Андрій Шуневич народився у 1896 році в містечку Олеську на Львівщині. У 1923 році закінчив вищу теологічну школу у Львові. Після висвячення з 1925 по 1930 рік служив священником села Межерічі на Жидачівщині.
З 1930 по 1934 рік у селі Надітичі на Миколаївщині. Від 1934 по 1944 рік в селі Білий Камінь на Золочівщині. А з листопада 1944 року до моменту арешту на початку 1950 року служив парохом у селі Задвір’я тодішнього Глинянського району Львівської області.
Мав разом з дружиною Марією (1899 р. н., уроджена с. Розвадів) двох синів: Богдана (1930 р. н.) та Мирона (1933 р. н.) – на момент арешту студентів політехнічного та лісотехнічного інститутів у Львові. Також двох братів та сестру. Один брат - Михайло працював учителем на території Польщі, інший - Роман був теж священником й служив у парохії села Соколівка, сестра мешкала в Олеську й працювала у колгоспі.
Після псевдо собору у 1946 році прийняв православ’я. Наказом архієпископа Львівського та Тернопільського Макарія від 26 травня 1946 року був затверджений «настоятелем церкви Собора Пресвятої Діви Марії парафії с. Задвір’я та дочерної церкви с. Богданівка, Глинянського району, Львівської області з обов’язком реєстрації в Уповноваженого в справах Православної церкви при Львівському Облвиконкомі». Хоча за показами самого А. Шуневича «православну віру» він прийняв орієнтовно у серпні 1946 року.
16 березня 1950 року А. Шуневич був арештований. У постанові про арешт зазначалось:
«ШУНЕВИЧ А.А. в период временной немецкой оккупации территории Западной Украины проживал в селе Белый Камень, Олесского р-на, Львовской области, где служил в церкви священником. Используя амвон церкви выступал с резко антисоветскими националистическими проповедями, в которых призывал молодежь вступать в дивизию «СС»-Галичина» для борьбы с Советской властью. В момент изгнания немецких оккупантов с территории Западной Украины, ШУНЕВИЧ с прежнего местожительства бежал и прибыл на жительство в с. Задвирье, Глинянского р-на, Львовской области.
В 1945 году в с. Задвирье, Глинянского р-на, Львовской области в церкви священника ШУНЕВИЧ был обнаружен схрон, вход в который был изнутри комнаты священника. В указанном схроне были убиты два бандита и два взяты живыми.
Кроме того, 16 февраля 1950 г. в процессе обыска квартиры и церкви было обнаружено и изьято большое количество антисоветской националистической литературы. В церкви попа ШУНЕВИЧ над иконостасом висела картина «Крещения Руси» с изображением на ней оуновских трезубов».
Як видно з постанови про арешт, а також постанови про пред’явлення обвинувачення та обвинувального висновку А. Шуневичу закидалось кілька речей, а саме: участь у мітингу у 1941 році після відступу радянських військ, агітація щодо мобілізації до дивізії «Галичина» - поширювані обвинувачення від рад.влади, відносно оунівської криївки, котра у січні 1945 року радянськими органами була викрити й внаслідок бою загинули підпільники, наявність антирадянської літератури, власне це була релігійна література, та інші закиди, як то наприклад служби по старому греко-католицькому обряду. Найсмішніше, чи найсумніше, мабуть, видається із вищеподаної постанови про арешт, це щодо картини «Хрещення Русі» із зображенням «оунівських трибузів».
Кримінальна справа за обвинуваченням Шуневича А.А. доволі об’ємна, оскільки слідству, навіть у ті часи, нелегко було, на підставі зібраних начебто доказових матеріалів, довести пред’явлені обвинувачення.
