Напередодні місцевих виборів звучало чимало прогнозів стосовно того, чи виправдають сподівання нові депутати. Остаточні висновки робити ще зарано, але певні тенденції вже окреслились. Особливо на тлі майбутніх парламентських виборів. Про це в інтерв’ю з президентом Суспільно-гуманітарного консорціуму "Генеза", політологом Любомиром Скочилясом.
Як Ви оцінюєте політичну ситуацію у Львові та області станом на сьогодні?
Відповідаючи на ваше запитання, насамперед варто звернути увагу на розклад політичних сил, співвідношення та взаємодію центрів впливу. Відтак, нині ми маємо міську раду, в якій переважає політична складова, представлена «Свободою», а з іншого боку міський голова Львова Андрій Садовий, який вже другу каденцію обіймає цю посаду.
Ситуація така. «Свобода» намагається використати своє значне представництво для того, щоб взяти повністю під контроль прийняття рішень на рівні Львова. А міський голова, який також наділений значними повноваженнями, не схильний йти повністю у фарватері політичної більшості нинішньої міської ради.
Однак досі ми ще не спостерігали антагоністичних конфліктних моментів між цими двома центрами влади на рівні Львова. Це можна пояснити тим, що Андрій Садовий, як на мене, дотепер вдало оперував такими національно-популістськими гаслами, які характерні для риторики «Свободи». Таким чином він декларував відсутність будь-яких політичних розбіжностей між ними і «Свободою».
Водночас формування міської влади виявило один цікавий момент. У керівні структури міської ради «Свобода» делегувала людей, які не є яскравими політиками, а натомість представляють бізнес інтереси. Відповідно, це зумовило зниження того конфліктогенного потенціалу між «Свободою» та міським головою. Власне, вже можна однозначно стверджувати, що кардинальних суперечностей в політичній площині між мером та міською радою навряд чи варто очікувати. Поза тим я більш ніж переконаний, що з часом ми станемо свідками того, як поступово визріє протистояння економічного, бізнесового характеру, насамперед там, де будуть перехрещуватися інтереси представників «Свободи» і Садового.
Що стосується Львівської обласної ради, то тут справджуються передвиборчі прогнози. В діяльності «Свободи» й надалі переважає політична складова і, відповідно, наразі, ми не можемо відзначити суттєвих досягнень облради в господарських питаннях чи в економічній сфері. Однак ми вже можемо перерахувати цілу низку резонансних політичних рішень, які були прийняті за цей час.
Як можна оцінити взаємодію Києва та Львова після місцевих виборів?
Як не виправдання тих побоювань, які висловлювалися під час виборчої кампанії. Тоді зазначалось, що Львів може потрапити в певну ізоляцію, оскільки чітко простежувалась протилежна до правлячої влади політична лінія. Разом з тим нинішні взаємодія Києва та Львова може бути охарактеризована, як певне співіснування в різних політичних просторах, коли паралельно налагоджена досить нормальна взаємодія в господарській площині. Ми стаємо свідками того, як формується така модель стосунків, коли політична та економічна площини у відносинах Львів-Київ є абсолютно розведені.
На Вашу думку Михайло Цимбалюк вдало стартував?
Політична лінія попереднього голови Львівської ОДА Василя Горбаля, яка була вузько орієнтована на інтереси Партії регіонів (що особливо проявилося під час виборчої кампанії і у взаєминах з обласною радою), вона, очевидно, була визнана в Києві не адекватною. Таким чином ми отримали губернатора, який не є формально прив’язаний до Партії регіонів. З призначенням на цю посаду Михайла Цимбалюка взаємодія ОДА та облради, яка знову ж таки представлена в основному «Свободою», отримали певні шанси на більшу конструктивність, аніж це могло б бути за головування Василя Горбаля.
Однак, станом на сьогодні поки що рано говорити про якісь базові орієнтири та схеми співпраці з політичним середовищем та з обласною радою, які будуть притаманні Михайлові Цимбалюкові.
