У грудні 2016 року на пострадянському просторі будуть відзначати 25 річницю керівної бездарності Кремля – розвалу СРСР, а на його руїнах утворення нового політико-економічного ерзацу – СНД. Кожний московський проект – СРСР, СНД, Союзний договір Росії і Білорусі, ЄЕП, Митний союз чи ЄврАзЕС – апріорі приречений на невдачу вже у своєму зародку.
Причина перманентних провалів кремлівських прожектів полягає не тільки у тому, що в їхню основу першочергово закладені московські амбіції та егоїстичні інтереси; вона, причина, значно глибша – в етнічно-світоглядному вимірі.
Напередодні 25 річниці СНД і грядучого економічного колапсу РФ, у Кремлі ще раз вирішили перевірити, хто із колишніх країн СРСР ще звіряє свій годинник із Москвою, а хто вже має або тяжіє до інших геополітичних пріоритетів. А щоби цей інтерес явно не виявляти, нараду потенційних союзників Кремля організували за три тисячі кілометрів від Москви – у столиці Киргизії.
Напередодні наради в Бішкеку
Із одинадцяти держав, які мають стосунок до СНД, у Бішкек приїхали тільки семеро очільників країн, що, безумовно, зачепило амбіції Путіна – не поважають, однако. Від Молдови прибув прем'єр-міністр, від Туркменістану – віце-прем'єр, від Узбекистану – міністр закордонних справ, а Україна взагалі понизила рівень зустрічі до українського посла у Киргизії.
Аби дріб'язково компенсувати цю зневагу, принаймні у Кремлі саме так це сприймають, Путін вирішив традиційно запізнитись, щоби вкотре акцентувати, хто в СНД головний. Семеро керівників держав терпеливо чекали кілька годин на прибуття старшого серед рівних.
Аби перед усім цивілізованим світом це чекання не було настільки принизливим, у прес-службі президента Киргизії повідомили, що Путін затримується, бо в Москві нельотна погода. Уявляєте? Глава космічної держави не вилетів вчасно на міжнародну зустріч, бо в Москві о півдні моросив дощик, а вранці, ще до опадів, було похмуро. Але ж цього дня в аеропортах Москви не відмінили і не затримали жодного рейсу.
Щоби вчасно прибути у Бішкек, Путіну необхідно було підвестись із постелі о п'ятій ранку. Чи царське це діло зриватись удосвіта?
Програма нарад і бішкекська свара
Саміт відбувся у державній резиденції Алмазбека Атамбаєва, президента Киргизії. На початку присутні вшанували пам'ять колишнього очільника Узбекистану Іслама Карімова, який нещодавно пішов із життя.
Чотири з 15 питань, що були на порядку денному, керівники делегацій обговорили кулуарно, у вузькому колі:
• про спільну заяву глав країн у зв'язку із 25-річчям СНД;
• про адаптацію СНД до сучасних реалій;
• про головування в СНД;
• про проведення чергового засідання Ради глав країн СНД.
А такі питання, як спільна боротьба з тероризмом, злочини у сфері інформаційних технологій, оптимізація структури СНД, на яку в Москви вже немає грошей, відсторонення паралімпійців РФ від ігор у Ріо-де-Жанейро тощо – винесли на широкий загал.
Не обійшлось без скандалу. Кремлівському лідеру дуже не сподобалось, що український посол нагадав йому про геополітичне злодійство – про крадіжку Криму. Путін цинічно відповів, що це Київ винен у тому, що власницею української території стала Москва. І взагалі, українському дипломату треба помовчати, бо Україна не ратифікувала в СНД свій статус, а значить і права голосу в неї нема.
МЗС України оприлюднило заяву, в якій засудили позбавлення керівника української делегації участі у засіданні Ради глав держав СНД у вузькому складі та спробами виконавчого комітету СНД блокувати його роботу під час засідання Ради глав держав СНД у розширеному форматі, зокрема під час процедури підписання її підсумкових рішень.
«Незважаючи на спроби виконкому СНД зірвати роботу делегації України, позицію нашої держави було виголошено під час розширеного засідання Ради глав держав СНД, а тексти відповідних заяв України – долучено до підсумкових рішень саміту. Виконавчому комітету СНД із приводу згаданого інциденту надіслано офіційну ноту, в якій заявлено рішучий протест у зв’язку з блокуванням роботи України під час засідання, а також висловлено вимогу щодо надання невідкладних офіційних роз’яснень та вжиття вичерпних заходів із метою унеможливлення подібних провокацій у майбутньому», – наголошено в заяві МЗС України.