5 квітня 1950 року Шуневичу було пред’явлено обвинувачення за ст. 54-10 ч.2 КК УРСР (антирадянська пропаганда та агітація). На питання слідчого чи визнає себе винним обвинувачений відповідав (переклад з російської мови слідства тут і далі мій, - П.Г.):
«У пред’явленому мені обвинуваченні за ст. 54-10 ч.2 КК УРСР, тобто у тому, що я будучи священником уніатської церкви використовуючи амвон виступав з антирадянськими націоналістичними проповідями й закликав при цьому населення вступити в дивізію СС «Галичина» для боротьби проти радянської влади та зберігання у себе вдома антирадянської націоналістичної літератури й картини із зображенням знака тризуба винним себе не визнаю. Я ніколи з націоналістичними речами в церкві не виступав, а також вилучену у мене антирадянську літературу навмисно не зберігав й вона мені не належала, а була залишена іншими священниками, котрі проживали у Задвір’ї до мене. Вилучена література була розкидана усюди і я її збирав для розпалюванні пічки».
Отже все по-порядку. Наперед слідство цікавилось, чому А. Шуневич переїхав із Білого Каменя до Задвір’я. На ці питання підслідний відповідав, що при відступі німецьких військ село було бомбардироване й проживати у ньому не було можливості, тому перебрався до Задвір’я. В іншому місці від свідчить, що був призначений на парохію до Задвір’я.
Далі слідство «располагало материалами» про те, що «в 1941 году при вступлении немецких войск в село Белый Камень было организован митинг в честь прихода последних, где вы выступали приветствуя немецкие войска и призывали население к борьбе против Советской власти», а також про те, що «в период немецкой оккупации по Вашему призыву в селе Белый Камень была выстроена могила в честь убитых бандитов ОУН, при открытии которой Вы выступали с антисоветской речью затем ее освятили».
Усе це Шуневич заперечував.
По цьому обвинуваченню проходили два свідки, котрі, власне, начебто й надали згадані матеріали.
Перший свідок Маслова Марія Леонтіївна, 1923 року народження, уродженка Волинської області, мешканка села Ушня тодішнього Олеського району Львівської області.
У матеріалах справи долучено протокол її допиту від 22 серпня 1944 року. Де, зокрема, на питання, «кого вы знаєте из предателей Советской власти и провокаторов» вона відповідала: «ШУНЕВИЧ – поп, при открытии памятник бендеровцам, высказывался против Советской власти говорил: Надо защищаться от большевиком и жидов. В церкви на проповиди говорил, об организации дивизии «СС-ГАЛИЧИНА», что вся молодежь и вообще все должны итти до этого войска, чтобы не было Советской власти».
Інший свідок, власне ключовий, із цього обвинувачення був Х. Володимир Іванович, 1915 року народження, уродженець та мешканець села Білий Камінь. У січні 1950 року за ст. 98 ч. 2. КК УРСР засуджений і знаходився в ув’язненні.
До матеріалів справи долучено протокол його допиту від 28 квітня 1948 року. Він зокрема, свідчив про таке.
«У 1941 році коли в наше село Білий Камінь вступили німецькі війська, то у місцевому клубі було зорганізовано мітинг в честь приходу німців. На цьому мітингу виступав священник Шуневич, котрий у присутності народу заявив: «Вітаємо німецькі війська за те, що нас звільнили від більшовицької наволочі, тепер потрібно буде усіма силами допомагати німецькій владі та армії в остаточному розгромі більшовиків. Ось коли ми дочекались можливості відкрито проголосити свою українську державу». Виступ тривав 15-20 хвилин і увесь час від виказував свою антирадянську націоналістичну думку й закликав населення допомагати німцям.
Мітингом керували Лех Григорій та Федорук Лев, котрі до цього переховувалась. Я дуже добре пам’ятаю, що під час цього мітингу в президії сидів і священник Шуневич.
Після цього як німецькі війська зайняли наше село Шуневич дуже активно взявся до націоналістичної праці. Якось у церкві виступаючи з проповіддю говорив про загиблих від рук більшовиків братів українців, а також закликав віруючих поставити їм пам’ятник в селі, при чому вимагав щоби кожен віруючий шапками носив землю на цю націоналістичну могилу. Так за його закликом у нашому селі була насипана могила й поставлено великий хрест. Після цього,я к могила була насипана й прикрашена тризубом біля неї було зібрано велику кількість народу і у цей час священик на могилі виступив з антирадянською промовою, а потім освятив її.
