Гал-інфо поспілкувалася з головним зберігачем фондів Музею народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького (Шевченківський гай) Русланом Сірим про те, хто такий зберігач фондів та які особливості його роботи.
Хто такий головний зберігач фондів?
— До Незалежності ця посада виглядала надзвичайно круто, бо головний зберігач фондів - це людина, яка несе велику відповідальність. І якось так складається, що наша робота - бути в опозиції до директора, бо директор, перш за все, є промоутером, він завжди думає про розвиток і прагне все показати, а головний зберігач має утримувати та зберігати експонати. Я відповідаю за збереження того, що ми показуємо людям. Якщо я вам даю щось для показу, то я зацікавлений, щоб воно повернулося до мене у тому ж стані. Я завжди маю бути більш консервативним і обачним.
Яка ваша основна задача?
— Навіть найменші предмети в музейних колекціях мають служити довічно, і наше завдання зберегти їх. Бо що таке наші експонати? Це мовчазні свідки історії. Історія усіх цих предметів - це музика невидимого оркестру, яка бринить, і ті, хто розуміється на цій мелодії, може осягнути всю глибинну сутність наших експонатів.
Усе, що є у фондах, - це не звичайні господарські предмети, які зношуються і їх викидають. Я не можу нічого списати просто так. За всі речі, які у нас зберігаються, ми несемо величезну відповідальність. Навіть шматок обгорілої кочерги ми не може просто так викинути - у музеї не можна так ставитися до речей. Ми маємо усвідомлювати цінність речей, знати, хто ними користувався, чому вони понищені, яка їхня історія. Часом бувають предмети, які для звичайних людей абсолютно непомітні, а для нас, зберігачів історії, мають величезну цінність. Ми повинні зберегти пам'ятки культури, ці джерела, які дають можливість відчути гордість за власну культуру.
Часом думають, що фондовики нічим серйозним не займаються. Ми описуємо, документуємо всі наші експонати, здаємо щорічну звітність перед пам'яткоохоронними структурами. Це величезна рутинна праця. Ми також оцифровуємо зараз усі наші документи та архіви. Крім того, возимо наші експонати на виставки. Ми запровадили такі виїзні виставки до Великодня, де показуємо, як виглядають різні регіони, їхню красу та неповторність.
Як відбувається процес отримання предметів з фонду для експозиції?
— Зараз ми максимально спростили процес і, як могли, зменшили бюрократію. У мене під рукою є всі акти, працівник музею підходить, заповнює документи про те, що він відповідальний за предмети, якими користується. Ми це робимо для того, щоб людина усвідомила свою відповідальність перед творами мистецтва, шедеврами. У нас були ситуації, коли приходили режисери, оператори, фотографи, архітектори, і коли вони працювали, щось досліджували, то прагнули реконструювати музейні інтер'єри. Буває так, що хочуть відзняти павутину, відтворити занедбану хату і починають щось фарбувати, розпилювати спеціальні засоби, щоб вийшла павутина. У таких випадках моя робота - не дати зіпсувати експонати. Я кажу їм: “Ви ще шедевра не створили, а вже понищили шедевр”. Певною мірою, я не даю творити людям мистецтво (усміхається), але це не те, що я проти мистецтва, просто такі мої обов'язки - якнайкраще зберегти твори мистецтва.
Яка кількість предметів зберігається у фондах?
— У наших фондах пройшли реєстрацію понад 22 тисячі експонатів, але в наявності приблизно 21 тисяча, бо частина вже понищилась, щось вкрали, щось згоріло, бо у нас були пожежі. Також частину повіддавали в церковні громади у 90-х роках. Наша колекція насправді не така вже велика, але ми маємо доволі об'ємні експонати. Ми переважно маємо предмети побуту: діжки, вози, ренамент, але маємо і книжки, вишивки, ікони. Зберігаємо одну з найбільших колекцій національного одягу.
Як охороняються приміщення фондів?
— У нас у сховищах встановлена сигналізація. Одного разу лише за ніч у нас було чотири виклики. Я, звичайно, разом з охороною прибігав сюди теж. Перевіряли тричі - усе було добре. І тільки на 4-й раз помітили, що в сигналізації ховався павучок. Павутини майже не було, його там дуже важко помітити. Вночі він вилазив і сідав бжушком грітися на лампочку сигналізації, а датчик спрацьовував, бо той павук здавався великим об'єктом, а на малі, на кшталт мишей, датчик не спрацьовує (усміхається, - ред.)
У якому стані зараз приміщення фондів?
— Робимо все, що в наших силах. На сьогодні ми поміняли вікна, поставили сучасні. Також встановили рекуператори (теплообмінник - ред.) з двостороннім потоком повітря, які взимку не дають доступ холодному повітрю, можуть його обігріти. В усіх сховищах ми встановили локальні рекуператори, боялися встановлювати уніфіковані, бо інфекції чи личинки комах можуть переноситися з одного сховища в інше. Також не вистачає місця в преміщеннях. Хочеться, звичайно, кращі умови, але зараз теж маємо не найгірше.
Чого вам не вистачає у вашій роботі?
— Мені найбільше хочеться мати ідеальні умови для сховища. У нас в одному кабінеті 7 осіб, тут не має бути стільки людей. Я у сховищах поробив окремі місця для роботи, але нам все одно бракує простору. Хочеться мати належну охорону, добрі умови в приміщеннях для експонатів. І також нам треба більше працівників, зокрема дуже не вистачає реставраторів. Ще дуже важливо зробити систему керування цифровими активами. Не тільки маленький модуль, який ми зараз маємо, а кращу систему, яка дасть можливість швидко знаходити експонати і зручно їх описувати.
Додамо, що нещодавно у Шевченківському гаю відкрилася унікальна виставка давнього народного одягу.
На фото речі з фондової збірки - одяг та посуд з регіону Бойківщини, а також одяг та кахлі з Гуцульщини.
Записала Олеся Філоненко
