Якщо в червні Євген Марчук, представник України у групі з питань безпеки у Мінську, обнадійливо повідомив громадськість про позитивне зрушення перемовин і майже досягнену домовленість відвести на Донбасі українських військових і сепаратистів від лінії розмежування, то вже у серпні анонсовані сподівання розвіялись. На своїй сторінці у Facebook Євген Марчук написав, що Росія готує масштабні провокації до 25 річниці незалежності України.
Експерти і політичні аналітики зійшлись на думці, що Кремль буде застосовувати не тільки зовнішні елементи агресії, але й внутрішні дестабілізаційні сили в Україні. І називають прізвища відомих одіозних депутатів ВР, які зайняли відверто деструктивну позицію до інституції Президента і уряду. Вершиною дешевого скомороства стало одне зі засідань ВР, коли депутати Юлія Тимошенко і Олег Ляшко захопили у сесійній залі місце Президента, а депутат Надія Савченко – робоче місце спікера парламенту. Герої України так себе не поводять.
Згодом несподівано для громадськості депутат Олег Ляшко радикально запосівся на депутата Надію Савченко, звинуватив її у «зоряній хворобі» і застосував для характеристики свого парламентського партнера широко вживаний у побуті, проте не літературний епітет.
Однак візьмемо в дужки внутрішньовидову боротьбу і проаналізуємо неоднозначну активність головної медійної примадонни, яка за короткий час зуміла затьмарити роками плекану політичну ікону своєї партійної зверхниці.
Визволившись із російського СІЗО в іпостасі народної героїні, Надія Савченко вже в аеропорту продемонструвала паростки притаманної їй зухвалості. Щоправда, тоді громадськість не надала цьому факту належної уваги, пояснивши його психологічним стресом визволеної бранки. Лише вузьке коло журналістів і експертів звернули увагу на фізичний стан кремлівської полонянки, який видимо дисонував із наслідками тривалого голодування. А через день, 27 травня, наче й не було місяців виснажливої неволі, Надія Савченко, заочно обрана у ВР, вперше бадьоро прийшла на своє робоче місце. Так почалася друга дія п'єси для гібридно-популістського піаніно.
Через місяць в інтерв'ю для одного з телеканалів депутат Савченко розповіла про свої бажання: «Я дуже хочу їздити на велосипеді на роботу, але все не маю часу і грошей його купити. Хочу мотоцикл, але на нього теж ще не запрацювала. Хочу багато плавати, але це я можу робити щоранку по дорозі на роботу в Дніпрі. Звичайно, можна йти і в басейн, але на це потрібен окремий час, а так, по дорозі на роботу зробити якийсь заплив, це можна. Звичайно, ще хочу стрибнути з парашутом, зробити виліт. Але все це у мене ще буде».
Формуючи собі імідж геть заклопотаної слугині народу, депутат Савченко упустила факт сезонної зміни погоди у Києві, що взимку махнути вплав із Троєщини на Поділ буде не комфортно, а то й неможливо. А ще забула, що 31 травня оприлюднила свою декларацію з доходом у 406,825 гривень за 2015 рік. За такі статки можна купити багато велосипедів і не один мотоцикл.
Другого серпня депутат Савченко провела широко розрекламований політичний бенефіс у форматі прес-конференції, під час якого повідомила, що через «ложі і зради» їй стало гидко працювати у парламенті. «Слухаючи наших політиків і політиканів, які вимовляють із високих трибун і телеефірів такі гарні патріотичні промови за народ, і спостерігаючи, як їх слова розходяться з гаслами, мені стає гидко від того, що я перебуваю з ними у Верховній Раді, що вони є частиною українського народу. Брехня, нещирість, лукавство і зрада в нашому парламенті всюди», – наголосила вона.
