Сексуальна освіта — це процес вивчення когнітивних, емоційних, фізичних і соціальних аспектів сексуальності.
Цьогоріч у лютому на сайті Президента України опублікували петицію про впровадження обов’язкового статевого виховання в систему освіти України. Вона набрала необхідну кількість голосів — 25 тисяч. На звернення також відповів Президент України, проте наразі жодних нововведень щодо статевого виховання в Україні не відбулося. Про актуальний стан сексуальної освіти в Україні, перспективи та важливість розвитку цієї сфери Гал-інфо поспілкувалося з координаторкою адвокації потреб підлітків громадської організації “Феміністична майстерня” Тамарою Харчилавою.
Що таке сексуальна освіта
За визначенням ЮНЕСКО, сексуальна освіта — це процес вивчення когнітивних, емоційних, фізичних і соціальних аспектів сексуальності. Він має на меті озброїти дітей та молодь знаннями, навичками, ставленням і цінностями, які дають їм змогу усвідомлювати своє здоров’я, добробут та гідність, розвивати шанобливі соціальні та сексуальні стосунки, розглянути, як їхній вибір впливає на їхнє власне благополуччя та добробут інших, розуміти та забезпечувати захист своїх прав протягом усього життя.
Статеве виховання представляє сексуальність з позитивним підходом, наголошуючи на таких цінностях, як повага, залучення, відсутність дискримінації, рівність, емпатія, відповідальність і взаємність. Це зміцнює здорові та позитивні цінності щодо тіла, статевого дозрівання, стосунків, сексу та сімейного життя.
Актуальний стан сексосвіти в Україні
На початку лютого цього року на сайті Президента України опублікували петицію про впровадження обов’язкового статевого виховання в систему освіти України. Вона набрала необхідну кількість голосів — 25 тисяч.
Згодом, 13 квітня, Президент України відповів на петицію. На звернення відреагували й в Міністерстві освіти й науки України. Зокрема, очільник Директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН Олег Єресько заявив, що статева освіта включена в зміст обов’язкових навчальних предметів “Я досліджую світ” (1 – 4 класи), “Основи здоров’я” / “Здоров’я, безпека та добробут” (5 – 9 класи), “Біологія” (8 – 11 класи). Теж саме сказав й очільник МОН Оксен Лісовий, хоча і визнав необхідність змін, заявивши, що “передбачається впровадження окремого курсу статевого виховання, який враховуватиме досвід європейських країн з впровадження програм статевого виховання”.
“Попри заяви чиновників, що статеве виховання інтегровано у систему загальної середньої освіти, ми вважаємо, що сьогодні в Україні комплексна сексуальна освіта в школах, що відповідає міжнародним стандартам, — відсутня. Важко погоджуватися з тим, що така освіта є. Адже якщо вона не ефективна, якщо вона не відповідає провідним міжнародним підходам, — значить, її немає. Довести цю тезу легко. Достатньо пригадати, спалах сексуального насильства серед молоді, який відбувся цьогоріч. На всю Україну набули розголосу три випадки жорстокого сексуального насильства, скоєного молодими людьми стосовно дівчат: відносно 11-річної на Київщині; відносно 14-річної на Закарпатті та історія з організацією п'яних вечірок у Києві. Такі ситуації свідчать про провал системи сексуальної освіти серед молоді. Це результат браку знань про фізіологію, психологію, власні та чужі кордони”, — пояснює Тамара Харчилава.
Експертка також зауважує, що існують стандарти ООН щодо викладання сексосвіти. Проте в українській освіті є прогалини у дотримані цих стандартів. Згідно з даними аналітичного центру CEDOS, огляд програм предметів, що обов'язково вивчаються в середній та старшій школі, щодо включеності тем з сексуальної освіти та відповідності критеріям Міжнародного технічного керівництва з питань сексуальної освіти, розробленого ЮНЕСКО, показав, що в підручниках не висвітлені такі теми:
- дискримінація та стигма за ознаками відмінностей;
- недоторканість та приватність тіла, згода на секс;
- гендерно зумовлене насильство;
- шкідливість сексуально відвертого контенту в інтернеті, безпека спілкування телефоном та в інтернеті;
- контрацепція;
- сексуальні та репродуктивні права людини, їх порушення та їх захист;
- гомофобія, трансфобія та інші.
Крім того, за словами Тамари Харчилавої, про відсутність якісної сексуальної освіти в Україні свідчить ще й той факт, що підручники, за якими вчаться діти, можуть містити шкідливу інформацію, що не відповідає стандартам ООН.
“Підручники “Основи здоров’я” для 8 класу — це фактично джерело толерантности до насильства і звинувачення постраждалих. Вони переповнені гендерними стереотипами, розповідями про так звану віктимну поведінку. В одному з них йдеться: “Трапляється, що дівчата поводяться легковажно, фліртують з випадковими знайомими. Така поведінка може спровокувати чи не найтяжчий злочин — сексуальне насилля. Психологічна травма, що її зазнає жертва сексуальних злочинів, залишається надовго. Варто навчитися не провокувати злочинця та протидіяти сексуальним домаганням”. Тобто маємо стереотипний, повний звинувачення постраждалих текст. А це спонукає до самозвинувачення. Це шкідливо і в мирний час, а під час війни, це може ще посилити травму дівчат, котрі постраждали від сексуального насильства з боку російських військових”, — акцентує координаторка.
