Слухай онлайн
Історія

Справа репресованого священника Юліана Рудкевича

(з архіву УСБУ України у Львівській області).

У постанові на арешт від 15 лютого 1949 року зазначалось:

«РУДКЕВИЧ Ю.И. в 1932 году примкнул у организации украинских националистов, состоял членом националистической партии УНДО, являлся организатором и руководителем украинской националистической военно-спортивной организации «ЛУГ» в с. Лешнев, Бродского района.

В 1941 году РУДКЕВИЧ примкнул к ОУН и с первых дней оккупации Западных областей немецко-фашистскими войсками стал на путь активного пособничества оккупантам.

В 1941-42 годах РУДКЕВИЧ неоднократно выступал на митингах и собраниях, организованных ОУН с призывами оказывать помощь немецким оккупантам в их борьбе против Красной Армии и Советской власти, «угнетавший украинский народ».

В то же время РУДКЕВИЧ принимал активное участие в организации и освящении «могил» украинских националистов. При освящении «могли» клеветал на Советскую власть и восхвалял немцев, как освободителей от «ига» большевизма.

В 1943 году РУДКЕВИЧ являлся одним из основных организаторов мобилизации молодежи в дивизию «СС-Галичина» в селе Лешнев, в которую благодаря агитации РУДКЕВИЧ, было направлено 25 человек. Согласно показаний свидетеля МИГАЛЬ Г.Н. РУДКЕВИЧ часто посещал гестапо».

о. Юліан Рудкевич з доньками, фото з фейсбук-сторінки Ярини Матвіїв

Під час одного з допитів о. Ю. Рудкевич подав короткі біографчні дані:

«Я, Рудкевич Юліан Іванович народився у 1887 році в селі Тисів, якого району сказати не можу, Дрогобицької області в сім’ї учителя. Коли мені виповнилось 6 років я разом зі своїми рідними із села Тисів переїхав до міста Стрий Дрогобицької області, де почав ходити у початкову школу з 1894 року і закінчив 4 класти у 1898 році й одразу поступив в гімназію, котру там само у Стрию закінчив у 1908 році. Після закінчення гімназії я виїхав до Львова де поступив у Богословську академію. Після закінчення академії у 1912 році я був призначений на службу священиком в село Гаї Старобрідські Бродівського району Львівської області. У цьому селі я служив з 1912 року по 1914 рік. У 1914 році, коли розпочалась Перша світова війна, я виїхав в село Лабова неподалік міста Криниця (зараз Польща), де у той час мешкала моя дружина. Там я проживав до 1918 року й періодично служив священиком. У 1918 році я знов увернувся до села Гаї Старобрідські й почав служити священиком й прослужив орієнтовно до жовтня-листопада 1918 року, відтак був переведений до села Конюшків Бродівського району. В селі Конюшків я служив священиком до травня 1919 року, потім коли у селі Лешнів цього ж Бродівського району помер священик мене перевели до цього села, де я увесь ас служив до лютого 1944 року.

У період німецької окупації я мешкав в селі Лешенів й увесь час служив священиком. Перед відступом німців у лютому 1944 року я переїхав до села Ріпнів Ново-Милятинського району Львівської області, де також служив священиком приблизно до серпня 1944 року. У серпні 1944 року я переїхав до села Кудирявці Ново-Милятинського району, де мешкав й служив священиком до моменту арешту.

З родичів на даний час я маю: дочка Маркевич Ірина Юліанівна, 1916 року народження, мешкає у селі Залісся Жовківського району Львівської області, перебуває на утриманні чоловіка, котрий там служить священиком; дочка Матвіїв Марія Юліанівна, 1917 року народження, замужня, мешкає в селі Запитів Ново-Милятинського району, її чоловік також служить у цьому селі священиком.

Мій батько Рудкевич Іван Семенович, 1843 року народження, помер у 1929 році. Мати Рудкевич Марія по-батькові не знаю, померла у 1916 році.

Був старший брат Рудкевич Тадей Іванович, котрий увесь час мешкав у місті Сянок (Польща) й помер у 1940 році. 

Більше з близьких родичів я нікого не маю.

До воз’єднання уніатської церкви з православною, тобто до 1946 року я як священик належав до греко-католицької віри».

У пред’явленому обвинуваченні за ст.ст. 54-3 та 54-10 ч. II Ю. Рудкевич визнав себе винним а саме у тому, що:

«Являлся членом  партии УНДО с 1932 года, являлся членом  украинской националистической спортивной организации «Луг» с какого года не помню.

Осенью 1941 года в селах Лешнев и Писки Бродовского р-на мною было по приказанию волостного старосты организовано освящение могил украинских националистов, я действительно выступал с речью на освящении этих «могил», однако свое выступление я не строил политическое, я помню, что я говорил о том, что сейчас такое время, что много гибнет нашего украинского народа, мы никогда не должны забывать нашего Бога и этих люде, которые поставили могилу мы должны все время молиться за них.