Депутат Савченко хоче всього і відразу: і жати, і кувати, і під дудку танцювати. Наведемо список головніших її потреб: ▪ започаткувати прямі переговори з терористами ОРДЛО; ▪ поетапно зняти санкції з Росії; ▪ відмовити Україні у наданні летальної зброї; ▪ припинити військовий спротив у зоні АТО; ▪ створити національні економічні кластери; ▪ запровадити часткове вільне володіння зброєю; ▪ суддів і прокурорів обирати під час місцевих віче; ▪ створити єдиний всеукраїнський суд присяжних; ▪ реанімувати ленінське гасло «Селянам – землю, робітникам – кувалду»; ▪ Конституцію України – переписати; ▪ парламент – переформатувати; ▪ Кабінет Міністрів – розпустити; ▪ президента весільним генералом – зробити; ▪ Савченко Міністром оборони – призначити; ▪ Марину Порошенко і Оксану Марченко у зону АТО – відрядити.
Далі – всіляке інше по дрібницях, але теж достатньо дивовижне. І якщо ці дівочі мрії чинна влада реалізувати відмовиться, тоді, вочевидь, – заколот і Третій майдан.
Політолог Петро Олещук, проаналізувавши найголовнішу вище зазначену вимогу – переписати Конституцію України, дійшов висновку, що проект «Конституції Савченко», пропонований у рамках «перезавантаження України», передбачає цілком «безболісну» реінтеграцію ОРДЛО в Україну за планом Кремля. Аналітик пише: «Навіть ознайомлення з тезами даної ідеї дозволяють мені стверджувати, що даний проект не є результатом роботи самої Савченко. Ні, я жодним чином не сумніваюсь у її здібностях, однак вона в принципі не може мати настільки глибокого, концептуального підходу до вирішення деяких проблем конституційного права. Даний проект дуже цілісний, вивірений, продуманий і спрямований на реалізацію однієї задачі – «м'якої федералізації України», у чому виразно видно тенденцію відомого усім «Українського вибору» з його ідеологію».
Володимир Фесенко, директор центру прикладних політичних досліджень «Пента», переконаний, що оприлюднені пропозиції депутата Савченко більше корисні для супротивників України, зокрема у частині звинувачень влади у бездіяльності в питанні обміну полоненими і внесення змін у Конституцію.
Політичний експерт Павло Нусс висловив припущення, що депутат Савченко є латентним союзником Росії у проекті масованого тиску на президента України у питанні врегулювання ситуації в Донбасі на політичних умовах Кремля. І, схоже на те, зазначив експерт, колишня кремлівська полонянка добровільно погодилась на таку співпрацю.
Погляди Павла Нусса поділяє і політтехнолог Тарас Березовець. Обидва експерти дійшли висновку: якщо раніше складалося враження, що політично недосвідчену Надію Савченко використовують сили, ворожі Україні, то після публікації відео із нею на Майдані, на боці «Беркута», з'явилося тверде переконання, що вона є проектом Кремля від самого початку Революції гідності. Для експертів усе більше стає очевидним, що тандем сестер Савченко діє в рамках тієї матриці, яку для них пишуть, при чому не в Україні. А оскільки чимало громадян ще й досі сприймають депутата Савченко як героїню, тому її спеціально розкручений потенціал становить серйозну небезпеку для країни. Це вже не виборча кампанія, а керований дестабілізуючий чинник. Аналітики вважають, що депутати ВР повинні зробити запит у ГПУ і СБУ щодо останніх заяв Надії Савченко, щоби суспільство зрозуміло, ким вона є насправді та яка її кінцева мета.
Політичний експерт Володимир Цибулько звернув увагу, що бутафорні акції депутата Савченко і матерів полонених українців необхідно організовувати біля стін Кремля, а не на вулиці Банковій, адже полонених українців утримує Путін, а не Порошенко. У питанні військовополонених від України мало що залежить, оскільки остаточне рішення приймають у Кремлі. Адміністрація президента Порошенка і спеціальна київська група з питань визволення полонених роблять всі можливі й конструктивні зустрічні пропозиції, однак у Кремлі хочуть лише одного – цілковитої капітуляції України й повернення у політичну сферу РФ, – зазначив експерт Володимир Цибулько.