Деякі висновки можна зробити на основі нових призначень. Якщо говорити про Губицького, то його перепризначення на посаді заступника з питань Євро-2012 є логічним, оскільки це стратегічна сфера і, відповідно, недоцільно змінювати людини, яка найбільш компетентна у цій сфері. Щодо першого заступника Янківа, то те, що він залишився на посаді, як на мене, пов’язано з його попередніми зв’язками із нинішнім Президентом, іще на рівні губернаторів, коли Мирон Дмитрович та Віктор Федорович представляли Донецьк та Львів.
Водночас призначення Стефанишина можна вважати кроком у напрямі залучення людей з певним управлінським досвідом, адже останній вже був заступником губернатора. Тут можна зробити комплімент Михайлові Цимбалюку за те, що він намагається залучити кадри із управлінським досвідом.
Загалом, я вважаю, губернатор мав би формувати свою команду, а не робити мікс із різних людей.
Чи справляється Олег Панькевич із покладеними на нього обов’язками голови Львівської обласної ради?
Він досить успішно просувається в плані публічності. Я думаю, що в цьому йому підмогою є те, що в облраді значною мірою представлені його однопартійці. До того ж він поки що виглядає досить адекватно для своєї посади, виходячи з того, що сама облрада робить акцент на політичних питаннях. Відповідно, в цьому руслі Панькевич почуває себе досить комфортно. Що ж стосується господарських та економічних питань, то їх було не так багато, а тому оцінювати його, як керівника облради, що вирішує господарські питання є досить складно.
Чи можна стверджувати, що «Свобода» має все ті ж перспективи потрапити до Верховної Ради?
Попри те, що особливих успіхів на місцевому рівні у «Свободи» не спостерігається, однак ця політична сила продовжує чітко сповідувати політичні гасла, з якими вона йшла на вибори і з якими вона виступала протягом останніх років. Щодо Верховної Ради, то навіть попри брак успіхів на місцевому рівні, «Свобода» навряд чи втратить свою підтримку. Виборці виявляють свою прихильність до неї в першу чергу з політичних міркувань, а тут нічого не змінилося, а скоріше навпаки. Завдяки приходу до влади в обласній та міській радах «Свобода» отримала хорошу трибуну для поширення своїх ідей та гасел. Відповідно, канали комунікації з виборцями стали значно потужнішими, що може забезпечити зростання популярності. Знову ж таки, минуло ще замало часу, щоб давати якусь однозначну оцінку.
Сприяє «Свободі» й те, що центральна влада продовжує антиукраїнську лінію і все частіше ми стаємо свідками нових українофобських дій. Це й наділі зумовлюватиме радикалізацію тих українців, кому дорога ідентичність та держава, а «Свобода» виглядатиме єдиною альтернативою владі в ідеологічному плані. Окрім того, навіть розчарування виборців діями «Свободи» у місцевих радах не обов’язково буде виражатися в падінні їхнього рейтингу під час парламентських виборів.
Якщо «Свобода» наважиться ініціювати відставку міського голови Львова Андрія Садового, то чи зашкодить це партії?
Думаю, що так. Радикальна позиція щодо відставки нинішнього міського голови може відштовхнути від «Свободи» ту частину виборців, які, з одного боку, лояльно ставляться до цієї політичної сили, а з іншого, свідомо голосували за Андрія Садового як міського голову.
Окрім того, у разі відставки «Свободі» доведеться взяти всю відповідальність за ситуацію в місті на себе, а в умовах підготовки до Євро та нестабільної економіки це означало б, свідомо підставити себе під критику виборців. Думаю, навпаки, можна говорити про те, що поступово налагоджується певна співпраця між бізнес середовищем «Свободи» та нинішнім міським головою. Та й «чисті» політики від «Свободи» будуть вважати за краще мати опонента в особі міського голови, щоб певну частину відповідальності час до часу перекладати саме на нього, а для цього потрібно, щоб Садовий обіймав свою посаду й надалі.