Крім цього Шуневич в селі Білий Камінь був мужем довір’я, був головою контингентової комісії та керував мобілізацією молоді до дивізії «СС Галичина». У 1943 році він, бачачи, що я ухилявся від мобілізації, попередив мене аби я вступив до дивізії. А коли я відмовився погрожуючи сказав: «Ну тоді побачиш, що тобі буде».
Відносно криївки у селі Задвір’я, котра була викрита у січні 1945 року, то слідчі, як виходить з матеріалів справи, не надто прискіпливо, на відміну від інших пунктів обвинувачення, цим переймались.
Викриття цієї криївки було однією із знакових й відомих подій у національно-визвольній боротьбі ОУН та УПА в селі Задвір’я. Сталося це 11 січня 1945 року. Тоді в ході військово-чекістської операції органів НКВД загинуло до десяти підпільників, а двоє були захоплені живими. Марія Савчин у спогадах «Тисяча доріг» докладно розповідає про сумні обставини даної події. Тут наведу лише декілька витягів: «Енкаведисти не шукали по всьому селу, лиш подались у напрямі церкви, на одне подвір’я, де був бункер. Відразу облягли його і стали добиватись до середини, розкопуючи зверху землю. Повстанці, їх там було десятеро, викинули зсередини гранати і стали пробиватись наверх. Їх усіх скосили ворожі автомати, або, ранені, самі позастрілювались. /НКВД обшукало ще деякі запідозрені хати й покинуло село. А коли стемніло, мій батько та ще кілька господарів приїхали саньми на місце бункеру, щоб забрати і похоронити тіла повстанців. Там нещасні матері голосили, пригортали тіла своїх убитих синів, обціловували їхні скривавлені голови, не відпускали, аж треба було їх силоміць відривати. Одна лиш мати мовчала, ніпівбожевільна з горя. Виховувала їх трьох як дубів, були бідні, на фабриці заробляли…Тепер ось уже третій загинув… (тут ідеться, за словами брата Марії Івана Савчина, про Миколу (Толька) Савчина, - П.Г.). Як плащеницею, обвили тіла повстанців у білі рядна і повезли на кладовище. Там і похоронили їх у спільній могилі. Як загинули, так і спочивають. /… опісля виявилося, що провокативна група НКВД під маскою повстанців шукала в селі зв’язку. Провокатори зуміли здобути довір’я в сусіднього господаря, який знав місце бункеру і вказав їм» [Літопис УПА. Т.28. Марія Савчин. Тисяча доріг. 1995 р. с.82].
Радянські джерела про дану подію подають так: «В с. Задвирье Глинянского района Львовской области рабочие железнодорожной станции сообщили истребителям о том, что в местной церкви укрылись бандеровцы. Когда бойцы вместе с чекистами подошли к церковному подворью, бандиты открыли по ним огонь. Принятыми мерами банда была обезврежена. Оказалось, что банда с ведома священника А. Шуневича оборудовала в храме свой «схрон». [Биленко С.В. На охране тыла страны: Истребительные батальоны и полки в Великой Отечественной войне 1941— 1945 гг. – М.: Наука, 1988.- с.189].
За матеріалами архівної кримінальної справи дана криївка розташовувалась у дворі Павла Гниди (по вуличному - Люлян) одразу ж поблизу церковного подвір’я, точніше на городі - навпроти каплиці.