І справді, у той час, коли група Ірини Геращенко, група Юрія Тандіта (СБУ) і групи волонтерів домоглись звільнення з полону 3080 українців – без реклами на відеокамери і гучних заяв – депутат Савченко звільнила, завдяки обміну на неї саму, тільки двох осіб – терористів РФ, які вбили українського військовослужбовця, а ще одного поранили. Перебуваючи другий день на свободі, Савченко назвала звільнених убивць «не такими вже й поганими хлопцями» і дорікнула Путіну, що російська влада повинна поставитись до своїх диверсантів Єрофеєва і Александрова шанобливіше, ніж це було зроблено офіційно.
Водночас, у рамках своєї кампанії щодо звільнення ув'язнених українців, Савченко не може налагодити належних партнерських відносин із колишніми в'язнями Кремля і донецько-луганських сепаратистів. Факт доволі дивний, якщо взяти до уваги, що ці люди демонстративно стороняться публічних кампаній народного депутата.
Журналістка Марія Варфоломеєва, яка пробула в полоні сепаратистів понад рік, висловилась проти будь-якого обміну бойовиків на українців. «Я була там і я теж, будучи в полоні, я не згодна, щоби мене міняли на терористів. Я буду сидіти, не знаю скільки, але щоби людей, які вбивали наших співгромадян, солдатів, щоби дати їм амністію – я не згодна», – наголосила колишня бранка ОРДЛО.
Кремлівський політв'язень Геннадій Афанасьєв заявив, що не візьме участі в акції протесту біля адміністрації Президента, присвяченій обміну полоненими, тому що приєднатися до даної акції закликають проросійські активісти. Афанасьєв наголосив, що президент Порошенко, консульська служба та переговорна група на чолі з Іриною Геращенко роблять усе можливе для визволення українських політв'язнів і військовополонених без показного галасу.
У відповідь на відмову Геннадія Афанасьєва прийти на пікетування біля адміністрації Президента, депутат Савченко обізвала його «слабаком», якого проти неї використовує чинна влада. «У свій час пан Афанасьєв здав Кольченка і Сенцова. Він людина слабкої волі, тому зараз робить те ж саме. Йому слідчі сказали взяти російський паспорт, і він взяв. Потім сказали, що хлопці – терористи, і він підписав», – обурювалась Савченко в інтерв'ю для телеканалу ВВС. При цьому оминула факт, що Геннадій Афанасьєв робив зізнання після садистичних катувань, зокрема електричним струмом і протигазом, погроз, що з його матір'ю трапиться щось лихе, але під час суду прилюдно відмовився від своїх попередніх свідчень. У той час до саму Савченко під час перебування у СІЗО не торкнули й пальцем, навіть більше: вона розспівувала зі своєю охороною українських пісень. За одну лише жіночу миловидність такі парникові умови ув'язнення в Росії не створюють.
Особливо гуманне ставлення до Надії Савченко в російській тюрмі змінило світогляд української льотчиці. Після проведених місяців у слідчому ізоляторі вона повернулася в Україну цілком іншою людиною, – переконаний Віталій Колбасін, кореспондент АиФ.ru. Він зустрівся із наглядачами Надії Савченко і дізнався, в який спосіб із непокірної бранки тюремники перевиховали офіцера ЗСУ в гуманістку, яка тепер виявляє людинолюбство і домагається від української влади звільнення полонених та вибачень у мешканців Донбасу.
Олександр Колганов, начальник російського СІЗО-3 у Новочеркаську, РФ, розповів, що Надія Савченко любила дивитися новини на федеральних каналах, а після перегляду телепрограм обговорювала з ним інформаційні сюжети. «Надія Вікторівна дуже любила дивитися новини, зокрема по телеканалу «Росія-24», а потім ми з нею обговорювали побачене. Вона коментувала, говорила про своє ставлення до отриманої інформації. Ніякої спеціальної «обробки» свідомості над нею не проводили. Надія Вікторівна просто дивилася російські новини, це все», – переконує полковник Колганов.
