Європи – майже 40 мільярдів кубометрів, а це дві треті від об’єму її споживання – досі платить більше, ніж європейські імпортери).
Між тим, у зовнішній політиці України є інший бік, яка висвітлюється у ЗМІ не так активно. Нинішні чільники України, незважаючи на свої авторитарні схильності та очевидну протидію Москви, проводять переговори з Євросоюзом щодо «Поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі» (DCFTA). (Так, назва незграбна, але врешті-решт ми говоримо про європейських бюрократів).
Домовленість DCFTA помилково називають планом щодо поступового скасування мита у торгівлі між ЄС та Україною. Насправді вона куди ширша. Окрім лібералізації торгівлі, вона передбачає наближення норм регулювання з цілої низки питань, від екологічної та енергетичної політики до закону про авторське право. Вона також містить у собі орієнтири стосовно демократії та ефективного управління.
Відповідно до положень DCFTA, Євросоюз спостерігатиме за прогресом України у цих питаннях. Чи може Якукович спершу підписати угоду, а потім відмовитися від її виконання. Звісно. Він явно не мріє про демократію та прозору політику. Але цей вчинок призведе до скандалу між Україною та ЄС, та ще й у той момент, коли Януковичу буде необхідно показувати свої економічні досягнення напередодні виборів 2012. Якщо угода буде явно не виконуватися, митні пільги та інвестиції у країну можуть бути скасованими, а ця втрата позначиться на житті простих людей і, можливо, на ході виборчої кампанії.
Але після моїх дискусій з українськими можновладцями, я маю мало сумнівів стосовно того, що уряд серйозно налаштований щодо DCFTA і усвідомлює, що Україні спуску не дадуть. Більше того, незважаючи на заклики Москви, і, як кажуть деякі українські чиновники, прямий тиск, Київ заради ЄС знехтував Митним союзом, який поєднує Росію, Білорусь та Казахстан.
Як пояснити такий вибір?
Поза всіма своїми вадами – а їх у Януковича достатньо – йому до вподоби, коли його вшановують у європейських залах влади. Свій перший візит які президент від зробив до Брюсселю, столиці Євросоюзу, а не до Москви. Кажуть, що він недолюблює Владіміра Путіна, а ще мріє, щоб його пам’ятали і вшановували як лідера, який увів Україну до Європи. Вступ до Митного союзу зменшить роль Януковича до російського сатрапа, або, як висловився один дипломат, що працює в Києві – до рлі губернатора російської провінції. У той час, як одні українські олігархи мають тісні бізнесові зв’язки з Росією, інші занепокоєні тим, що коли Україна вступить до Митного союзу, то їхні російські партнери їх з’їдять. Нинішні українські лідери не демократи, але й не дурні.
Дискусії щодо DCFTA можуть запросто сісти на мілину, або, у випадку успіху, збурити нереалістичні надії. Якщо Тимошенко ув’язнять після схожого на пародію судового процесу, варто чекати негативної реакції з боку ЄС, що може відкласти, чи взагалі зірвати домовленості. Більше того, багато вигод, які Україна очікує від DCFTA – безвізові поїздки до Євросоюзу, наприклад, найближчим часом вона не отримає, і це може викликати розчарування. Втім, нині українські можновладці та старші дипломати ЄС наполягають на підписанні DCFTA до кінця цього року.
Залишається одне вагоме питання: як Росія відреагує на це безсумнівне свідчення про наміри України інтегруватися з Європою? Досі Москва була задоволена змінами, які привніс Янукович, вітаючи зміщення антиросійської помаранчевої команди, і дає зрозуміти, що прагне зближення з Україною. Митрополит Кірілл, голова УПЦ, - найчастіший високопоставлений гість України; він сповідує ідею панслов’янської спільноти, яка визнаватиме Росію своїм лідером, а православ’я – основною вірою.
Політичний вплив Росії та її економічна присутність в Україні – сусідній державі зі столітніми культурними та релігійними зв’язками, і де мешкає 7 мільйонів етнічних росіян – гарантовано зменшиться, якщо Україна вступить до DCFTA. Справа ось в чому: правила DCFTA створять потужні перешкоди для тривалих спроб Росії придбати українську енергетичну та трубопровідну компанію «Нафтогаз України». Але Москва продемонструвала, що володіє багатьма засобами нагнітання або ослаблення напруги – зокрема, вона може припинити життєвонеобхідні поставки газу – коли мова йде про нахабних сусідів.
Переговори, що ведуться між Україною та ЄС показують, що про Україну можна писати не лише під заголовками «Тиск на демократію». Держава робить вибір, який окреслить майбутню траєкторію її руху, а також траєкторію Європи. Американці кажуть, що поїздка Ніксона до Китаю змінила світ, так само одного дня українці можуть сказати про поїздку Януковича до Брюсселю".
Довідка.
Автор статті – Раджан Менон - професор та завідувач кафедри міжнародних відносин університету Ліхая (Lehigh University). Він входив до делегації, яка у червні прибула до України під егідою Фонду Маршалла «Німеччина-США». Його остання книга – «Кінець альянсів».
Переклала Олександра Канафоцька.
Фото - censor.net.ua
