Після боротьби з епідемією, серій скандалів та взаємних звинувачень, парадів білбордів та гасел кандидатів у Президенти України нарешті кілька тижнів тому зявилося те, на що. здається, весь електорат чекав щонайменше п’ять років: лідери перегонів почали говорити про потребу обрання сильного глави держави і позиціонувати себе у цій іпостасі.
Юлія Тимошенко з численних білбордів з її портретом не втомлюється повторювати, що «Сильний Президент – сильна держава». Паралельно з нею майже те саме каже і Віктор Янукович: «Країні потрібен сильний і ефективний лідер, з яким запрацює Україна». Кажучи це, звісно, має на увазі себе, великого і сильного.
Отже, і Юлія Тимошенко, і Віктор Янукович пропонують виборцям себе як сильних лідерів. І це більш ніж правильно. Тим паче у країні, котра втомилася від слабкого, бездіяльного і, відверто кажучи, у багатьох ситуаціях безхребетного глави держави - Віктора Ющенка.
Адже свій рейтинг і всенародну підтримку Віктор Андрійович почав стрімко втрачати не через погіршення ситуації у державі чи навіть «кумівство». Його колишні прихильники з «помаранчевого» табору бачили млявість, бездіяльність та нерішучість глави держави. І на противагу йому у цей момент грала Юлія Тимошенко, котра на цій грі здобувала бали. І нині ніхто вже не пам’ятає, що саме вона обіцяла у 2007. Головне, що тоді вона була рішучою і грала роль безкомпромісної. Цей феномен вдало пояснив американський соціолог Геллап: « Бездіяльність шкодить більше, аніж будь-що. Лідер може робити будь-які кроки, навіть неправильні, і не втрачати популярності… Люди оцінюють лідера за цілями, за тим, що він намагається зробити, і не обовязково за тим, чого він досягає і на скільки успішно діє. Якщо люди переконані, що лідер не ховається від проблем, розуміє їх потреби, і намагається щось зробити, то вони не вимагатимуть 100 відсотків відповідальності за успіх».
Ще одна складова іміджу справжнього лідера – це ореол довкола нього міфу про справжнього, мудрого і винахідливого ГЕРОЯ. Саме цей міф створювала з усіх сил про себе Юлія Тимошенко у час епідемії грипу. Тоді у масовій свідомості вона зуміла створити образ героїні і лідера. котрий не боїться брати на себе відповідальність. Адже приклади світової історії свідчать: максимальні рейтинги у лідерів будь-яких країн були саме у момент їхніх рішучих дій. Варто згадати до прикладу Буша старшого під час операції «Буря в пустелі». Інший протилежний приклад – рейтинг Володимира Путіна під час аварії «Курська». Коли російський лідер не вжив терміново рішучих дій, його рейтинг стрімко впав, а відновлювати його довелось кілька місяців.
Окрім вміння брати на себе відповідальність, важливе значення у формуванні іміджу сильного лідера має і його рішучість. Наявність або відсутність цієї риси характеру багатьох відомих людей піднімала на політичні вершини або скидала у безодню історії. Яскравим прикладом знову ж таки є американський президент Дж. Форд і наш глава держави Віктор Ющенка. До речі, соціологи стверджують, що в останні тижні його рейтинг почав зростати. І в цьому нічого дивного нема: він знову демонструє діяльність, вміння брати відповідальність і бути рішучим. Щоправда, його конкуренти Віктор Янукович і Юлія Тимошенко роблять це набагато впевненіше. цілеспрямованіше і постійно. Вочевидь пам’ятають, що ще одна складова іміджу справжнього сильного лідера – беззаперечна переконаність у своїй правоті. За цих умов лідер стає навіть своєрідним релігійним символом: повсюди є його зображення, на його честь називають дітей, а в Україні навіть тигренят.
Чому ж так актуальний для України образ сильного лідера? Насамперед тому, що у нас слабо розвинуте громадянське суспільство. І кожна країна з таким рівнем суспільства пройшла через обрання сильного лідера, бо у ньому була природня потреба. У ситуації розбалансованості та непевності у державі людська підсвідомість повертає нас у дитинство. А там була сімя, все було чітко структуровано, були добрі, турботливі, сильні, мудрі батьки, котрі за нас несли відповідальність.
Відтак державу починають сприймати як сімю, бо внутрішнє колективне підсвідоме прагне захисту, інтеграції, ідентифікації та любові. Тому ті, хто вдало грають роль сильних лідерів, уважно перед телекамерами та з білбордів начебто прагнуть «почути кожного», демонструють тепло та звичайні людські риси характеру. Саме це має створити образ сильного вождя з добрим серцем, якому обов’язково повірять виборці.
Ірина Вороняк, для Гал-інфо.
Фото sumoist.ru.