Після повернення в Україну Геннадія Афанасьєва і Юрія Солошенка відразу з борту літака відвезли у лікарню – настільки важким був їхній фізичний стань після ув'язнення. Натомість Надія Савченко агресивно вербально зчепилася із пресою в аеропорту, а потім без сторонньої допомоги сіла в автомобіль і поїхала додому готуватися до виконання нової ролі в іпостасі депутата.
Щоби згладити негативний резонанс стосовно Савченко, в ефірі прокомуністичного інтернет-ресурсу з'явився політолог Руслан Бортник, аби переконати громадськість, що депутат від «Батьківщини» якщо й ретранслює чиїсь думки, то не прокремлівських сил або самого Кремля, а виключно «представників фінансово-промислових кіл України, які незадоволені політичним курсом президента Порошенка». Пояснення гучне, але фактажем не обґрунтоване.
До виправдання поведінки Савченко несподівано долучився і Євген Марчук, чим викликав здивування у середовищі експертів. Під час телевізійної програми він переконував: «Суспільству потрібно проявити надзвичайну делікатність і обережність. Савченко дуже боляче реагує на те, до чого ми звикли. І форма її реагування іноді і не логічна, і образлива. Не знаю, коли це збалансується у неї, але я б не поспішав заявляти, що це Росія її завербувала, запрограмувала. Скажіть, а чого всі чекали, коли вона повернеться? Адже відомо, як вона поводила себе в суді, в тюрмі, її голодування. Це треба мати специфічні, дуже вольові якості».
З точки зору педагогіки, а також із огляду на стать, яка від природи покликана народжувати і виховувати, прищеплювати світле і добропорядне, Надія Савченко поводила себе не надто коректно, навіть беручи до уваги обставину, що перебувала в ув'язненні. Але ще дивнішим стало її публічне відцурання від свого захисника. Під час прес-конференції, захоплена зненацька питанням, яку роль в її військовій кар'єрі відіграв Євген Кирилович, вона відповіла: «Я вперше чую прізвище Марчука. Я з ним не знайома».
У період із 25 червня 2003 по 23 вересня 2004 років Євген Марчук був Міністром оборони України. У цей час військовослужбовець Надія Савченко служила радисткою в Залізничних військах України, підписала контракт для проходження служби в 95 аеромобільній бригаді, служила стрілком у 72 окремому механізованому батальйоні миротворчого контингенту в Іраку. І якщо сьогодні заявляє, що не чула прізвище свого Міністра оборони, то однозначно лукавить. Питання лише – навіщо? Що намагається притінити?
На противагу незрозумілій поблажливості Євгена Марчука, депутат Антон Геращенко твердо висловився щодо Надії Савченко, до її вчинків і заяв. На своїй сторінці у Facebook депутат написав: «Вам, Надіє, можливо, і треба просити вибачення у Гіви з Моторолою або в інших руских, які прийшли на нашу землю вбивати і ґвалтувати, а ми просити вибачення в окупантів і терористів не будемо! […] Ніхто не звернув уваги, що ні з одного судилища над Сенцовим або Кольченком не було прямої трансляції? У в той же час чомусь зі всіх судів із Надією Савченко дозволяли вести прямі ефіри? Російські телеканали та сайти зі шкіри геть лізли, щоби не приховувати ганебний та несправедливий суд над Савченко, а навпаки – розкручували його так, як могли. Дивно, чи не правда? Тепер, схоже, зрозуміло, що у свідомість українців вкладали троянського коня».
