Україна у пошуках фашистів. Я згоден — вороги поруч, їх потрібно виявити і перемогти.Однак справжні фашисти все ж не ходять під прапорами на мітинги (хоча, не виключено, що вони там є).Фашисти намагаються вивищитися над іншими; поділяють людей за тими чи іншими ознаками чи статусом і поневолюють — принижують, використовують чи експлуатують; за певних обставин нахабно знущаються і, навіть, знищують.
Фашисти не одинаки (і це - важливо), вони представники угрупувань, які ці принципи впроваджують у щоденному житті, формуючи новий соціальний порядок.
Німеччині початку та середини минулого століття формою фашизму був нацизм — групування довкола етнічного чинника, що виявився у побудові Третього Рейху. Тож принцип вивищення над іншими (народами, соціальними групами) систематизувався в ідеологію, розробку стратегії та її реалізацією у вигляді війни. Тому ціна Перемоги над нацизмом (фашизмом) — це ціна свободи та права на життя незалежно від належності до “обраної” групи. Це ціна гідності людини та волі для своїх дітей.
Нині фашизм дещо видозмінився. Звісно, прагнення вивищитися (основа фашизму) проявяється, мабуть, у кожному.Однак, і це найгірше,у тих чи інших соціальних групах це прагнення системетизувалося, з’явилися певні риси і поведінка – це стало частиною чи навіть основою їх функціонуванням, ціннісним та сутнісним стержнем, за яким будуються стосунки з іншими людьми та соціальними групами.
Не маю на увазі фашизм формальний, “театральний”, де жменька осіб, часто невихованих та психічно неврівноважених, які використовують частіше символи і рідко форми реалізації фашизму минулої історичної епохи. Цей фашизм виявляється в тіні – у нічних зборищах в підвалах, у написах на будинках (зроблених вночі), у вигуках людей (у масках) під час масових заходів. Цей фашизм часто несвідомий, це, скоріш, хуліганство, яке лише за певних обставин (теж, часто, під покровом ночі або за організованих обставин) може виявитися у більшому (але одиничному) злочині.
Та страшніший інший фашизм – сутнісний. Він стає непроголошеною ідеологією вивищення певних груп над іншими людьми (в першу чергу суспільних формацій, аджевивищення можна впроваджувати не лише за етнічним принципом). І тут діяльність спрямована на підкорення, експлуатацію, чи навіть знищення. Системність новітнього фашизму, мабуть, мало чим вирізняється від того, який здолали у 1945 році. І навіть якщо і важко встановити лідера і натхненника, однак він обов'язково є.
Я переконаний антифашист, хоча чистим від цього зла бути не можу. Однак, сподіваюся, що спільнота, група людей, які поруч, яких я вважаю друзями, не має за ціль експлуатувати інших. Спілкування на принципах поваги та цінності людського життя дозволяє сподіватися, що це зло не стане ідеологією мого товариства і не реалізовуватиметься в антигуманних, злочинних формах.
Я проти фашистів, які маскуються у тих чи інших групах, і перетворюють їх на відверто небезпечні структури.
Я проти фашистів у правоохоронних органах та судах, у системах, які наче “запобіжники”, власне, і повинні виявляти та зупиняти фашизм - порушення людських прав та свобод, окреслених законами. Однак тут експлуатують слабших. Не закон, а зв'язкита гроші чомусь часто можуть ставати принципами впровадження справедливості. Але чим ця “справедливість” відрізняється від приреченої беззахисності євреїв чи циган перед печами концтаборів? Адже користуючись перевагами форми, погонів чи недоторканності можна нищити “неарійців” з народу без жалю — “розводити”, залякувати, несправедливо засуджувати чи оправдовувати винних, безкарно давити на пішохідних переходах, катувати у відділках чи навіть убити.
Я проти фашистів у владі, системі, яка б мала організовувати життя території і працювати для інших, у першу чергу слабших - вбогих, хворих, відкинутих, яка б мала одним допомагати вижити, інших — підтримати. Та чи не діє влада за принципом окупанта (“яйко-млеко”), адже підкорені є вже лише ресурсом для збору провізії? Я проти цинічних фашистів, які не лише забирають харчі, а й усю країну змушують працювати на себе, використовуючи ресурс країни та працю її людей для власного збагачення. Я проти окупантів, які прагнуть керувати лише заради того, аби перерозподіляти потоки багатств підкореного краю. А непідконтрольних можна «вішати» та «стріляти» руками поліцаїв з підконтрольних контролюючих структур.
Я проти фашизму в гуманітарній сфері — освіті та культурі. Фашист-окупант нав’язує підкореним заради збереження влади лише єдиновірний світогляд. Тут культивується не подвиг та честь особистості, а підкорення,залежність та страх, тут не плекається мудрість, а дозується інформація, а ще толерується та вихваляється вождизм. І фашистами є не лише ідеологи, а й виконавці- педагоги, науковці, митці, які йдуть проти правди, фактів, мудрості та краси, проголошуючи принципи «10 заповідей Геббельса».
Я проти фашизму у мас-медіа. Адже при фашизмі – це система плакатів та листівок, що розробляють заради пропаганди та поневолення. Там, де немає професійних стандартів, неважливо який окупант робить системне замовлення.
Я проти фашизму у релігії, де її представники проголошують себе носіями істини і божественних знань, однак не бачать, не знають, не кажуть нічого про обман, визискування, знущання та ліквідацію “овець вовками” (ба, навіть, мовчать про використання самих «святців»). І користуючись ледь не статусом пророків не лише часто не пророкують правди, а й самі видумують та освячують нові форми визискування та експлуатації “черні”.
Я проти фашизму у бізнесі. Легко вивищуватися завдяки тому, що можеш забрати у підлеглого окраєць хліба, яким той годує свою сім'ю.
Я проти “гітлерюгенд”, які згодні підняти руку на дідуся чи жінку тільки тому, що так наказують вожді (що вже як боги).
Я проти!
Я хочу здобути перемогу над фашизмом — над системними злодіяннями, які позбавляють безпеки життя, гідності праці, свободи совісті та слова у дорослих; які викрадають здоров’я, добробут і віру у народу; які забирають майбутнє у дітей.
Я готовий знаходити і убивати фашиста найперше у собі — того нікчему, що шукатиме спосіб підкорити іншого; а ще закликаю пізнати ворогів в суспільних угрупуваннях з рисами фашизму, знаходити побратимів, шукати разом шляхи, аби організувати справжній «антифашистський фронт»заради перемогти у «священній народній війні».
І, мабуть, це битва не за життя, а на смерть. Бо лише тоді переможець зможе взяти на руки свою дитину, знаючи, що він відвоював у зла для неї та себе щасливе майбутнє, а може, навіть, і життя.
Іван Кривий, львівський кореспондент ТК ICTV.