Так же признаю себя виновным в том, что летом 1943 года я выступал с речью в с. Лешнев и говорил собравшимся мужчинам о том, чтобы каждый хорошо подумал и записывался в дивизию «СС-Галичина», говорил так, что кто хочет идти служить пусть записывается, а кто нет, значить не нужно. Больше ни в чем я себя не признаю виновным».

Під час наступних допитів Ю, Рудкевич дав ряд цікавих та, можна сказати, відвертих показів, головно із подій періоду німецької окупації у селі Лешнів.

«Когда немецкие войска захватили село, то в селе не существовало никакой местной власти, для того чтобы организовать местную власть я как священник села начал принимать активное участие в этих мероприятиях. Так в начале июля м-ца 1941 года в селе Лешнев был проведен митинг жителей села на котором я выступал с речью. Содержания всего о том о чем я говорил я не помню, но знаю сказал о том, чтобы народ выполнял все приказания и распоряжения немецких военных властей. Позже в этом же месяце меня пригласили на митинг который был собран во дворе жителя села Лешнев Липского Франка на котором я так же выступал с речью. Знаю о том, что я высказывал недовольствие к Советской власти, потому что на меня как на священника в период 1939-1941 года Советская власть облагала большими налогами. Здесь же на этом митинге был назначен голова с управы начальник украинской полиции и полицейские».

«У меня еще до войны сложились антисоветские убеждения, они сложились потому, что я как священник, верующий в Бога, знал, что советская власть борется с религией, что мне как священнику крайне не нравились эти порядки».

А наступні слова о. Юліана свідчать про те, що був він не тільки священиком, а й громадським діячем та просвітителем.

«При освящении могил я выступал с антисоветской речью, дословно своего выступления не помню, но содержание было такого, что я сказал, чтобы украинцы никогда не забывали этих людей, которые полягли от большевицкого ига, замученных в тюрьмах и поли в боя я врагом, чтобы всегда помнили и молились за них».

«Я люблю свою национальность, всегда стремился к тому, чтобы не был ниже другой национальности. Так, например, еще при существовании Польского государства в Западной Украине я в селе Лешнев организовал библиотеку, как в то время называлась «Просвита», это все я делал к тому чтобы поднять грамотность украинского народа. Я как интеллигент на селе должен был это делать. Что же касается тому, что я националист, то я лично не считал бы себя этим, потому что в националистическом движении в Западной Украине ни какого участия не принимал».

Обвинувачення у тому, що був головою контингентної комісії та відправляв молодь до Німеччини відкидав.

По справі проходило кілька свідків, головно мешканців села Лешнів Бродівського району.

7 червня 1949 року вироком Львівського обласного суду у складу головуючого Юрко та народних засідателів Симакова і Нечитайлюк, за участю прокурора Чищіна та адвоката Копева засудив Рудкевича Юліана Івановича за ст.ст. 54-3, 54-10 ч. 2 КК УРСР та Указу Президії Верховної ради СРСР від 16.05.1947 р. до 25 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах, з конфіскацією майна та ураженнями в правах строком на п’ять років.

26 березня 1955 року помічник прокурора Львівської області старший радник юстиції Симоненко на основі наказу від 19 травня 1954 року розглянув в порядку нагляду кримінальну справу засудженого Рудкевича й заключенням «полагал бы войти с представлением перед прокурором УССР об опротестовании приговора Львовского областного суда по делу о снижении наказания осужденному РУДКЕВИЧУ Юлиану Ивановичу до 10 лет ИТЛ».

1 квітня 1955 року випискою з протоколу засідання Львівської Обласної комісії з перегляду кримінальних справ на осіб, засуджених за контрреволюційні злочини було постановлено: «материалами дела преступления, совершенные РУДКЕВИЧ Юлианом Ивановичем доказаны полностбю, но принимая во внимание его преклонный возраст – считать необходимым приговор Львовского облсуда опротестовать на предмет снижения ему меры наказания до 10 лет ИТЛ».

25 липня 1955 року в Судову колегію з кримінальних справ Верховного суду УРСР з протестом в порядку нагляду по даній справі звернувся прокурор УРСР й просив про зниження міри покарання засудженому Рудкевичу до 10 років.

6 серпня 1955 року ухвалою Колегії у кримінальних справах Верховного суду УРСР у складі головуючої Трубецької і членів суду Чайковського та Михайловського за участю прокурора Лебедєва протест було задоволено й вирок Львівського обласного суду від 7 червня 1949 року змінено й строк покарання засудженому знижено до 10 років позбавлення волі.

о. Юліан Рудкевич з доньками, фото з фейсбук-сторінки Ярини Матвіїв

За інформацією правнуки о. Ю. Рудкевича журналістки Ярини Матвіїв, перехід до московської патріархії він не підписував, однак після заборони йому служити дістав якийсь документ й продовжував робити це легально, а був арештований у домі історика Івана Крипякевича із котрим товаришував. Після звільнення з ув’язнення повернувся до УГКЦ й продовжував підпільно служити у Миколаєві. Похований у родинному гробівці в селі Лешнів.

У 1994 році прокуратурою Львівської області Рудкевич Ю. І. реабілітований посмертно.

                                                                                                                          Петро Гнида

Історик, дослідник українського визвольного руху

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