Зі стартом президентської виборчої кампанії помітно активізувалися не лише політичні сили, котрі, маючи свого кандидата, безпосередньо братимуть участь у перегонах, але й менш численні партії, які, займаючи певну нішу на електоральному полі України, через своїх симпатиків теж впливатимуть на результат. Серед таких – партія «Жінки України». Про підтримку претендента на найвищу державну посаду та про політичну ситуацію в Україні ділиться думками голова Львівської обласної організації партії «Жінки України» Руслана Рак.
– Пані Руслано, чи визначилася Ваша політична сила із тим, кого будете підтримувати на січневих президентських виборах?
– Скажу відверто, що кінцевого рішення з’їзду поки немає. На данному етапі ми ще придивляємося, будемо вивчати передвиборні програми претендентів, принаймні основних учасників політичної гонки. Зараз переговори про залучення наших прихильників до виборчої кампанії тривають з кількома силами, які мають шанси на перемогу. Проте допоки ми не визначимося колегіально зі своєю позицією, розкривати карти не буду. Тим паче, що нині іде лише висунення та реєстрація у ЦВК потенційних кандидатів на пост Президента. Думаю, що після офіційного завершення цього передвиборчого етапу ми оприлюднимо свої погляди. Отож, сьогодні про ці речі говорити трошечки передчасно.
– Більшість політичних структур вже заявили про свої підтримку певних кандидатів, а Ви ще думаєте. Не боїтеся спізнитися?
– Абсолютно. Нам хвилюватися нема чого. Ми маємо стабільний електорат. Ясна річ, він не настільки численний, як хотілося б, але, враховуючи, що наша сила досить молода, ми маємо перспективу. Та й політичне життя в Україні на цих виборах Президента держави не закінчується. Тому головну ставку будемо робити на виборах до місцевих органів влади.
– З відомих кандидатів чи претендентів у Президенти, очевидно, є хтось, чия симпатія переважає? Чи долучаться «Жінки України» до агітації за когось із жіночої плеяди претенденток?
– Наша політична сила не стоїть на принципах фемінізму. Навпаки, ми виступаємо за гендерне рівноправ'я. Для нас не є принциповим питання тої чи іншої особи. Важливо інше: хто стоїть за політичною фігурою, якими є засадничі позиції передвиборної програми, чи втілюватимуться у реальність планові аспекти нашої політичної структури. А це, передовсім, – розвиток тої ж гендерної політики, допомога матерям при народженні дітей, сприяння держави матерям-одиночкам та багатодітним сім'ям, позитивна функція держави у становленні дитячої та молодіжної політики. Тому головне не хто прийде до керма влади, а що робитиме далі, аби Україна зміцнювалася не декларативно, а по суті займала сильні позиції в економіці, культурі, спорті, суспільній моралі. Особисто я вважаю, що час рожевого політичного окультизму та популістської демагогії минув.
– Що Ви маєте на увазі?
– Ви прекрасно розумієте, на якому етапі ми сьогодні перебуваємо. Україна займає перші місця в світі за рівнем хабарництва, проституції, дитячої та підліткової злочинності. Розвиток економіки у нас подекуди гірший від середньорозвинутих африканських держав, а ми на кожному кроці розповідаємо про любов до України, європейський вибір тощо. Перед кожними виборами розігрується карта розколу України. Давайте припиняти це, бо так дійдемо до повного колапсу: морального та фінансово-економічного.
– Підвищення соціальних стандартів, затверджених нещодавно у парламенті, на Вашу думку, хоч якось підніме рівень життя в Україні?
– Скажу так: підніме, якщо ці кошти не з'їсть інфляція. Однозначно, наша політична сила виступає за зростання соціальних стандартів, але одночасно із ростом економіки, виробництвом та збільшенням ВВП, підвищенням торгівельного сальдо із зарубіжними країнами. А який толк, за гроші зовнішніх запозичень збільшувати доходи громадян. Коли і хто повертатиме ці кредити? Знаєте, як кажуть: «Позичати – легко, важко повертати, бо позичаєш чуже, віддаєш своє». Тому, мусить бути виважена політика виходу із кризи, де б гармонійно позиціонували як зовнішні запозичення так і внутрішній фінансовий ресурс, який нині, на жаль, працює та залучається неефективно, адже люди втратили довіру як до держави, так і до фінансових установ. А це – найгірше, бо людей дурити не можна.
Володимир ОНІЩУК.
