Створити обєднану опозицію проти Януковича – місія неможлива
Слухай онлайн
Політика

Створити об’єднану опозицію проти Януковича – місія неможлива

Треба визнати – влада сьогодні консолідована, як ніколи. Ще більш єдиною і сильною влада виглядає на фоні роздрібленої, розсвареної і слабкої опозиції. І це небезпечно, бо без сильної опозиції влада Януковича може набути авторитарного характеру. Отож, створення нині дієвої опозиції – завдання національного значення.

 

 

«Помаранчеві» продемонстрували, що вони не можуть бути єдині не тільки у владі, але й в опозиції, а це найстрашніше. Можна зрозуміти, коли політики сваряться через посади, але небажання знайти порозуміння тепер, в опозиції – це неповага до свого виборця, до декларованих демократичних українських цінностей. Небажання «помаранчевих» об’єднуватися – це вирок для їхнього політичного майбутнього. І не хочеться говорити це про всю опозицію, оскільки інші її сегменти, «Фронт змін» та «Свобода»,  все-таки не мали такого тривалого періоду міжусобиць у владі.

 

Загалом українську опозицію можна поділити на парламентську – БЮТ та «Наша Україна» та позапарламентську – «Фронт змін» і «Свобода». Все-таки присутність у Верховній Раді голови партії «Фронт змін» Арсенія Яценюка – ще не достатня причина, щоб називати його партію парламентською, інакше треба було назвати парламентською й партію «Захисників Вітчизни» Юрія Кармазіна. Зрештою, «Фронт змін» є фактично партією поза владою, певною мірою позасистемною, але ж ніяк не позасистемною у політологічному розумінні цього терміну. Безумовно, найбільш ідеологічною і такою, що бореться проти існуючої системи є ВО «Свобода». Разом з тим, багато скептиків резонно можуть закинути, що у цій корупційній системі «Свобода» у багатьох органах місцевого самоврядування на Західній Україні почуває себе цілком комфортно.          

 

Оскільки про об’єднану опозицію мова не йде, то маємо 4 опозиції: БЮТ, «Наша Україна» з різноманітною націонал-демократичною дрібнотою, «Фронт змін» – це ще питання, наскільки це серйозна партія, і ВО «Свобода». Крім того, у Верховній Раді з’явилися два опозиційні, «тіньові» уряди – один бютівський, інший – Яценюка. Попри те, що регламент парламенту дозволяє створювати тільки один «тіньовий» уряд, в жодному з альтернативних кабмінів ще немає міністрів, є тільки два керівники – Сергій Соболєв та Арсеній Яценюк, відповідно.    

 

Діяльність всіх опозицій наразі обмежилася лише зверненнями до Кабміну, Верховної Ради та Президента, західноураїнських обласних та міських рад із вимогою звільнення міністра-українофоба Дмитра Табачника. Найактивнішою тут була партія «За Україну», БЮТ підтримав тему, але після формування уряду не став ініціатором жодної атаки на нову владу, якщо не враховувати мітинг біля пам’ятника Т.Шевченков у Києві і заклику до створення об’єднаної опозиції. Єдина прес-конференція і виступ Юлії Тимошенко на телебаченні – надто мало для того, щоб її не забували. Та й приводів активніше «світитися» було достатньо. Чого вартий лише один неконституційний шлях формування парламентсько-урядової коаліції. Те, що цей шлях був неконституційним, зрозуміло і без рішення Конституційного Суду. Хто цьому суду буде довіряти, пам’ятаючи про «легендарне» рішення, згідно з яким екс-Президент Кучма мав право втретє балотуватися на посаду глави держави?! Варто також зазначити, що різноманітні офіційні делегації від Євросоюзу і США відкрито заявляють про сподівання на те, що Конституційний Суд визнає створення коаліції правомірним. Тобто сигнали, як правильно вчинити суддям, йдуть звідусіль. Можна не сумніватися, що вони ці сигнали почули. 