Отже священнику А. Шуневичу закидалась співпраця з ОУН. На провокативне питання слідчого «расскажите где и при каких обстоятельствах Вы установили связь с бандитами ОУН» Шуневич відповідав: «никогда, никакой связи с бандитами ОУН я не имел и не имею». Тоді слідчим було поставлене наступне уточнююче питання: «В 1945 году по церквовью, где Вы производили службу был обнаружен бандитский схрон и там же обнаружено бандитов, скажите при каких обстоятельствах обнаружен схрон». На це питання А. Шуневич відповідав наступним чином: «Никогда никакого схрона под церквою где я проводил Службу не обнаруживали, был правда случай, что по соседству с церковью в селе Задвирье проживал некий Гнида, у которого в хозяйстве был обнаружен схрон, в этом схроне были убиты два бандита и два пойманы живцем. Случай этот был в 1945 году».
З даного приводу було також допитано кілька свідків, однак майже усі вони якихось конкретних даних для слідства не дали.
Свідок Колтун Михайло Іванович, 1894 р. н., голова сільради Задвір’я у 1950 році, а у 1944-45 роках був секретарем цієї ж ради: «Священик – Шуневич проживал около церкви, в которой проводил службу, с [другой стороны] церкви жил Гнида Павел Михайлович, у котрого в начале 1945 года был обнаружен под сараем схрон с восьми бандитами ОУН в числе которых был и Гнида. Бандитам было предложено сдаться, однако они, то есть бандиты сами себя застрелили, а двух вытащили из схрона живыми. Сам Гнида был убит в числе шести бандитов, а семья в марте 1949 года выселена в отдаленные места СССР».
Лише свідок комсомолка Аделія Шкарада свідчила: «Примерно зимой 1945 года в церкви с. Задвирье, где священиком являлся Шуневич Андрей Андреевич был обнаружен войсковым нарядом вход в бункер, который расположен в комнате священика, тоесть захрестье, этот вход шел под всей церковью и выходил на огород, в то время когда был обнаружен бункер было убито два бандита, фамилию их в настоящее время не помню, а также из этого бункера были взяты живими два бандита из боевки бандита «Черешневого», фамилии их так же не помню». Чоловіком, до речі, цієї комсомолки, був член ОУН, котрий залегалізувався й з кінця 1945 року виконував обов’язки інформатора СБ й загинув при затриманні його енкаведистами 1946 року, убивши при цьому двох нападників.
Рівно ж цей свідок також свідчив, що о. Шуневич хоронив повстанців. Однак він це заперечував: «ніколи я бандитів не хоронив і взагалі без довідки сільської ради похоронів не проводив».
Упродовж 1944-1946 років на території колишнього Глинянського району активно діяла боївка Служби Безпеки Глинянського районного проводу ОУН під керівництвом «Чайки» (Володимир Макаровський, уродженець села Черемошня колишнього Олеського району Львівської області). Більшість учасників даної боївки були уродженцями Задвір’я, а сам командант, як бачимо, земляк о. Шуневича – село Черемошня розташовується впритул до Білого Каменя. Очевидно, що А. Шуневич знав особисто, як самого В. Макаровського, так і його родину. Після загибелі «Чайки» в сусідньому селі Полоничі у лютому 1946 року, за розповідями сестри В. Макаровського Стефанії Мельник, о. Андрій Шуневич сповіщав про даний факт його родину у Черемошні.
Крім цього станиця ОУН села Задвір’я була однією із найбільших осередків Збройного Підпілля. Кількість мешканців села, котрі були так чи інакше задіяні у визвольному русі сягає близько сотні осіб. Втім, що кінця 1945 року більшість із них загинули, так що станиця по-суті після 1946 року активно не функціонувала, проте продовжував діяти до середини 1949 року Глинянський районний провід ОУН, референтом СБ у котрому був уродженець Задвір’я «Чабан» (Ярослав Хома), котрий разом з іншими підпільниками час від часу з’являвся в селі й проводив антирадянські акції.
Серед вилученої у помешканні пароха «антирадянської націоналістичної» літератури були, зокрема видання: календар «Місіонар», журнали «Лицарство Пресв’ятої Богородиці», «Католицька акція», «Український християнський календар», «Студентський прапор», «Історія України» І. Крипякевича та М. Грушевського. Загалом 55 видань.
