Протягом останнього тижня Україну найбільше сколихнули «собачий скандал» з тарифами, криза української економіки та перспективи продажу держактивів і землі; кадрові «війни» в Зе команді та «поступове розлучення» з Коломойським; Донбас, Іран та соціологія.
Собакогаз тарифів, коронавірус кризи та розпродаж держактивів
Повністю неприйнятну заяву нардепа-«слуги» про собаку-газ на геть несмішну тему про тарифи fb-спільнота чомусь перетворила на комедію. При цьому, мимоволі допомагаючи владі відвернути увагу від найважливішого.
По-перше, заяву нардепа треба не висміювати, а вимагати його виключення з фракції. Це не лише показує відсутність в цього нардепа елементарної людяності. Це показує аморальність нардепа, який радить проблему бідності і завищених тарифів, що були створені попередніми владами, долати самотужки через продаж собаки, а потім і умовної нирки.
По-друге, перетворення заяв нардепа на меми і жарти цілком відвертає увагу від того, що «зелена» влада досі не збирається виконувати власні обіцянки і вирішувати питання завищених та корупційних тарифів. Поки що, обіцяне зниження тарифів на 30% виглядає арифметичним фейком, бо у платіжках для багатьох людей жодних змін не помітно. За рахунок сепаратної оплати абонплати тарифи локально могли навіть зрости. І найголовніше – ми випускаємо з поля зору, що фактично запроваджений новий «Роттердам+», а саме «Амстердам+», тобто пакет нових схем від вже нової влади з закупівлі газу та нового ціноутворення, що в середньостроковій перспективі спричинить ще більше зростання тарифів. А поки зросли тарифи на холодну воду, а в «слуг» заговорили про підвищення пенсійного віку.
Продати, зарегулювати, обкласти податком – саме так поки виглядає економічна політика президента та уряду. І все це замість того, щоб будувати нове, відновлювати втрачене, створювати умови та можливості.
Все вже зрозуміло з репресивною податковою політикою. Яка почалась законами про касові апарати, кешбек, 1210 (про тотальний податковий тиск). Цей тиск вони хочуть доповнити і знищенням головного інвестора країни через податки для заробітчан. Тепер ці 12 мільярдів $ підуть в «тінь», або будуть втрачені. Очевидні і спроби знищення малого та середнього бізнесу в інтересах олігархічного та транснаціонального. Чого тільки вартує фактична відміна банківської таємниці та анонсовані «повальні трудові перевірки» бізнесу.
На жаль, навіть приватизацію перетворюють у негативний інструмент. Сама по собі вона може мати і антикорупційний, і антиолігархічний ефект. Якщо цивілізована і якщо в адекватних межах. Але замість важливої обмеженої приватизації збиткових та неефективних державних активів сьогоднішня влада намагається перевершити усіх попередників. І вже публічно комунікує можливість продажу не лише прибуткових, але й стратегічних для національної безпеки активів. Серед них не лише порти, аеропорти чи земля, але й акції «Нафтогазу», «Укрзалізниці», «Укрпошти» і т.д. А це вже ризик виставлення на міжнародні ринки мізерних залишків нашого суверенітету. При цьому, виставлення дешеве, внаслідок втрати активами власної високої вартості.
Вчора парламент почав розгляд «земельного питання» у другому читанні. На жаль, серйозну дискусію з цього приводу депутати різних партій перетворили на цирк та цинічний політичний піар, у якому одні роблять вигляд «захисників», а інші «державників». Варто лише згадати історію деяких основних спікерів як Тимошенко чи Медведчук, що раніше виступали за ринок, а зараз кардинально змінили свою політичну позицію. З іншої сторони, мова про спробу президента Зеленського та його команди перетворити важливу і потенційно прогресивну реформу на «бомбу сповільненої дії» під інтереси Заходу та великих агрохолдингів. Законопроект продовжує містити небезпеки щодо лімітів концентрації та пов’язаних осіб, дилем громадянства покупців, ролі банків. Фінальне голосування щодо землі стане іспитом як на ефективність Богдана, так і на контрольованість Зеленським власної фракції «слуг».