 

Поведінка Тимошенко нині, як й одразу після президентських виборів, чітко корелюється із її вже знаменитою фразою «Пропало всьо!». Лідер БЮТу досі не може отямитися після поразки на президентських виборах. Мовчала тиждень після виборів, тепер мовчить, як Сталін після вторгнення гітлерівських військ в СРСР. Наскільки ефективною є така тактика покаже час. Не виключено, що Юлії Володимирівні дали пораду почекати на сто днів нового Президента, щоб дочекатися можливості аргументовано, по ділу критикувати Президента та уряд. З іншого боку, Тимошенко не може не розуміти, що своєю революційною риторикою вже втомила суспільство, незважаючи на те що, на ці банальні лякалки «повелися» понад 11 млн людей. Як добра актриса, вона вчасно повинна виходити з ролі.

 

Ще менш зрозумілою є поведінка Ющенка, який погрожував Януковичу акціями непокори у разі підписання змін до закону про регламент, створенням національної опозиції, а потім взагалі зник. Ющенко залишився не тільки поза великою політикою, але із розібраною партією. «Любі друзі» вже давно знайшли кращі місця, ідеологічні члени партії перейшли в «За Україну», а залишки вірних ретирувалися після ганебного кадрового викриття чоловіка голови партії Віри Ульянченко в міністерстві українофоба Табачника. Власне, після останнього «Наша Україна» втратила моральне право називати себе ідеологічною та українською партією. От з таким багажем Ющенко має готуватися до дострокових або чергових парламентських виборів. Очевидно, екс-Президент піде шляхом збирання у блок усіх старих національно-демократичних лузерів, які експлуатують українську ідею, але це йому ні додасть, ні відніме. Віктор Ющенко зі своїм політичним блоком на парламентських виборах претендуватиме лише на кілька відостків голосів і блансуватиме на межі проходження у Верховну Раду.

 

Втім, навіщо Ющенку формувати опозицію, повертатися у велику політику, якщо він, за власним зізнанням, її ненавидить. Це не 2001 рік, коли в нього був високий рейтинг і він був перспективним опозиційним лідером. Формувати нову політичну силу, перебувати довгих 5 років в опозиції до Президента – це не для Ющенка. Скоріше за все, Віктор Андрійович відмовиться від ідеї політичного реваншу.          

 

Не викликає жодного сумніву, що інтереси Ющенка та Тимошенко збігаються тільки в одному – у проведенні дострокових парламентських виборів. У свою чергу інтерес Януковича, щоб там не розказував його попередник, не допустити цих виборів. Для чинного Президента нові вибори несуть із собою небезпеку втратити більшість в парламенті, впустити туди «Фронт змін» та «Сильну Україну», останнє можна прирівняти до революції, зважаючи на часткове оновлення політичної еліти. Крім того, нові вибори повернуть у велику політику головного і найпотужнішого конкурента теперішнього глави держави Юлію Тимошенко.

 

Відтак, незацікавленість Президента у дострокових парламентських виборах прирікають двох ще недавно важковагиків української політики Юлію Тимошенко та Віктора Ющенка на дворічне тління в позапарламентській опозиції. А там, дивись, після вдалого проведення «Євро-2012», виходу з економічної кризи, який обєктивно має настати, про Тимошенко поступово забудуть як про політика першого ешелону.

 

Найбільші дивіденди перебування в опозиції має принести двом партіям «Свободі» та «Фронту змін». ВО «Свобода» – постійно в опозиції. Це найбільш організована політична сила, має найбільший досвід, сталий електорат і сприятливу політичну ситуацію – при зростанні проросійської орієнтованості влади, зростатиме рейтинг і шанси потрапити у Верховну Раду.

 

Натомість Арсеній Яценюк досі має високий рівень довіри на Західній і Центральній Україні та образ інтелектуала, який знає як керувати країною. Це залишає Яценюку досить великий люфт для нарощування свого і рейтингу партії. Разом з тим, Яценюк не показує політичної гнучкості, схильності до компромісів і роботи над власними помилками. Не попрацював він, щоб консолідувати навколо себе частину фракції «Нашої України», а власна партія досить слабка. Оголосив про створення опозиційного уряду, не зібравши під нього жодного міністра. Яценюк практично не ходить в парламент, нечасто зявляється у ЗМІ. Попри те, що він кар’єрист, а не опозиціонер, і його діяльність в опозиції навряд чи буде ефективною, вимушене перебування поза владою не завдасть йому і його партії таких втрат, як БЮТу та «Нашій Україні».

 

Петро Марич, Гал-інфо. Фото narodna.pravda.com.ua

 

 

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...