А різкі висловлювання свободівців Ірини Фаріон та Юрія Михальчишина шкодять партії, чи, навпаки, стимулюють її електорат та приваблюють ще більше прихильників?
Говорити про якусь шкоду можна було б тоді, коли наївно вважати, що «Свобода» має перетворитися на класичну правоцентристську політичну силу і, відповідно, здобувати свою підтримку не лише на Галичині, але й по всій Україні. Однак це дуже умовна перспектива, в такому разі «Свобода» могла б втратити своє обличчя, не здобувши нового реноме. Нинішня версія «Свободи» якраз базується на радикальних позиціях, які абсолютно адекватно виражають і Фаріон, і Михальчишин. Завдяки саме таким висловам «Свобода» в очах її прихильників не втрачає свого радикального образу, а лише постійно підтримує свій імідж.
Як Ви прокоментуєте рішення Верховної Ради про перенесення дати парламентських виборів на 2012 рік, кому це вигідно?
Найцікавішим є питання, чому саме така велика кількість депутатів, в тому числі й депутатів-опозиціонерів, підтримали це рішення? Абсолютно коректними були прогнози, що рішення про термін виборів буде прийматися не в парламенті, а на Банковій, в Адміністрації Президента, Тобто, влада вирішила, що їм так буде краще, а знайти в парламенті необхідну кількість голосів було не складно.
Власне, це було абсолютно очікувано. Окрім провладної більшості, а це партія Литвина, комуністи та власне Партія регіонів, це рішення підтримала ще й значна частина депутатів з опозиційних сил. Вони не впевнені в тому, що могли б потрапити в новий парламент, тому для них це продовження їхньої каденції. Можливо, як подяка за таку лояльність до правлячої еліти, для них знайдеться місце в майбутніх списках. І це все прочитувалось.
Якщо ж аналізувати, чому на Банковій вирішили проводити вибори в 2012 році, то можна назвати кілька причин. Наприклад, це було потрібно, щоб продовжити термін повноважень Президента. Таким чином відбувся своєрідний обмін люб’язностями між Президентом та депутатами. Однак це занадто просто, є й інші причини. Янукович міг би «протягнути» рішення про продовження своїх повноважень в обхід депутатів. Тому тут, вочевидь, слід говорити про те, чому Партії регіонів вибори саме в 2012 році виявились вигіднішими. Причина, схоже, криється в тому, що Партія регіонів вирішили що до 2012 року вдасться набагато ефективніше, різними способами, позбутися політичних конкурентів і, так би мовити, більш впевнено взяти під адміністративний контроль увесь виборчий процес. Можливо, також буде застосована тактика зміни виборчої системи для того, щоб забезпечити результат, який потрібний Банковій.
Я абсолютно не схильний вважати, що на Банковій розглядали ситуацію так, що до 2012 року є більше часу, аби покращити економічну ситуацію, або ж вирішити соціальні проблеми і таким чином підвищити рейтинг правлячої партії. Я думаю, що тут якраз момент усунення конкурентів та отримання максимального контролю над політичною ситуацією в країні зіграв ключову роль.
Якою буде Верховна Рада після виборів 2012 року?
Нині можна робити хіба що загальні припущення, тому що багато залежатиме від того, як буде реструктуруватися політична карта України. Мова йде, по-перше, про те, чи вдасться максимально розпорошити ВО «Батьківщину» і перевести її в ранг вже не основного конкурента, а однієї із низки політичних сил. Наразі зусиллями Банкової та інших опозиційних сил це досить успішно вдається. До 2012 року ВО «Батьківщина» може суттєво втратити, залишившись із рейтингом «Нашої України».
Розклад політичних сил у Верховній Раді також залежатиме від того, наскільки успішно просуватиметься процес творення нової націонал-демократичної політичної сили. Про це вже заявили кілька партій. Відповідно, наскільки успішною буде піар кампанія цієї сили, наскільки вона зможе обійняти ту нішу націонал-демократів, яка нині є порожньою.