В Україні помітна економічна криза через курс гривні, падіння промисловості, загальне уповільнення економіки та кредитні борги. До цього додається ризик світової кризи, що вже була близька завдяки торгівельній війні між США та Китаєм і яка може стати ще ближче за умов пандемії коронавірусу. Але влада замість механізмів захисту країни займається її послабленням в певних інтересах. Замість вирішення проблем людей вона їм радить продавати собак. Скоро замість «нянь» для інвесторів такі знадобляться для держави Україна. Для притоку великих іноземних капіталовкладень в країні мають бути конкретні правові, податкові та інфраструктурні переваги.
«Розлучення» Зе з Коломойським та підготовка «нового шлюбу»
Засідання парламенту 4 лютого продемонструвало, що президент Зеленський поступово втрачає контроль над власною фракцією. І ця втрата контролю є наслідком змін «доль» його олігархічних та міжнародних партнерів.
Показовими стали голосування за конституційні законопроекти. Лише 197 «слуг» дали свої голоси за пропозицію Зеленського зменшити кількість нардепів до 300 та запровадити виключно пропорційну виборчу систему (вбити мажоритарку). Також лише 208 «слуг» підтримали ідею розширення повноважень президента щодо призначень в НАБУ, ДБР та регуляторних органах. Законопроект про «злодіїв в законі» теж, але вже по ділу забанили.
Складається стійке враження, що саботували відповідні рішення групи Коломойського та Авакова. Якщо їх дії можна пояснити приватними інтересами, то чому у фракціях Порошенка, Тимошенко та Вакарчука виступили проти цих двох конституційних законопроектів не зрозуміло. Виходить, що вони «тримаються за депутатські крісла», намагаються зберегти можливість до повернення мажоритарки та не переживають за легітимність НАБУ та ДБР? Внаслідок «конституційного демаршу» цих фракцій голоси були добрані серед депутатів партії Медведчука. Здобули?
Але повернемось до влади. Про поглиблення конфлікту в оточенні президента свідчать як маневри щодо голови МВС, так і заява про підтримку законопроекту щодо «Привату». Перші обшуки в історії на «1+1» - це явна спроба перетворення війни «соросят» (частини Заходу) проти Коломойського на війну «соросят» (частини Заходу) проти Коломойського, але вже з застосуванням Зеленського як політичного інструменту. І це при тому, що авантюрна конфліктність є фетишем скандального олігарха та його команди. Не дивно, що саме з ним і нардепом Дубінським пов’язують скандальні плівки, що негативно вдарили по Гончаруку (-37% по опитуваннях) та Зеленському (-19% у ставленні). Та чи готовий Коломойський відкрито йти проти Зе?
Навіть при Зеленському ТОПи його команди дозволяють собі прямі словесні перепалки, образи та підколи проти один одного. Та головні конфлікти відбуваються без присутності президента, а його здатність бачити і згодом ефективно «гасити» усі ці конфлікти викликає питання. Безпрецедентна влада та безпрецедентні рейтинги створюють неймовірні спокуси. З таким величезним «владним тортом» не зможе впоратись жодна людина. А коли можливість «відрізати» отримують цілі групи людей, то стаються «малі війни».
Проти кого воюють? По-перше, Захід та частина Зе-команди проти Авакова, на користь якого методично почали з’являтись оперативні матеріали у справі Шеремета. По-друге, частина Офісу президента та Аваков проти директора НАБУ Ситника, що тримається завдяки захисту Заходу. По-третє, Єрмак та Баканов проти Богдана. По-четверте, «тертя» ОП з Разумковим та Арахамією.
