Ще не так давно професія перегонщик у Львові була однією з найпопулярніших. Переганяти машини з-за кордону вважалося нелегким, але досить прибутковим бізнесом. Однак після того, як збільшили ввізне мито на вживані іномарки, охочих займатися цим промислом різко поменшало. Вижили найстійкіші. Ті, хто навчилися проходити всі кола «перегінного» пекла: кордони, митниці, бандитські розводки ...
Спеціаліст із вантажних фургончиків
Львів'янин Андрій Починок – перегонщик з 12-річним стажем. До Європи за іномарками – здебільшого під конкретне замовлення – він мотається по два-три рази на місяць. Нинішня його спеціалізація – «беушні» вантажні фургончики – «Фольксвагени», «Сітроени», «Форди»), які після перегону в Україну, зазвичай, переробляють – причому абсолютно легально – під легкові автомобілі. За зізнанням Андрія, сьогодні це найбільш популярна схема ухилення від непомірних платежів – на митниці і в «даїшному» МРЕВ.
Цього разу Андрію замовили фургон Ford Transit Connect, випуску 2006-2007 років, дизель. Потрібний автомобіль він знайшов через Інтернет – на німецькому автохаусі, в баварському Нюрнберзі.
До Німеччини ми виїхали з центрального львівського автовокзалу - на рейсовому автобусі Київ-Дортмунд. За квитки до Нюрнберга заплатили 1600 гривень ...
Бандити нікуди не щезли
У дорозі Андрій навчає мене головному правилу «бувалого» перегонщика: найважливіше - добре виспатися, бо у Німеччині доведеться економити кожне євро – на їжі, транспорті, готелі. Закінчивши «лікнеп», додає: «Якщо все пройде гаразд, наступну ніч поведемо на автобані». А на сон прийдешній розповів про бандитів: «Раніше бандити підстерігали нас на польських дорогах. Тоді це була «бригада» відомого (нині вже покійного) кримінального авторитета «Мухи». Брали «податок» за проїзд – 200-300 доларів. Не заплатиш – понівечать автомобіль – бітами, шматками арматури. Сьогодні такого нема. Зате є різні «розводки». Приміром, бандит прикидається звичайним покупцем і замовляє перегонщику дорогу іномарку. При цьому гроші за машину платить заздалегідь. Після чого за перегонщиком починають стежити. Дізнаються, коли він буде в Німеччині, і передають цю інформацію закордонним спільникам. Закінчується все тим, що при першому ж зручному випадку гроші у перегощика відбирають. А коли він ні з чим повертається додому, його вже зустрічає «покупець» і вимагає повернути або авто ,або гроші».
Автохауси бувають різні
Наш автохаус розмістився на околиці Нюрнберга. Дістатися туди можна на метро. Проте з міркувань економії йдемо пішки. Майже чотири години ... Дорогу вивідуємо у водіїв-таксистів.
Магазин вживаних іномарок виглядає досить скромно: за парканом стоїть кілька десятків автомобілів і мікроавтобусів. Поруч – невеличкий офіс та складське приміщення.
Зустрічає нас господар автохаусу – Євген Зельцер, емігрант з Росії. Від нього довідуємось, що в місті налічується більше як 200 автохаусів, третину з них «тримають» емігранти з Росії та України. Є навіть автохаус «Лемберг», який відкрили євреї-емігранти зі Львова. За його ж словами, найбільший ризик купувати іномарки на турецьких і польських автохаусах, яких у Нюрнберзі з кожним роком стає все більше. Машини, які там виставляються, найчастіше зі скрученими пробігами, або ж після серйозних аварій чи викрадені.
До вибраного через Інтернет «Форду» в Андрія немає жодних претензій. Домовившись про ціну, починаємо оформляти покупку. Ніколи не думав, що це так просто. За півгодини Євген оформляє договір купівлі на авто і видає нам транзитні п'ятиденні номери і страховку. Помітивши на моєму обличчі подив, пояснює, що в Німеччині поліція не має жодного стосунку до реєстрації автомобілів, страховки і номери роблять приватні фірми. «Можете спокійно їхати додому», – попрощався він з нами.
Сага про автобан
Нюрнберг полишаємо близько восьмої вечора, відразу за містом виїжджаємо на автобан. Сергій набирає швидкість – 150 км / год.
«Летіти» по автобану – суцільне задоволення. Дорожнє покриття ідеальне, швидкість необмежена, ніякої поліції і велика кількість дорожніх знаків. Причому всі знаки великі, інформативні, заблукати неможливо навіть. Кожні 10-20 кілометрів – обладнані стоянки – до них ведуть окремі з'їзди. На стоянках скрізь є місця для паркування авто, безкоштовні туалети, з гарячою і холодною водою, прогулянкові доріжки, столики, лавки.
До польського кордону доїжджаємо менш ніж за чотири години. Позаду – близько 500 кілометрів німецького автобану, попереду – в'їзд на польську автобан. На стику двох автобанів – пост німецької поліції: двоє молодих усміхнених поліцейських і припарковане посеред дороги авто з мигалкою.
Спочатку в нас запитують, куди ми їдемо. Дізнавшись, що на Україну, поліцейські переходять на ломану російську мову. Цікавляться, чи не втомилися ми в дорозі і ввічливо просять пред'явити документи. Процедура перевірки зайняла кілька хвилин.
Поляки і наші
Через аварію на автобані три з половиною години стоїмо в пробці. До п'ятої ранку доїжджаємо до Вроцлава, о восьмій ми в Катовіце. Поспавши годину на стоянці для далекобійників – в салоні нашого ж авто, «вставили сірники в очі» і їдемо далі – на Краків.
О шостій вечора – на кордоні. Одразу звертаємо увагу на злагоджену роботу польських прикордонників і митників. Завдяки чому довга низка машин, що вишикувалися у напрямку України, рухається досить швидко.
Українська ділянка. Майже дві години стоїмо в черзі, щоб потрапити на прикордонний і митний контроль. Ще годину нас тримають на контрольно-пропускному пункті.
За цей час багажник фургончика по черзі оглядає шість чоловік: два прикордонника і чотири митних інспектора. Найбільше запам'ятався митник, який в порожній багажник заглянув мигцем. Після чого важко зітхнув і заявив: «А я вас зараз затримаю на 3-4 години». «За що?» «А я маю право». Потім задоволено хмикнув, наказав від'їхати від КПП на два метри назад – за лінію, що була накреслена на асфальті. І пішов.
Через хвилин п'ять біля фургона «виріс» прапорщик-прикордонник. Заявив, що ми стоїмо «не так, як належить" і що нам потрібно проїхати на два метри вперед. Зрештою, з митниці ми виїхали під ранок. З порожніми кишенями кіпою папері в про початок процедури розмитнення авто.
Власне, пригнати автомобіль з Німеччини – лише частина проблеми. Набагато складніше його легалізувати. Але це окрема тема.
Андрій Возний, Гал-інфо.