За фасадом лицедійства СНД
Так званий «політичний експерт» Алєксєй Бичков із московського Інституту політичних досліджень, який постійно намагається науково довести, що України не було, нема і не буде, розповів, що головна мета приїзду Путіна у Бішкек – це демонстрація факту, що Росія до цих пір підтримує ті держави, які на сьогодні належать до складу СНД. Хоча, насправді, не стільки їх підтримує, скільки має до них інтерес, першочергово – економічний.
Бичков зазначив: «Так склалося, що країни, які залишилися в СНД, найбільш ідейно близькі до Росії – до свого головного торговельного та економічного центру. У той час, коли створили СНД, тоді підписали ряд документів із питань торговельної та економічної співпраці, в яких закріпили ті зв'язки, що раніше були у рамках єдиної держави – СРСР».
Однак московського «експерта» дуже непокоїть, що станом на сьогодні СНД – це «така частково пориста структура», яка не має легітимних міжнародних документів, а ті угоди, які були підписані раніше, ніхто не виконує. І наводить приклад України, яка «в односторонньому порядку розірвала договори з Росією». А це означає, із обуренням констатував Бичков, що у форматі СНД нема «таких важелів впливу, які би змушували країн-учасниць виконувати попередні домовленості», а також «відсутній механізм, який би запобігав свавільному й односторонньому розриву домовленостей із Росією у рамках СНД», як це має місце у випадку з Молдовою, Грузією чи Україною, якої «ніколи не було, нема і не буде».
Бичков констатував, що для Росії був час «розкидати каміння», але тепер настали такі обставини, що все порозкидане треба чимшвидше збирати. Іншими словами, поки на Росію сипались нафтодолари, наче з рогу достатку, у Кремлі з пострадянськими «партнерами» розмовляли через губу. А тепер, коли на початку 2017 року вичерпається навіть резервний фонд, необхідно терміново шукати можливості для відновлення традиційного економічного паразитування. Бо ця територія, яка називається Росією, – не самодостатня, вона неспроможна себе утримувати без непомірно завищених цін на продукти ресурсної економіки.
Отож першочергове завдання Путіна, під час його приїзду в Киргизію, має за мету «згуртувати воєдино якомога більше колишніх радянських республік, щоби на їхній основі вже вкотре створити новий (sic!) торгово-економічний простір». Звісно, що з Росією на чолі. «Мова, у даному питанні, йде про створення конфедеративного, а навіть і надконфедеративного союзу країн на базі та основі ЄАЕС, а також на базі старих структур СНД», – резюмує Бичков.
Природно, констатував московський «експерт», що в деяких країн СНД є певні розбіжності (і знову навів приклад відносин України і Росії), але це має тимчасовий характер. «Всі опитування вказують на наступне: те, що відбулося в Україні у 2014 році, не відображає бажання громадян і, по суті, є рішеннями, які були нав'язані ззовні. І як тільки європейські ілюзії в Україні остаточно розвіються, а все йде до того, ми знову інтегруємо Україну в співдружність», – вигадує «науковець» московського політологічного інституту.
Попри геополітичні фантазії Бичкова, цінність від його велемовства таки є: він розповів про тактику, яку Путін буде застосовувати у «процесі збирання раніше розкиданого». Вона буде полягати у тому, що з одними пострадянськими країнами Москва буде провадити одну політику, а з іншими – принципово іншу, а в основі цих зовнішньополітичних кремлівських відносин буде закладено два інструментарії впливу – гнучкість та індивідуальний підхід до кожного суб'єкта зокрема.
Бичков наголосив: «Не треба забувати, що зараз відбуваються дуже бурхливі події в Середній Азії – можна взяти для прикладу той же Узбекистан. Країни цього регіону опинились перед серйозними зовнішніми загрозами. А тому Росія, у рамках сирійського конфлікту, показала, що вона здатна ефективно вирішувати такі проблеми. Очевидно, що продемонстровані російські можливості також стануть одним із визначальних моментів для відновлення колишньої інтеграції».
Тепер зрозуміло, що кремлівська авантюра у Сирії спрямована не лише на дестабілізацію Європи потоками мігрантів і спробою змусити США сісти за стіл переговорів задля путінської химери – поділити світ між Вашингтоном і Москвою, а також є і наочною демонстрацією для пострадянських васалів, що їх очікує, якщо посміють вийти з політичної орбіти Кремля, якщо вирішать економічно не утримувати свого сюзерена. Така багатовекторна стратегія...
Ярослав Левків.