Чому потрібна сексуальна освіта
До повномасштабного вторгнення Росії в Україну кожна 5-а дитина в Україні потерпала від сексуального насильства. Як наголошує Тамара Харчилава, сьогодні ситуація ще більше погіршилася через злочини проти українських дітей, що вчиняються російськими загарбниками.
“Також в Україні є проблема ранніх сексуальних дебютів, великої кількості абортів, сексуального насильства та поширення захворювань через агресивне пропагування культу сексу в інтернеті. Легкодоступне порно часто пропагує насильство, і це формує жорстоке та споживче ставлення до дівчаток. Опитування показало, що 87% молоді дізнається про сексуальність з інтернету. Майже 40% учнів старших класів вперше побачили порно у віці 8-10 років. Усе це свідчить про те, що задля протидії насильству над дітьми в школах має бути комплексна сексуальна освіта”, — зазначає Тамара Харчилава.
Координаторка з адвокації потреб підлітків додає, що впровадження такої освіти в західних країнах допомогло зменшити кількість ранніх статевих контактів. Яскравий приклад — це Нідерланди. Там середній вік, коли молодь має перший секс, — 18 років.
“В Україні, де немає комплексної сексуальної освіти в школах, дівчата вперше мають секс у 15 років, а хлопців взагалі у 14. Також у нас у шість разів частіше трапляються підліткові вагітності, ніж в Нідерландах, де цей показник — один із найнижчих у світі. Важливо також знати, що у 9 з 10 голландських підлітків перший статевий акт був захищеним”, — зауважує експертка.
Вона каже, що американський науковець Дуглас Кірбі, котрий досліджував вплив уроків сексосвіти у 97 країнах, дійшов висновку, що всупереч поширеному міфу, сексосвіта не прискорює початок статевого життя. Вона навпаки сприяє зменшенню кількості ранніх статевих актів та незахищених статевих актів внаслідок використання контрацепції.
Крім того, в ЮНЕСКО також зазначають, що позитивними наслідками сексуальної освіти є те, що вона дає змогу молоді приймати обґрунтовані рішення щодо стосунків і сексуальності, учні відстрочують вік початку статевого життя, зменшується кількість небажаних вагітностей та інфекцій, що передаються статевим шляхом.
“У країнах, де ведеться статева освіта, низький рівень підліткових абортів та зараження ВІЛ, що вкрай актуально, адже Україна досі залишається лідером в Європі за масштабами поширення ВІЛ. У Німеччині, де сексуальна просвіта введена з 1985 року, підліткових абортів в п'ять разів менше, ніж в Україні, де така просвіта відсутня”, — наголошує Тамара Харчилава.
За її словами, комплексна сексуальна освіта в п’ять разів успішніша у запобіганні небажаній вагітності та інфекціях, що передаються статевим шляхом, у порівнянні з програмами, які пропагують утримання як єдиний варіант. Останні виявилися неефективними й щодо відстрочки початку статевого життя, зменшення частоти статевих стосунків чи кількості сексуальних партнерів.
“Україні статева освіта потрібна, бо в суспільства на це є запит — петиція про впровадження обов’язкового статевого виховання є тому підтвердженням. Крім того, сексуальна освіта є обов'язковою майже в усіх країнах ЄС, а Україна минулого року отримала статус кандидата на членство у ЄС. Тож впровадження сексуальної освіти допоможе нам інтегруватися до освітнього європростору”, — акцентує Тамара Харчилава.
Проблеми та рішення у впровадженні сексосвіти
Через відсутність якісної сексуальної освіти підлітки в Україні не мають доступу до наукової та верифікованої інформації про секс та репродуктивне здоров'я в рамках шкільної програми. Основною проблемою у цьому є відсутність комплексної програми статевого виховання в системі освіти.
“З наших спостережень вчителі та вчительки не мають необхідних знань та інструментів для викладання сексуальної освіти. Вони жаліються на брак доступних методик та інструментів. Заважають і стереотипи, які уповільнюють просування сексосвіти. До прикладу, міфи про те, що статева освіта — це про те, як займатися сексом, що через сексуальну освіту пропагуються гомосексуальні контакти”, — ділиться Тамара.
Вона пояснює, що для покращення в школах комплексної сексосвіти, що відповідатиме стандартам ООН, на національному рівні потрібен наказ МОН, який затвердить державний стандарт викладання цієї дисципліни.
“Поки у нас немає державного стандарту, програми й окремого предмету для школярів, єдине, що залишається, — тренінги для освітян та освітянок від громадського сектору. Ми проводили пілотний тренінг “Як викладати окремі питання щодо репродуктивного здоров'я та статевої освіти школярів та школярок” у Львові. Тепер маємо запит на участь від більше ніж 300 місцевих вчителів та вчительок, тож будемо продовжувати ініціативу”, — розповідає Тамара Харчилава.
Експертка зауважує, що громадські організації також можуть адаптувати іноземні навчальні матеріали, які можна використовувати як допоміжні навчальні інструменти на той період, поки держава приймає освітній стандарт. Крім того, розробка навчально-методичного підручника та онлайн-тренінгу зі статевого виховання від громадського сектору теж може стати допоміжним інструментом.
Підготувала Олеся Філоненко
