У суботу, 7 вересня, відбулась розповідь-лекція «Оркестри за колючим дротом ІІІ Райху» в рамках Днів європейської спадщини. Місцем проведення став один з бараків меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору».
«Варто сказати, що життя у нацистських концтаборах було сповнене суперечностей й не рідко давало життя специфічним нормам поведінки, ритуалам, певним феноменам», – розпочав лекцію кандидат історичних наук Олександр Пагіря.
Одним з таких феноменів стали оркестри у концтаборах. Про них не говорять в школах і рідко згадують у дискусіях, що стосуються ІІ Світової війни. Проте вони існували, й саме завдяки ним, багатьом в’язням концтаборів вдалось вирватись з лещат Райху живими. Потрапити в оркестр – було однією із стратегій виживання, попри те, що саме їхнє існування для нацистів було ще одним з методів наруги над людською гідністю.
Музичні колективи діяли на постійній основі практично у всіх таборах смерті. Потрапляли в оркестровий склад як із примусу, так і добровільно. Таким чином з’явились дві основні форми музики: та, яку виконували із наказу; й та, яку ув’язнені виконували за власною ініціативою.
«Змушуючи в’язнів грати на інструментах, нацисти тим самим намагались зламати їхню волю», – продовжив розповідь пан Олександр. «Але не зважаючи на примусовий характер, всупереч усьому, музична діяльність ставала певною духовною розрадою і культурним захистом в умовах повсякденного табірного життя».
Якщо ж говорити про інші види музичної діяльності, то майже щодня у концтаборах працювало радіо та гучномовці. Нацисти полюбляли вмикати для єврейських полонених німецькі марші, композиції відомого композитора й запеклого антисеміта Ріхарда Вагнера, промови Гітлера та Геббельса.
«Музика в нацистів була певною складовою політики терору і стала феноменом, який поєднав у собі високі форми культури з нелюдським, садистським знищенням людей», – каже Олександр Пагіря.
У 30-х роках, коли з’являються перші концтабори, у них формуються духові оркестри. Це пояснювалось, по-перше, тим, що часто коменданти були великими шанувальниками музики, і таким чином намагались підтримувати музичне життя для себе і своїх в’язнів. По-друге, так вони намагались прикрасити дійсність і надати їй певних культурних форм.
Найбільші оркестри виникли в табірному комплексі «Аушвіц-Біркенау» (Польша). Тут існувало шість музичних колективів. Перший з них виник у грудні 40-го року і на початках до нього входило лише семеро музикантів, які грали на власних інструментах, принесених з дому. Згодом цей ансамбль значно розширився і, зрештою, розділився на два – симфонічний та інструментальний. У першому було 80 музикантів, а склад другого формувало 120 осіб. Також існував й жіночий музичний колектив. Його диригенткою стала відома французька співачка Альма Марія Розе.
«Будь-яка музична програма була пристосована до потреб табірної адміністрації, а також до функцій, які той виконував, його статусу, складу та технічних можливостей», – продовжив лекцію пан Олександр.
«Що варто відзначити, музиканти табірних оркестрів користувалися особливими привілеями. В ієрархії в’язнів вони займали практично найвищу ланку, що ставало об’єктом заздрощів і засудження з боку інших ув’язнених. Маючи підтримку табірних наглядачів, вони отримували кращу їжу, часто не виконували жодної тяжкої фізичної роботи, не зазнавали щоденних тортур та знущань, могли частіше приймати душ».
Але практично всі музиканти, яким вдалось втекти і вижити, все життя мусили миритись із тяжким відчуттям провини, та до кінця своїх днів каялись за те, що повинні були саме так використовувати свій талант, аби врятувати своє життя. Більшість з них більше ніколи не взяли до рук музичних інструментів.
Олександр Пагіря розповів про п’ять функцій табірних оркестрів. Першою з них було виконання ритмічних мелодій під час виведення в’язнів на роботу. Це допомагало нацистам підтримувати дисципліну і ритм для маршу, а також піднімати робочий дух, щоб невільники більш активно виконували свою роботу. Другою ж функцією було виконання музики під час покарань і страт. Третя була спрямована на підтримання святкового настрою під час відзначення табірних церемоній чи візитів високих гостей – чиновників СС чи інших структур. Кожен комендант пишався, що мав оркестр.