Не менш дивнішою та до кінця ще не з'ясованою залишається темна історія полону добровольця Надії Савченко. Порушивши наказ командування і нікому не сказавши (Сергієві Мельничуку, командирові «Айдара», Валентинові Лихоліту, начальникові штабу «Айдара») вона самостійно зібрала групу із 6 бійців і приблизно о другій ночі повела у розвідку, де їх чи то випадково знайшов, чи вже чекав ворожий спецназ, осіб 35-40. На виручку невдахам-розвідникам командир Мельничук вислав інших бійців. Із відкритих джерел відомо, що тієї ночі через самоуправство айдарівської «Пулі» (позивний Савченко) 17 осіб загинули, шестеро з них підірвали себе гранатами, щоби не потрапити у полон. Офіцер Савченко себе не підірвала і кулю в скроню собі не пустила – вона добровільно здалась у полон.
Журналісти-розслідувачі дійшли висновку, що, ймовірно, від самого початку перед Савченко-«Пулею» було поставлене завдання потрапити у полон при свідках. І наводять аргумент, що від часу свого звільнення вона всіляко уникає зустрічі зі своїми айдарівськими однополчанами. Детальніше про це можна дізнатися зі спогадів уцілілих учасників тих нічних подій, які обурені, що «Пулі» присвоїли звання героя України. Їхні розповіді опублікував, зокрема, і Олександр Аргат, редактор телеканалу «Эспрессо».
У потоці всенародної ейфорії зі звільнення кремлівської полонянки, не отримав широкої експертної оцінки і факт, що Надія Савченко заплатила Росії 30 тисяч рублів штрафу «за незаконний перетин україно-російського кордону». Цим вчинком вона зняла з РФ власне ж звинувачення у викраденні, яке під час судових засідань назвала тероризмом, а також створила підстави офіційно вважати, що її переміщення з України на територію Росії відбулося за взаємною згодою сторін – самої Савченко і кремлівських бойовиків.
Депутат Надія Савченко дуже зручний партнер для тих, кому це потрібно. Наприклад, 2 серпня під час відомої прес-конференції вона розповіла, що знову, без погодження із українською владою, самовільно їздила на територію так званих самопроголошених республік ЛНР і ДНР. «Я готова визволяти наших полонених, і їздила туди, просто про це не знають самопроголошені представники ні ДНР, ні ЛНР. Я заходила за територію лінії розмежування і спілкувалася з людьми, і чула їхні проблеми. Просто я не їздила туди – ближче до Донецька і Луганська», – повідомила Савченко. Воно й правильно. Кураторам, якщо такі є, більш доцільно зустрічатися з фігурантом у малолюдних місцях, а наполегливе домагання Савченко долучитися до процесу звільнення полонених створює умови для її легальних контактів із ідеологами так званої ОРДЛО, – вважають в експертному середовищі.
Водночас Ольга Кобцева, уповноважений представник самопроголошеної ЛНР в робочій підгрупі з гуманітарних питань та обміну полоненими, поінформувала, що гучна заява депутата Савченко про те, що вона домовилась про обмін полоненими у форматі «два на два», не відповідає дійсності. Кобцева вказала на нюанс, що Надія Савченко не має повноважень від держави Україна провадити перемовини, а тому для ОРДЛО вона є особою недоговороспороможною. Із цієї інформації можна зробити висновок, що всі спонтанні заяви депутата Савченко, які були і які ще будуть стосовно обміну полоненими, можна хіба що вважати одним із видів народно-побутової творчості.
Депутат Надія Савченко періодично наголошує, що теперішній парламент – це своєрідна «клоака», яка займається ошуканством громадян України. В той же час сама депутат за короткий час своєї праці у парламенті брала участь у пленарних засіданнях всього 14 разів, а була відсутньою 195 разів. Таке відвідування зареєструвала електронна система обліку депутатів у сесійній залі. А за даними письмової реєстрації депутат Надія Савченко була присутня на робочому місці – 13 разів, відсутня з поважних причин – 186 разів, відсутня з невідомих причин – 11 разів.