Обласним управлінням у справах літератури та видавництв за підписом начальника львівського облліту у листі на ім’я начальника слідчого відділу УМГБ у Львівській області від 6 червня 1950 року «вся вышеперечисленная литература распространению среди населения не подлежит – должна быть изьята и уничтожена».
Вироком Львівського обласного суду від 17 липня 1950 року Шуневич Андрій Андрійович був засуджений до позбавлення волі у виправно-трудовому таборі строком на 10 років з позбавленням прав, передбачених пп. а, б, в, ст. 29 КК УРСР строком на п’ять років. З конфіскацією майна.
На даний вирок засудженим була подана касаційна скарга. Ухвалою суддів Верховного суду УРСР від 23.09.1950 р. скарга була частково задоволена. Вирок Львівського обласного суду від 17 липня 1950 року скасовано й справу повернуто на новий розгляд зі стадії судового слідства.
На судовому засіданні Львівського обласного суду 12 лютого 1951 року підсудний знову заперечив усі обвинувачення. Натомість свідок Х. свідчив: «мої покази, як і я давав на попередньому слідстві є правдиві і я їх стверджую і зараз, але вони відносяться не до підсудного Шуневич Андрія, а до священника Шунь Андрія, який був священником в нашому селі Білий Камінь в 1944 році й жив в селянина Федака Степана. Всі селяни і того священика називали Шуневич Андрій, як його звали по батькові я не знаю. Коли на слідстві мене допитували, то я дав правдиві покази, маючи на увазі другого Шуневича, очної ставки з Шуневичем мені не робили. Коли освячували символічну могилу в с. Білий Камінь у 1941 році то я був присутнім і посвячення могили робив інший священник про якого я дав покази, а не підсудний. Про антирадянську діяльність підсудного мені нічого невідомо».
Цього ж 12 лютого 1951 року Львівський обласний суд ухвалив справу відправити на дорозслідування.
Далі знову розпочались допити на попередньому слідстві. Беручи до уваги свідчення Х. на попередньому слідстві Шуневича було запитано чи він не змінював свого прізвища. Той відповідав, що його батька помилково було записано як Шунь й він до 1931 року жив під цим прізвищем, а опісля змінив документи на Шуневич. Також уточнювалось відносно брата. Щодо останнього було повідомлено, що Роман Шуневич був священиком орієнтовно з 1934 року й у період німецької окупації служив у селі Шишківці на Підкамінщині, а з 1944 року перейшов до села Соколівка, а рівно ж до Білого Каменя протягом окупації не приїжджав, лишень під самий її кінець. Крім цього зазначав, що у селі Білий Камінь та районі, де він служив нікого із священників не було… На всі решта питання відносно подій у Білому Камені та Задвір’ї він знову давав заперечну відповідь.
На ці та інші заперечення слідчий ставив нові запитання, котрі розпочинав словами:
«Вы следствию говорите неправду», «Выговорите неправду», «Вы опять говорите неправду», однак допитуваний Шуневич наполягав на своєму. Навіть повторювані укотре ті самі ж питання слідчого не вивели з рівноваги допитуваного. «Я следствию даю правдивые показания. Показаний же свидетелей, которые мне зачитаны и понятны, я не подтверждаю, так как этого в действительности не было…»
У процесі подальшого досудового слідства був знову допитаний Х., котрий заявив, що знає священника Шуневича та його брата Шуня, котрий приїздив до нього. Могилу, за цими свідченнями, освячував священник Шуневич. А свої попередні свідчення на судовому слідстві назвав плутаниною.
Також слідство постаралось й на кілька нових свідків.
З. Михайло Павлович, 1884 року народження, уродженець і мешканець села Білий Камінь, диригент церковного хору, у 1941 році був призначений старостою села Білий Камінь й під час освячення могили керував хором.
Слідчі вияснювали у нього відносно плутанини щодо прізвищ Шуня та Шуневича, тобто Романа та Андрія Шуневичів.
