(з архіву УСБУ України у Львівській області).
У постанові на арешт від 15 лютого 1949 року зазначалось:
«РУДКЕВИЧ Ю.И. в 1932 году примкнул у организации украинских националистов, состоял членом националистической партии УНДО, являлся организатором и руководителем украинской националистической военно-спортивной организации «ЛУГ» в с. Лешнев, Бродского района.
В 1941 году РУДКЕВИЧ примкнул к ОУН и с первых дней оккупации Западных областей немецко-фашистскими войсками стал на путь активного пособничества оккупантам.
В 1941-42 годах РУДКЕВИЧ неоднократно выступал на митингах и собраниях, организованных ОУН с призывами оказывать помощь немецким оккупантам в их борьбе против Красной Армии и Советской власти, «угнетавший украинский народ».
В то же время РУДКЕВИЧ принимал активное участие в организации и освящении «могил» украинских националистов. При освящении «могли» клеветал на Советскую власть и восхвалял немцев, как освободителей от «ига» большевизма.
В 1943 году РУДКЕВИЧ являлся одним из основных организаторов мобилизации молодежи в дивизию «СС-Галичина» в селе Лешнев, в которую благодаря агитации РУДКЕВИЧ, было направлено 25 человек. Согласно показаний свидетеля МИГАЛЬ Г.Н. РУДКЕВИЧ часто посещал гестапо».
Під час одного з допитів о. Ю. Рудкевич подав короткі біографчні дані:
«Я, Рудкевич Юліан Іванович народився у 1887 році в селі Тисів, якого району сказати не можу, Дрогобицької області в сім’ї учителя. Коли мені виповнилось 6 років я разом зі своїми рідними із села Тисів переїхав до міста Стрий Дрогобицької області, де почав ходити у початкову школу з 1894 року і закінчив 4 класти у 1898 році й одразу поступив в гімназію, котру там само у Стрию закінчив у 1908 році. Після закінчення гімназії я виїхав до Львова де поступив у Богословську академію. Після закінчення академії у 1912 році я був призначений на службу священиком в село Гаї Старобрідські Бродівського району Львівської області. У цьому селі я служив з 1912 року по 1914 рік. У 1914 році, коли розпочалась Перша світова війна, я виїхав в село Лабова неподалік міста Криниця (зараз Польща), де у той час мешкала моя дружина. Там я проживав до 1918 року й періодично служив священиком. У 1918 році я знов увернувся до села Гаї Старобрідські й почав служити священиком й прослужив орієнтовно до жовтня-листопада 1918 року, відтак був переведений до села Конюшків Бродівського району. В селі Конюшків я служив священиком до травня 1919 року, потім коли у селі Лешнів цього ж Бродівського району помер священик мене перевели до цього села, де я увесь ас служив до лютого 1944 року.
У період німецької окупації я мешкав в селі Лешенів й увесь час служив священиком. Перед відступом німців у лютому 1944 року я переїхав до села Ріпнів Ново-Милятинського району Львівської області, де також служив священиком приблизно до серпня 1944 року. У серпні 1944 року я переїхав до села Кудирявці Ново-Милятинського району, де мешкав й служив священиком до моменту арешту.
З родичів на даний час я маю: дочка Маркевич Ірина Юліанівна, 1916 року народження, мешкає у селі Залісся Жовківського району Львівської області, перебуває на утриманні чоловіка, котрий там служить священиком; дочка Матвіїв Марія Юліанівна, 1917 року народження, замужня, мешкає в селі Запитів Ново-Милятинського району, її чоловік також служить у цьому селі священиком.
Мій батько Рудкевич Іван Семенович, 1843 року народження, помер у 1929 році. Мати Рудкевич Марія по-батькові не знаю, померла у 1916 році.
Був старший брат Рудкевич Тадей Іванович, котрий увесь час мешкав у місті Сянок (Польща) й помер у 1940 році.
Більше з близьких родичів я нікого не маю.
До воз’єднання уніатської церкви з православною, тобто до 1946 року я як священик належав до греко-католицької віри».
У пред’явленому обвинуваченні за ст.ст. 54-3 та 54-10 ч. II Ю. Рудкевич визнав себе винним а саме у тому, що:
«Являлся членом партии УНДО с 1932 года, являлся членом украинской националистической спортивной организации «Луг» с какого года не помню.
Осенью 1941 года в селах Лешнев и Писки Бродовского р-на мною было по приказанию волостного старосты организовано освящение могил украинских националистов, я действительно выступал с речью на освящении этих «могил», однако свое выступление я не строил политическое, я помню, что я говорил о том, что сейчас такое время, что много гибнет нашего украинского народа, мы никогда не должны забывать нашего Бога и этих люде, которые поставили могилу мы должны все время молиться за них.
Так же признаю себя виновным в том, что летом 1943 года я выступал с речью в с. Лешнев и говорил собравшимся мужчинам о том, чтобы каждый хорошо подумал и записывался в дивизию «СС-Галичина», говорил так, что кто хочет идти служить пусть записывается, а кто нет, значить не нужно. Больше ни в чем я себя не признаю виновным».