Щодо Тігіпка та його політичної сили «Сильна Україна», то тут слід враховувати перспективи Тігіпка в уряді. Якщо він залишатиметься при владі до парламентських виборів, то його політична сила зможе потрапити у Верховну Раду лише за допомогою адмінресурсу як сателіт основної правлячої партії. Якщо ж Тігіпко буде змушений залишити свій пост, то тут інший сценарій. Він змушений буде пояснити виборцям, що він робив у владі, і чому втратив свою посаду, виступивши принагідно в ролі жертви тої ж таки влади. В такому випадку може відбутися певна реінкарнація «Сильної України», тільки тоді вона зможе позмагатися на рівні з іншими за якийсь відсоток. Я думаю, що це буде не більше як 5-7%.
Результати виборів залежатимуть і від того, як відбуватиметься взаємодія між комуністами, Литвином та Партією регіонів. Саме це й буде визначати шанси цих політичних сил на виборах до Верховної Ради. Я думаю, що Партія регіонів однозначно не робитиме версію нового парламенту, де вона абсолютно переважатиме, адже тоді це вже нагадуватиме повністю радянські часи. Скоріш за все, для того щоб розбавити цю монополію, вона буде зацікавлена в проходженні до парламенту комуністів та Литвина, як своїх сателітів. Вони будуть формально втілювати багатопартійність в парламенті Такий сценарій буде можливий тільки за умови, що ні Литвин, ні комуністи не проявлять себе як опоненти Партії регіонів. Поки вони конструктивно співпрацюють, тому шанси потрапити в парламент у них є.
І, звичайно, ВО «Свобода» теж має непогані шанси пройти до Верховну Раду. Її представництво не буде значним, але це буде альтернатива до загальної розкладки сил в парламенті.
Підприємці, учасники нового майдану, заявили про намір створити свою політичні силу. Яка перспектива такої ініціативи?
Перспектива цікава, адже це є сфера професійної діяльності соціальної групи, тому політичне представництво такої групи може бути досить привабливим та знайти підтримку у підприємців. Якщо дії такої політичної сили матимуть ефект, якщо вона справді якимось чином впливатиме на владу та змушуватиме її ухвалювати чи скасовувати рішення, то, можливо, така політична сила мала б шанс потрапити до Верховної Ради. Однак подальшої перспективи у цієї сили нема. В Україні були неодноразові спроби створити такі професійно орієнтовані партії, скажімо, «Партія обманутих вкладників» чи «Партія пенсіонерів» тощо. Такі сили далі свого диванного формату так і не вийшли. На хвилі підприємницького незадоволення нова партія могла б набрати політичної ваги, але на тривалу перспективу вона не дієздатна.
Останнім часом влада отримує все більше зауважень від Євро спільноти. Чи означає це, що Україна рухається в напрямку РФ та Білорусі?
Усі ці зауваження абсолютно закономірні, адже 90% тих рішень, які приймалися з часу обрання Президентом Януковича важко назвати демократичними чи плюралістичними. Відповідно, оцінка і коментарі з боку європейської спільноти є абсолютно адекватні. Я теж схильний вважати, що Україна швидкими темпами скочується до авторитаризму. Тому в перспективі Україну може очікувати доля Білорусі, яка вже тривалий час перебуває в опалі світової спільноти. В подібній ситуації опинилася б й РФ, якби не її важелі впливу на Європу, що і стримує радикальні оцінки.
Однак, я не схильний говорити про якусь революцію чи громадське збурення. Мусить пройти певний час, щоб відбулося кардинальне розчарування у середовищі прихильників Президента. Хоч його рейтинг зменшується, однак його прихильників залишається досить багато. В тих людей, які не підтримували Януковича і не мають до нього симпатій, існує розчарування попередніми процесами в Україні, тому є загальна апатія до політики, і це перепона для революційної ситуації.
Розмову вела Анна НОВИК.