Відносно могили свідчив наступним чином: «На початку німецької окупації села Білий камінь на кладовищі села націоналістами була влаштована символічна націоналістична могила, котра є і до цього часу. Ким саме вона була встановлена мені невідомо. Освячення символічної націоналістичної могили на цвинтарі села Білий камінь відбувалось орієнтовно у серпні 1941 року священником Шуневичем Андрієм Андрійовичем.
Приблизно у серпні 1941 року, в неділю,я у числі інших мешканців Білого каменя був у церкві й курував церковним хором. Після закінчення богослужіння священник Шуневич Андрій Андрійович об’явив, щоби усі люди з церкви йшли на цвинтар, де буде освячено символічну могилу. Біля могили Шуневич став відправляти урочисте богослужіння, після якого проголосив вшанувати пам'ять борців українського народу, котрі загинули у боротьбі за створення самостійної України й сказав, що встановленням цієї могили ми вшануємо пам'ять борців за самостійну Україну і на завершення освятив могилу святою водою.
У відповідь на ознайомлення із цими свідченнями А. Шуневич відповідав слідству: «Так, дійсно свідок З. показав, що він керував хором на освяченні оунівської націоналістичної символічної могили, котрі ніби то я освячував, але я ці покази З. не підтверджую, так як він із цього питання говорить неправду».
Ф. Степан Ількович, 1888 року народження, уродженець та мешканець села Білий Камінь. Він свідчив, що у Білому Камені священника кликали Шуневичам та Шунем. Також заперечив, що у його помешканні жив священник, а лише по-сусідству. Крім цього у селі було ще двоє польських ксьондзів. Підтвердив встановлення символічної могили, а про антирадянську діяльність священика Шуневича йому нічого невідомо.
Б. Лев Миколайович, 1913 року народження, уродженець та мешканець села Білий Камінь. Хто освячував могилу свідку невідомо, оскільки з початку війни був затребуваний Червоної армією на окопні роботи й повернувся додому аж восени 1941 року. Слідчий на це звертав увагу свідка про те, що той говорить неправду, оскільки є матеріали, котрі свідчать, що він брав участь у спорудженні цієї могили. Однак свідок наполягав на своєму, лише додавши, що, можливо, священник Шуневич й освячував могилу, але він цього не бачив.
П. Йосиф Васильович, 1908 року народження, уродженець та мешканець села Білий Камінь, працює ковалем в колгоспі. Свідкові про могилу відомо, однак хто її встановлював та освячував невідомо. Про антирадянську діяльність Шуневича не знає. Слідчий продовжував, що свідок говорить неправду, оскільки є матеріали про те, що він брав участь у церковному хорі при освяченні могили. Однак свідок наполягав на своїх показах.
С. Іван Гнатович, 1897 року народження, уродженець та мешканець села Білий Камінь, працює в колгоспі. Свідкові про могилу відомо, однак хто її встановлював та освячував невідомо. Про антирадянську діяльність Шуневича нічого не знає.
К. Антон Григорович, 1894 року народження, уродженець та мешканець села Білий Камінь, працює у власному господарстві. Свідкові про могилу відомо, однак хто її встановлював та освячував невідомо. Про антирадянську діяльність Шуневича нічого не знає.
Ч. Володимир Іванович, 1914 року народження, уродженець та мешканець села Білий Камінь, працює санітаром в лікарні. Свідок допитувався лише з одного питання, а саме щодо його місця знаходження у період війни. На що свідок відповів, що у 1939 році був мобілізований до польської армії, під час війни потрапив у німецький полон, котрому перебував до 1945 року, опісля мобілізований до Червоної армії, з котрої демобілізувався у жовтні 1945 року.
Корнейко-Колещикова Анна Григорівна, 1914 року народження, уродженка слободи Уразово, Уразовського району, Курської області, Росія, кандидат у члени ВКП(б), працює зам. нач. школи хутора Требежі, Олеського району, Львівської області. Свідок допитувалась лише щодо своєї праці й повідомила, що у 1945 році була направлена на працю в Олеський район Львівської області. З 1950 року працює в Олеській школі.