Якщо це гострі торги, то вони мають здатність швидко перетворюватись у щось більше, а тому не дивно, що Зеленський заповнює послаблення взаємодії з Коломойським підсиленням взаємодії з Пінчуком, Ахметовим, …. На підході низка кадрових ротацій в уряді та в ОДА за рахунок різних груп впливу, що буде не менш серйозним тестом для монобільшості. Як і законопроекти щодо ринку землі, децентралізації, «Привату», Трудового кодексу та Регламенту ВР. Потенційний провал цих законопроектів прямо пропорційно переконуватиме Зеленського до ідеї дострокових парламентських виборів на яких за допомогою нового Виборчого кодексу йому буде легко очистити фракцію «слуг» від «коломойських-авакових» та неслухняних мажоритарників. Та тут все також впреться в наявність в Зе рейтингу, фінансів та медіа ресурсу.
Депутати вже провели першу кадрову ротацію. Замість міністерки Бабак, що є частиною командою «Самопомочі», посаду обійняв Шмигаль, якого деякі по ділу чи помилково асоціюють з Ахметовим. У цьому питанні депутати Зеленського та груп Коломойського-Авакова поки були єдиними. Замість двох майбутньозвільнених міністрів вже планують завести людей Ахметова. Ще більше посад планують віддати людям Пінчука. І Веревського. З приводу чого Зеленський вже розпочав особисті співбесіди з кандидатами, а також планує створення нових посад віце-прем’єрів та збільшення міністерських посад за рахунок чергового розділення міністерств. Такий от олігархічний консенсус «зеленого кольору», який, як свідчить сюжем «Схем, колективно цементують деякі кадри з режимів Януковича, Порошенка і вже Зеленського.
Голова уряду Гончарук має річний імунітет від звільнення. За нього заступаються багато західних лобістів. А в Зеленського тим часом не знають ким його замінити. Але токсичності Гончарук набирає швидко. На його місце хочуть і Аваков, що «окупував друге вухо» Зеленського, і «газові преміальники» Коболєв з Вітренком. Серед кандидатів фігурували і такі кандидати як Єрмак, Хорошковський, Яценюк, Гайдук, Ковалів і т.д.
Конкуренція та конфлікти у владі є нормою. Але критична маса внутрішніх проблем (падіння рейтингу, «зашквари слуг», економічна криза, «капкан олігархів», саботаж реформ) та зовнішніх загроз (коронавірус, агресія РФ, співпраця з МВФ, вибори в США, ПАРЄ, Brexit, Іран), що посилена тиском опозиції та внутрішніми чварами створює для президента надскладний фон для прийняття і особливо втілення рішень. Тим більше, коли рішення є токсичними.
Концентрація зовнішніх викликів: від Донбасу до Ірану
На фоні гуманітарно-обмінного прогресу на Донбасі зовсім не спостерігається прогресу в безпековому компоненті. Під обстрілом біля Новотошківського загинула наш бойовий медик, російські окупанти знеструмили населений пункт з метою антиукраїнської провокації, спостерігається обмеження для спостерігачів ОБСЄ і глушіння безпілотників, а в Держдумі РФ вже запланували закріпити окупацію Криму у Конституції РФ. В таких умовах не зрозуміло чим керуються в Офісі президента, коли заявляють про можливі місцеві вибори на окупованому Донбасі вже в жовтні 2020 року. При цьому, незрозумілими залишаються перспективи Берлінського формату «Нормандської зустрічі», що відтягується. Попри заяву посла Франції в Україні, що «Мінські угоди» потребують уточнення та деталізації, у Кремлі далі з цим не згодні.
На щастя, в команді Зеленського поки не побачили різниці між неприйнятною подачею води в окупований Крим і неприйнятним відновленням виплат пенсій для окупованого Донбасу. Хоча не побачила це лише частина Зе-команди, за виключенням 106 депутатів-«слуг». У міжнародному праві є чіткий принцип і норма: усю відповідальність за все, що відбувається на окупованих територіях несе і забезпечує окупант. Тобто саме російський агресор як окупант має забезпечувати Крим водою, а Донбас пенсіями. Якщо Україна своєю політикою йде в розріз з цим правилом, то вона фактично визнає іншу правову ситуацію і інший режим відповідальності для Росії і Путіна. Ще й потурає плану Кремля, адже відновленням виплат пенсій є п. 8 ганебних «Мінських договорняків». Тому з позитивом сприймаю чіткі заяви в команді Зеленського і що рішення не пройшло. Але питання є до 106 «слуг», 18 «батьківщинівців», інших позафракційних і «коломоїв»: чому голосували за це рішення?