За час своєї парламентської діяльності депутат Надія Савченко мала 10 виступів у сесійній залі (4 – із трибуни, 6 – із місця), подала чотири пропозиції про внесення поправок у законопроекти і два письмових запити: ▪ у Міністерство закордонних справ України щодо надання інформації про вжиті заходи стосовно захисту громадян України, які незаконно ув'язнені та утримуються на території Російської Федерації; ▪ у Генеральну прокуратуру України щодо незаконного використання земель Міністерства оборони України.
Якщо скласти всі арифметичні доданки і поділити їх на депутатську сумлінність, то отриманий результат буде не на користь Надії Савченко, яка звинувачує своїх колег в ошуканстві виборців, проте сама не вельми переймається насправді важливими суспільними проблемами і відверто порушує, можна сказати і так, виробничу дисципліну. Якби працівник на підприємстві дозволив собі приходити на роботу так, як депутат Надія Савченко у Верховну Раду, його фото спочатку помістили б на «Дошку ганьби», а згодом і звільнили з праці. Схоже на те, що посада народного депутата України потрібна Надії Савченко для вирішення якихось інтересів, достеменно невідомих громадськості.
Хоча, якщо прочитати її останнє інтерв'ю для ВВС, то складається враження, що депутатові Надії Савченко найбільше розходиться про те, щоби в Україні було неспокійно.
Тим часом, поки для депутата від «Батьківщини» ймовірно пишуть нову партитуру, Ірина Геращенко, уповноважена президента Порошенка з питань мирного врегулювання конфлікту на Донбасі, поспілкувалась із матерями і дружинами полонених, пояснила недоцільність бутафорних акцій, а навіть їхню шкідливість для процесу звільнення, і вони припинили свою участь у примітивно-постановочному шоу.
Ірина Геращенко запевнила, що переговорна група перебуває у постійному контакті з родинами полонених, і що разом із СБУ, в форматі Мінської групи, уповноважені у цьому питанні працюють, щоби були позитивні результати. «І коли наші хлопці будуть на волі – по годинах розповімо, що робили задля їх звільнення. Всьому свій час, і звітам теж. Головне – визволити хлопців», – резюмувала Перший заступник Голови Верховної Ради.
Під час останнього виходу на широкі медійні простори, 12 серпня, депутат Надія Савченко заявила, що Україна – не рівноправний партнер Євросоюзу, отож на ЄС заглядатися не потрібно. «А тому треба розуміти, що треба не відволікатися тільки на зовнішнє – або на війну з Росією, або на домовленості з ЄС, або зі Заходом. Нам потрібно бачити внутрішні проблеми і боротися з ними в першу чергу», – повчала Савченко громадян України, завченими деклараціями нафталінової геополітичної концепції Леоніда Кучми, Дмитра Табачника, Андрія Деркача, Юлії Тимошенко.
Свого часу депутат Сергій Лещенко писав: «У політичній кар’єрі Тимошенко знаковою стала поїздка до Мюнхену, де 6-7 лютого 2009 року вона взяла участь у конференції з питань Міжнародної безпеки. Її промова в Мюнхені стала декларацією, якою вона бачить Україну за свого президентства. Там нема НАТО, там є неіснуюча «Європейська система колективної безпеки», і там Тимошенко прямо називає причину, чому Україна не буде членом НАТО – негативне ставлення до цієї ідеї в Москві. Тимошенко закликала створити утопічну спільну систему безпеки, яка б об'єднала Україну, Росію і Європу. Наявний інструмент колективної безпеки в особі НАТО, який може приносити результат уже сьогодні, Тимошенко замінила сурогатом, якого не існує в природі. Багаторічні зусилля українських дипломатів у напрямку НАТО були перекреслені в ім'я міфу».
Сьогодні українці проливають кров за бажання політичних клевретів іти в Європу на московському повідку, а вигодонабувачі поширення цієї концепції безтурботно засідають у парламенті України.
Ярослав Левків.