Під час наступних допитів Ю, Рудкевич дав ряд цікавих та, можна сказати, відвертих показів, головно із подій періоду німецької окупації у селі Лешнів.
«Когда немецкие войска захватили село, то в селе не существовало никакой местной власти, для того чтобы организовать местную власть я как священник села начал принимать активное участие в этих мероприятиях. Так в начале июля м-ца 1941 года в селе Лешнев был проведен митинг жителей села на котором я выступал с речью. Содержания всего о том о чем я говорил я не помню, но знаю сказал о том, чтобы народ выполнял все приказания и распоряжения немецких военных властей. Позже в этом же месяце меня пригласили на митинг который был собран во дворе жителя села Лешнев Липского Франка на котором я так же выступал с речью. Знаю о том, что я высказывал недовольствие к Советской власти, потому что на меня как на священника в период 1939-1941 года Советская власть облагала большими налогами. Здесь же на этом митинге был назначен голова с управы начальник украинской полиции и полицейские».
«У меня еще до войны сложились антисоветские убеждения, они сложились потому, что я как священник, верующий в Бога, знал, что советская власть борется с религией, что мне как священнику крайне не нравились эти порядки».
А наступні слова о. Юліана свідчать про те, що був він не тільки священиком, а й громадським діячем та просвітителем.
«При освящении могил я выступал с антисоветской речью, дословно своего выступления не помню, но содержание было такого, что я сказал, чтобы украинцы никогда не забывали этих людей, которые полягли от большевицкого ига, замученных в тюрьмах и поли в боя я врагом, чтобы всегда помнили и молились за них».
«Я люблю свою национальность, всегда стремился к тому, чтобы не был ниже другой национальности. Так, например, еще при существовании Польского государства в Западной Украине я в селе Лешнев организовал библиотеку, как в то время называлась «Просвита», это все я делал к тому чтобы поднять грамотность украинского народа. Я как интеллигент на селе должен был это делать. Что же касается тому, что я националист, то я лично не считал бы себя этим, потому что в националистическом движении в Западной Украине ни какого участия не принимал».
Обвинувачення у тому, що був головою контингентної комісії та відправляв молодь до Німеччини відкидав.
По справі проходило кілька свідків, головно мешканців села Лешнів Бродівського району.
7 червня 1949 року вироком Львівського обласного суду у складу головуючого Юрко та народних засідателів Симакова і Нечитайлюк, за участю прокурора Чищіна та адвоката Копева засудив Рудкевича Юліана Івановича за ст.ст. 54-3, 54-10 ч. 2 КК УРСР та Указу Президії Верховної ради СРСР від 16.05.1947 р. до 25 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах, з конфіскацією майна та ураженнями в правах строком на п’ять років.
26 березня 1955 року помічник прокурора Львівської області старший радник юстиції Симоненко на основі наказу від 19 травня 1954 року розглянув в порядку нагляду кримінальну справу засудженого Рудкевича й заключенням «полагал бы войти с представлением перед прокурором УССР об опротестовании приговора Львовского областного суда по делу о снижении наказания осужденному РУДКЕВИЧУ Юлиану Ивановичу до 10 лет ИТЛ».
1 квітня 1955 року випискою з протоколу засідання Львівської Обласної комісії з перегляду кримінальних справ на осіб, засуджених за контрреволюційні злочини було постановлено: «материалами дела преступления, совершенные РУДКЕВИЧ Юлианом Ивановичем доказаны полностбю, но принимая во внимание его преклонный возраст – считать необходимым приговор Львовского облсуда опротестовать на предмет снижения ему меры наказания до 10 лет ИТЛ».
25 липня 1955 року в Судову колегію з кримінальних справ Верховного суду УРСР з протестом в порядку нагляду по даній справі звернувся прокурор УРСР й просив про зниження міри покарання засудженому Рудкевичу до 10 років.
6 серпня 1955 року ухвалою Колегії у кримінальних справах Верховного суду УРСР у складі головуючої Трубецької і членів суду Чайковського та Михайловського за участю прокурора Лебедєва протест було задоволено й вирок Львівського обласного суду від 7 червня 1949 року змінено й строк покарання засудженому знижено до 10 років позбавлення волі.
За інформацією правнуки о. Ю. Рудкевича журналістки Ярини Матвіїв, перехід до московської патріархії він не підписував, однак після заборони йому служити дістав якийсь документ й продовжував робити це легально, а був арештований у домі історика Івана Крипякевича із котрим товаришував. Після звільнення з ув’язнення повернувся до УГКЦ й продовжував підпільно служити у Миколаєві. Похований у родинному гробівці в селі Лешнів.
У 1994 році прокуратурою Львівської області Рудкевич Ю. І. реабілітований посмертно.
Петро Гнида
Історик, дослідник українського визвольного руху
