У відділі рукописних, стародрукованих та рідкісних книг імені Федора Пилиповича Максименка Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка зберігається факсиміле Пересопницького Євангелія. Книга є точною копією найбільшого скарбу української нації – рукописної пам'ятки староукраїнської мови та мистецтва XVI століття.
Гал-інфо продовжує цикл публікацій про найцікавіші зразки стародрукованих книг, які зберігаються у науковій бібліотеці Франкового університету.
Саме на оригіналі цього Євангелія складають присягу перед українським народом президенти України.
Як розповів книгознавець, кандидат історичних наук, завідувач відділу рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф. П. Максименка Микола Ільків-Свидницький, факсиміле – це точна копія оригіналу.
Тут така ж оправа зі шкіри та таке ж окуття – все виготовили вручну сучасні майстри.
«Книга вийшла накладом - 1 тис. примірників. Для факсиміле це доволі великий наклад, бо це дуже дорога справа. Великий обсяг роботи, відтворення всіх особливостей є дуже коштовним процесом», – зазначив Микола Ільків-Свидницький.
Він додав, що факсиміле має повторити все, включно із бібліотечними номерами, нотатками, помітками. Скажімо, оригінал має дерев’яну оправу, і факсиміле навіть повторює місця, де є пошкодження від шашілю, усі забруднення, імітація кольорів на пергаменті.
«Все це ілюстрація оригіналу, імітація давніх книг. Давні рукописи і стародруки мають або речі ручної роботи, які набиті на оправу, або тиснені середники. Ми бачимо яскравий приклад волинської рукописної школи середини XVI ст. Таке Євангеліє писали не за один місяць», - сказав книгознавець.
Пересопницьке Євангеліє – це зразок давнього рукопису. «Щоб написати такий рукопис – залежно від обсягу та від того, чи мав він оздоби, – могло знадобитися більше як рік. Якщо був задіяний не один, а кілька писарів, то процес був швидшим. Якщо один, то все залежало від його вміння», - розповів експерт.
Микола Ільків-Свидницький додав, що оздоби в тексті окремо виконував ілюмінатор. Основний текст писав писар.
«Вміння писаря полягало у тому, що він свідомо залишав місце ілюмінатору для малюнку. Він також міг легко накреслити йому контур. Ілюмінатор вже згодом оформляв текст. Часто можна побачити на малюнках, як писар пише у відкритій книги. Це не відповідає дійсності. Писали окремо в зошитах, як у школі. В такій книзі, якщо вона вже скріплена – зшита і взята оправою, писати надзвичайно важко. Воно б не мало такої досконалості письма», – зазначив Микола Ільків-Свидницький.
Він вказав на те, що на початкових сторінках, під основним текстом, є напис, який помітно відрізняється.
За словами Миколи Ільківа-Свидницького, цей текст був дописаний пізніше в книзі, яка вже мала оправу.
«Саме цей допис стосується постаті Мазепи. У ньому сказано, що це Євангеліє придбано і передане ясновельможним паном Іваном Мазепою. Напис займає кілька сторінок з повним переліком регалій Мазепи. Також вказано, що книга була дарована Переяславському єпископському престолу 16 квітня 1701 року.
Подібних записів у нашій українській традиції і в стародруках, і в рукописах є багато. Це один із таких найбільш каліграфічних та торжеств енних написів. Переважно записували що? Наприклад, писали таке: «Хто цю книгу вкраде, тому буде анафема і прокляття, і тому суд Божий». Такі написи можуть бути здійснені і на 20 аркушах під основним текстом», - сказав Микола Ільків-Свидницький.
Також усі писарі писали про те, що книга написана рукою недостойного, многогрішного раба Божого.
«Практикували такі формули, де вони себе свідомо принижували, вказуючи, що вони не гідні заслуговувати на так працю. І просили, щоб той, хто читатиме книгу, простив усі помилки», - сказав експерт.
Він додав: «Мазепу ми знаємо, як мецената. Він щедро обдаровував Переяславську обитель і, очевидно, для напрестольного читання Євангелії подарував і цю книгу. Як вона до нього потрапила? Сказати важко. Він був впливовим та заможним, і ми можемо лише здогадуватися… Йому, зрештою, також могли подарувати її. Або ж під час якихось баталій вона могла потрапити у якісь нечестиві руки, і Мазепа міг її відкупити чи забрати. Побачивши цінність книги, передав її туди, де вона була найпотрібніша».
За словами книгознавця, не виключено, що саме завдяки Мазепі ми цю книгу маємо зараз, бо ж велика кількість книг просто загинула в різних перипетіях війн та пожеж.
«В таких акціях бібліокосту гинуло тисячі рідкісних і цінних примірників різних книг. Серед них могли бути, до речі, ще унікальніші. Постає питання: те, що ми тепер маємо і визначаємо як унікальні речі, чи це дійсно є найкращі зразки із тих, які були? Чи не загинули найкращі книги ще у сиву давнину?», - сказав Микола Ільків-Свидницький.
Він підкреслив, що Пересопницьке Євангеліє унікальне тим, що тут дуже вдало поєднано традиції української (східно-візантійської) та західно-європейської мистецьких шкіл.
Тут ми можемо побачити пояснення відповідників з української мови, виведені в рамці.
Цікаво, що кожна глава починається зображенням руки, яка тримає прапорець.
Микола Ільків-Свидницький звернув увагу на те, що вставки писані іншим типом письма.
«Це пізній устав українського письма. Дрібніший – півустав. Між іншим, саме півустав волинської школи ліг в основу друкованого шрифту, який використовував Федоров», - підкреслив він.
За його словами, усі чотири Євангелії мають початкову сторінку і фронтиспісний малюнок, який зображує євангеліста. Малюнки були клопіткою працею. Їх виконували порошковим золотом, яке змішували з водою, в’язкими речовинами і виготовляли фарбу.
Микола Ільків-Свидницький ще раз наголосив, що факсиміле точно копіює сторінки оригіналу.
«Оскільки Євангеліє писалося на пергаменті із шкіри, яка мала м’ясну, бо ж волосяну сторону, то у факсиміле ми це також можемо побачити. Пергамент був дуже хорошої вичинки. Затрати для виготовлення були дуже великі. Книги з пергаменту завжди були у високій ціні. Середина ХVІ ст, вже був папір, але Пересопницьке Євангеліє написали на пергаменті», – зазначив Микола Ільків-Свидницький.
Підготувала Анна Джунківська.