Далі розпочались очні ставки між обвинуваченим та свідками по справі.
На очній ставці між свідком З. та обвинуваченим Шуневичем перший підтвердив свої покази, а останній їх заперечив.
На очній ставці між свідком Х. та обвинуваченим Шуневичем перший показав, що у період німецької окупації в селі Білий Камінь служив священиком Шуневич, котрого кликали також Шунем. Після відступу Червоної армії у клубі села відбулись збори, на котрих присутнім був також і Шуневич. Сам свідок під час зборів безпосередньо у клубі присутнім а був, а перебував на дворі. Зі слів тих, хто після завершення зборів виходив на двір йому відомо, що під час зборів священник Шуневич зводив наклепи на радянську владу й хвалив німецьку владу та українських націоналістів. Символічну могилу на цвинтарі села освячував священник Шуневич, свідок це бачив на власні очі. Також зі слів інших мешканців села йому відомо, що Шуневич був головою контингентної комісії. Обвинувачений Шуневич покази свідка не підтвердив й усе заперечив, а саме, що на зібранні у клубі присутнім не був, могилу не освячував й не був головою контингентної комісії. Лише додав, що у цей період освячував могили на старому цвинтарі, але не символічну могилу. На запитання слідчого чи свідок не обмовляє обвинуваченого свідок відповів, що говорить правду.
Згідно з довідкою голови виконкому Олеської райради депутатів трудящих Блоцького «під час окупації німецькими захватчиками Західної України в селі Білий Камінь, Олеського району, Львівської області з 1941 по 1944 рік священиком був ШУНЕВИЧ Андрій Андрійович. В 1941 році українськими націоналістами в селі Білий Камінь на кладовищі пі час окупації написана символічна націоналістична могила, яка мається і по цей час».
Так ж довідку видано і начальником Олеського районного відділу МГБ лейтенантом Худяковим.
03.03.1951 року складено новий обвинувальний висновок для відправлення до суду.
11.04.1951 року відбулось судове засідання Львівського обласного суду. Підсудний Шуневич дав свідчення, що після бомбардирування його помешкання у селі Білий Камінь він не мав де жити й переїхав до села Задвір’я, де зайняв квартиру попереднього священика. Квартира складалась з чотирьох кімнат та кухні. Проживав у трьох кімнатах, а у четвертій лежало багато літератури, котра належала попередньому священику. Цієї літератури підсудний не читав й не отримував наказу про її знищення. Також заперечив обвинувачення щодо виступу на зібрання з антирадянською агітацією та освячення могили. «Якщо свідки так стверджують, то я не можу зрозуміти чому вони таке вигадали. В селі Білий Камінь я жив з 1934 по 1944 рік, мене добре знають селяни і я прошу щоб допитали ще декого з селян, крім свідка Х. і З.».
Свідок Х. підтвердив свої покази. Свідок З. до суду не з’явився. Свідки із села Задвір’я Остафій Марія Михайлівна, 1924 року народження та Шунь Михайло Миколайович, 1897 року народження показали, що під час обшуку помешкання Шуневича у селі Задвір’я література була виявлена у кімнаті де він не мешкав, частину її було вилучено, а частину спалено.
11.04.1951 року Львівський обласний суд оприділив справу за обвинуваченням Шуневича А.А. повернув через облпрокурора на дослідування з мотивів зібрання недостатньо доказової бази й доручив провести певні слідчі дії.
Знову почались допити обвинуваченого та нових свідків. Шуневич продовжував заперечувати обвинувачення.
Свідок Т. Зофія Миколаївна, 1919 року народження, уродженка та мешканка м. Олесько, робітниця. Свідок показала, що була на богослуженні у селі Білий Камінь, а опісля на освяченні символічної могили. Священник Шуневич говорив, що цією могилою ми вшануємо пам'ять українських борців, котрі загинули від більшовиків за самостійну Україну.