Четвертою функцією була розважальна. Існувало дві аудиторії – адміністрація та в’язні. Останні мали право робити концерти окремо для полонених, але повинні були отримати спершу дозвіл.
«Тут музикальні смаки відрізнялись. Керівники таборів полюбляли більш вишукану музику, переважно класичну. Охоронці та есесівці під час своїх п’янок, оргій та забав надавали перевагу легкій і танцювальній музиці – салонній, кабаре», – розповідає Олександр Пагіря.
П’ята функція не була характерною для табору «Янівська» (табір примусової праці — винищувальний табір, створений нацистською владою у жовтні 1941 на вулиці Янівській (тепер — вулиця Шевченка) у Львові, куди зганяли політичних в'язнів, військовополонених, а найбільше — євреїв), зате часто виконувалась в «Аушвіці» – введення в оману новоприбулих в’язнів, яких зустрічали музикою. Метою було приховання реального стану справ.
Хресним батьком оркестру в «Янівському» таборі був унтерштурмфюрер СС Ріхард Рокіта. Його захоплення музикою почалось задовго до війни, але продовжилось в саме такий специфічний спосіб.
«Рокіта проявляв щире захоплення музикою попри те, що був серійним вбивцею. Надзвичайно легко вбивав десятки в’язнів, проявляв винятковий садизм і варварство, водночас міг розчулюватися до сліз, коли слухав музику. Він прислуховувався до кожної ноти, коли диригував і одного разу, почувши, що один з музикантів зфальшивив, він тут же в нього вистрілив», – розповідає пан Олександр.
Говорячи про музику у концтаборах, було б неправильним не згадати й про ще один особливий феномен – «танго смерті». Існує різна інформація про те, хто ж був автором цієї мелодії і, навіть, як вона звучала.
Пан Олександр демонструє слайд зі словами одного з в’язнів.
«За воротами починає грати музика. Так, у нас є оркестр, що складається з шістдесяти чоловік — всі в’язні. Цей оркестр, який у своєму складі має деяких відомих персоналій у світовій музиці, завжди грає, коли ми йдемо на роботу чи з неї, або коли німці виводять групу, щоб розстріляти. Ми знаємо, що для багатьох з нас музика заграє «танго смерті», як ми називаємо її в цих випадках», – так колись сказав Леон Веллс Велічкер.
Останнє речення дає нам зрозуміти, що, можливо, й не було однієї мелодії, яка так називалась. Цим терміном могли називати будь-яку мелодію, яка лунала перед чи під час вбивств.
Найгірша доля серед усіх табірних оркестрів чекала на «Янівський». Його існування, а значить і життя десятків музикантів, перервалось 19 листопада 1943 року. Як відомо, це було єдине знищення усього оркестрового складу в концтаборі. Решті музикантів вдалось пережити Голокост.
На сам кінець пролунала мелодія під назвою «Танго смерті», яку свого часу виконав один з в’язнів — Богдан Кох. Як пізніше з’ясувалось, ця мелодія – відома композиція «Маленька квітка» Сідні Беше ("Petite Fleur" Sidney Bechet). У 2019 році за нотами, які залишив Богдан Кох (його родина передала їх до музею «Територія Терору»), мелодію зіграв український скрипаль Андрій Коляда.
Після розповіді відвідувачів запросили відвідати один з бараків, де представлені старі фотографії та експонати часів війни – одяг, мундир, печатка й кокарда (прим. металевий значок установленого зразка на форменому кашкеті).
Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору», що за адресою проспект Чорновола 45г, запрошує до відвідин львів’ян та гостей міста, які бажають заглибитись в історію Львова та вшанувати жертв нацистського режиму. Музей працює з понеділка по п’ятницю 10:00 – 18:00 (обід 13:00 – 14:00).
