Політолог Тарас Кузьо вважає, що навіть коли Тимошенко виграє президентські вибори, у неї мізерні шанси стати диктатором в Україні.
Минуло понеділка під час телешоу Шустера запрошені журналісти та три депутати від Партії Регіонів поставили багато питань, які торкалися ймовірних “диктаторських намірів” Юлії Тимошенко. Ці питання зачіпають проблему, яка вже давно обговорюється в Україні, а саме – страх, що коли Тимошенко переможе на президентських виборах у січні 2010 року, то вона стане диктатором.
Найпершою відповіддю на це питання є те, що успадкована Україною політична культура сама по собі призводить до існування напівдиктаторських тенденцій у всій українській політичній та управлінській культурах. Тобто, чи є тільки одна Тимошенко, яка має таку схильність, чи це все є досить звичним для даної політичної культури, і що також можна знайти і в двох Вікторів – Ющенка та Януковича. Автократичний стиль управління (на мікрорівні), небажання досягати компромісів та самовпевненість, що створює враження неповаги до будь-якого опонента – це типові характеристики всіх пострадянських політиків в цілому.
В результаті було соромно за запрошеного журналіста, який висловив припущення, що Тимошенко може будувати або «просвітянську» країну, або ж «Північну Корею». Будь-хто, хто зіставляє такі протилежності, – не розуміє, що взагалі можливо і що неможливо побудувати в Україні, а також саму сутність націоналізму сталінського північно-корейського режиму (так, ліві режими також можуть бути націоналістичними).
Західні експерти з української проблематики не часто дискутують зі своїми українськими колегами. Українські та західні політичні науковці (які працюють в Україні) живуть у двох різних всесвітах. Якщо це не точно, то українські журналісти та політологи-науковці можуть почитати праці західних експертів та дізнатися, що ті вже давно дійшли до висновку, що диктаторська система в Україні – просто неможлива. Україна – не Росія (як вже написав Кучма п’ять років тому) і не Грузія, де Михайло Саакашвілі набрав 96% голосів у 2004 році.
Українська регіональна різнорідність викликає стурбованість своїми позитивними та негативними властивостями. Їх негативна частина більш відома і має тенденцію бути у сфері національної інтеграції та орієнтирів зовнішньої політики. Позитивна частина є менш відомою, але містить у собі неспроможність будь-якої політичної сили в Україні монополізувати владу (зверніться до матеріалу Поля Д’Аньєрі у спецвипуску «Журналу комуністичних студій та перехідних процесів» http://www.taraskuzio.net/Guest%20Edited%20Journals.html). Донецький клан у 2004 році намагався монополізувати владу, використовуючи підробку результатів голосування та насильство, але ця спроба провалилися та спровокували національне повстання – Помаранчеву революцію, у якій брав участь кожен п’ятий українець відповідно до даних дослідження, проведеного рік по тому.
Під час трьох останніх президентських виборів кандидат-переможець (двічі Кучма, Ющенко - один раз) вигравав із результатом у 52-56%. Лише одного разу кандидат переміг у першому турі – у 1991 році, коли Леонід Кравчук набрав 62% голосів. Чітко зрозуміло, що Україна аж ніяк не схожа на Грузію.
Україна також не схожа на Грузію завдяки ще двом факторам. Насамперед, грузинський націоналізм має значно поширенішу популярність, ніж український націоналізм в Україні, яка розділена за регіональною та мовною ознаками. По друге, після Революції Троянд Грузія рухається у напрямку до сильної президентської системи в той час як Україна рухається до парламентської системи. Успішні посткомуністичні демократії запровадили у себе парламентські системи.
Це підводить нас до наступного пункту. Якщо Тимошенко була «диктатором» як проголошують окремі українські та західні експерти, то чому вона навесні
2008 року перейшла на бік підтримки парламентської системи? Було б дуже дивним для ймовірного диктатора підтримувати парламентаризм!
Тимошенко сказала під час шоу Шустера, що потрібен порядок, але це далеко не те саме, що й самодержавство чи диктатура. Західні правники – експерти з українських проблем, такі як американський суддя Богдан Футей описав Україну останніх п’яти років як країну «правового та конституційного хаосу». У 2006 році Конституцію було прийнято неконституційно: вона ніколи не проходила через голосування двох парламентських сесій та ніколи не виносилася на референдум (як вимагалося рішенням Конституційного суду, прийнятим у жовтні 2005 року). Україна не виживе як незалежна країна, якщо вона наступні п’ять років буде перебувати у кризі та у «правовому та конституційному хаосі», як це було за часів Ющенка.
Українським виборцям нічого боятися обрання Тимошенко наступним президентом України. Вона не стане диктатором, оскільки вона змушена буде мати справу із сильним парламентом, парламентською конституцією, регіональними та мовними розбіжностями та неспроможністю націоналізму об’єднати країну навколо диктатора (як це сталося в Росії).
Україна – не Росія та не Грузія. Але Україна може стати «Італією», яка також є регіонально поділеною різними політичними культурами, але знаходиться всередині Євросоюзу, якщо на президентських виборах переможуть проєвропейські політики.
Тарас Кузьо для «Гал-інфо» і «Кореспондента».