Свідок Шуневич Мирон Андрійович, 1933 року народження, студент львівського лісотехнічного інституту, син обвинуваченого, повідомив, що під час арешту батька та вилучення літератури присутнім не був, а вилучена «Українська читанка» із надписом «Мирона Шуневич» не його і він нею не користувався, як на ній з’явився даний надпис свідкові невідомо.
Свідок О. Степан Васильович, 1903 року народження уродженець та мешканець села Білий Камінь, колгоспник. Свідок в період німецької окупації був вивезений на працю до Німеччини. Також свідок повідомив про проведення зборів у клубі села Білий Камінь, освячення могили на цвинтарі й у цих заходах брав активну участь Шуневич.
Свідок Шуневич Богдан Андрійович, 1930 року народження, студент львівського політехнічного інституту, син обвинуваченого. Свідок повідомив, що під час арешту батька на обшуку його помешкання він присутнім не був. Також йому невідомо кому належала вилучена література. А вилучена під час обшуку книга «Батьківська слава» та журнал «Вечірня година» з надписами «Богдан Шуневич» йому не належить й невідомо хто їх зробив.
На очній ставці між свідком О. та обвинуваченим Шуневичем. Свідок підтвердив свої свідчення, а обвинувачений їх заперечив.
На очній ставці між свідком Т. та обвинуваченим Шуневичем. Свідок підтвердив свої свідчення, а обвинувачений їх заперечив й заявив, що даного свідка бачить уперше.
16.06.1951 р. відбулось судове засідання Львівського обласного суду у складі головуючого Сергієнка, народних засідателів Салабая та Хайдарова, прокурора Путіліної, адвоката Юрко. Обвинувачений Шуневич доставлений під конвоєм.
Свідки Х., З., Т. підтвердили свої покази. Обвинувачений Шуневич показав, що не заперечує, що частина вилученої літератури належала йому, а відносно іншого заперечив, і чому свідки дають такі покази йому невідомо.
В останньому слові підсудний Шуневич сказав: я прошу суд врахувати мої старі роки, те, що моя дружина стара і хвора і міру покарання обрати мені не таку сувору, як просив прокурор.
Вироком Львівського обласного суду від 16.06.1951 року Шуневич Андрій Андрійович визнаний винним в злочині за ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР та з санкції ст. 54-2 КК УРСР й позбавлений волі у виправно-трудовому таборі терміном на 10 років, з конфіскацією майна, а також з ураження прав за пп. а,б,в ст. 29 КК УРСР.
Після оголошення вироку засуджений звернувся до президії Верховного суду УРСР з проханням про помилування.
Ухвалою від 18.07.1951 р. колегія в кримінальних справах Верховного суду УРСР залишила вирок Львівського обласного суду в силі.
14.09.1951 р. Львівський обласним суд ухвалив «речові докази по справі Шуневича Андрія Андрійовича – антирадянську літературу знищити шляхом спалення».
16.07.1954 р. Львівська обласна комісія з перегляду кримінальних справ на осіб засуджених за контрреволюційні злочини постановила, що підстав для опротестування вироку щодо Шуневича А.А. не передбачається.
20.04.1995 р. прокуратурою Львівської області Шуневич Андрій Андрійович визнаний реабілітованим.
Подальші дані у справі відсутні, однак за інформацією від дослідника о. Юрія Юречка (упорядник біографічного довідника Золочівщина. Постаті, Львів, Святогорець, 2019 р, сс.292-293) після звільнення з ув’язнення А. Шуневич був настоятелем парафії Демня Миколаївського району (1957-1962). Помер 17 січня 1962 року й похований у селі Розвадів цього ж району Львівської області. Рівно ж світлина, котра тут подається, оскільки у справі така відсутня (точніше, як видно, відклеєна на одному з документів), опублікована у зазначеному довіднику й любязно надана о. Ю. Юречком авторові цього допису.
Петро Гнида