Слабка-мягкотіла позиція Зеленського щодо Ірану поки не дає результатів. Як стало відомо з слів Зе Іран пропонував по 80 тисяч доларів компенсації за кожну жертву з літака МАУ, хоча розмову треба починати з 1 мільйона доларів. Ще й якась незрозуміла ситуація з нашим доступом до «чорних скриньок». Іран не підзабув про свій злочин. Він просто відчуває в собі силу тиснути на більш слабку Україну, хоча тут все має бути навпаки. Ми маємо готувати документи з міжнародними позовами проти Ірану навіть в якості посилення переговірної позиції по компенсаціям. І коаліційно координуватись з Заходом.
Як «курс зеленої влади» відображається на соціології і рейтингах?
Рейтинги «Слуги народу» майже не змінились, а от «Європейської солідарності» зросли за рахунок «Голосу», що по усіх опитуваннях вже не потрапив би у Верховну Раду в умовах парламентських виборів. Варто також відзначити, що персональний рейтинг Зеленського залишається «недоторканним», що свідчить що українці електорально розділяють Зеленського, усю його команду та, тим більше, усіх інших політиків.
Усі можуть пересвідчитись в тому наскільки далеко їх персональні «інформаційні бульбашки» від реального сприйняття процесів громадянами України. Попри усю критику новорічного звернення Зеленського 64% українців оцінили його позитивно, а негативно лише 13%, що на сьогодні співмірно з рейтингами двох партій, «Євросолідарності» та «Голосу».
Головним переможцем першого періоду правління Зе-команди є дві людини, а саме Зеленський та Разумков. Якщо позиції Зеленського поки є безсумнівними і значно сильнішими за усіх інших, то непоганий рейтинг довіри до Разумкова – це наслідок його спокійної, виваженої і компромісної поведінки на фоні скандального та часто неадекватного парламенту, урядовців та партій. У купі з серйозним впливом на велику групу ТОП-депутатів фракції та лояльністю до президента – це вже серйозна заявка на подальшу кар’єру Разумкова.
Запит на мир в якості вимоги до Зеленського не тільки зберігає першість, але й посилився на 6%. При цьому, як не дивно, миру найбільше хочуть мешканці Заходу України. Багато українців бачать в Зеленському ледь не єдиного політика хто здатен задовільнити цей запит, а тому це один з ключових стримуючих факторів від падіння рейтингу президента на фоні інших проблем. Лише після миру йдуть виклики корупції та соціально-економічні дилеми.
89% українців не згодні з непомірно високими заробітними платами та преміями ТОП-чиновників. Цифра настільки консолідована та переконлива, що президент та уряд вже відкрили доступ до інформації і прив’язали зарплату чиновників до середньої ЗП в країні, зростання якісних показників до ВВП.
Та кількість критики зростає і тому команда Зеленського просуває репресивні законопроекти про медіа та дезінформацію. Планує наступ на Telegram з метою його дискредитації, а згодом, можливо, закриття в Україні. Через кіберполіцію тестує «знаходження анонізаторів», тобто осіб, що використовують законні VPN-сервіси. Пропонує посилення оподаткування вільнодумних соціальних мереж та Youtube. У парламенті за підписом спікера вводиться в дію розпорядження, що унеможливлює демонстрацію опозиційних поглядів у ВРУ через написи на одязі, плакати, гучномовці і т.д. Дехто починає забувати, що демократія є нашим найважливішим можливим здобутком.
Олексій Роговик,
політичний експерт та голова аналітичного центру Free Voice IAC,
спеціально для «Гал-Інфо»
