Радянська репресивна машина не шкодувала нікого. У її лещата міг потрапити кожен. Щоб врятувати в неволі свою душу і не втратили ідентичність, ув'язнені потайки вишивали. Саме такий унікальний артефакт був створений ув'язненими жінками у стінах сумнозвісної тюрми на Лонцького.
У Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» зберігається вишита хустина, яка належала арфістці Вікторії Полтарєвій. Унікальність її полягає у тому, що цю хустину вишивала не одна жінка. На білому полотні кольоровими нитками жінки творили подарунки одна одній. Розмір хустини - 45х47,5 см.
Як розповіла Гал-інфо заступниця директора Національного музею «Тюрма на Лонцького» Вікторія Садова, завдяки вишитим на хустині датам можна припустити, що створена вона була в період між 30 листопада 1945 року і 25 березня 1946 року.
До музею цю хустину приніс син Вікторії Полтарєвої Петро. Мама ніколи не розповідала йому про свій арешт, але берегла цю хустину як дорогий серцю спомин. Часом він чув від мами слово «Лонцьке», але не розумів його значення.
Петро Полтарєв – український джазовий виконавець, який мешкає у Києві. Його мама жила у Львові, але в останні роки життя переїхала до сина. Серед речей, які вона взяла із собою, була й ця хустина.
Вікторія Полтарєва народилася у 1919 року в Полтавській губернії. Вона була етнічною українкою та походила із дворянського роду.
«Її тато навчався разом із Симоном Петлюрою. Сім’ю переслідувала радянська влада, і вони вирішили втекти до Ленінграду. Однак, там його позбавили життя. Вікторія займалася музикою, навчалася у консерваторії. Згодом перевелася до Москви. Завершила навчання в Московській консерваторії і її відправили «по разверстке молодых кадров на периферию» (саме так було сформульовано у документах) до Львова. Варто зазначити, що Вікторія Полтарєва пішла на похорон митрополита Андрея Шептицького, коли його ховали у Львові», - розповіла Вікторія Садова.
Жінка привернула увагу відповідних репресивних органів і наприкінці 1945 року її заарештували та утримували в тюрмі на Лонцького. Приводом для арешту стало листування із закордонними друзями. За ґратами Вікторія Полтарєва провела 9 місяців. За браком доказової бази її відпустили на волю і поновили на роботі.
«Слідство ми датуємо датами, вишитими на хустинці. Щось більше, окрім листування, довести не змогли, тому відпустили», - припускає Вікторія Садова.
За її словами, саме Вікторія Полтарєва підняла арфову школу у Львівській консерваторії, очолила кафедру гри на арфі, стала професором. У Львові є конкурс молодих арфістів імені Вікторії Полтарєвої.
«Її син приїхав у Львів на джазовий фестивалів. Він випадково почув про тюрму на Лонцького і згадав, що йому знайоме це слово від мами. Петро Полтарєв прийшов до нас і розповів мамину історію. Наступного разу, коли приїхав на відкриття конкурсу молодих арфістів, привіз цю унікальну реліквію та подарував музею. Це неймовірна історія людини, яка була під слідством. Жінка берегла це як згадку і розповіла синові лише перед смертю», - розповіла Вікторія Садова.
Вишита хустина є унікальним свідченням тих, хто пережив ув’язнення в тюрмі на Лонцького. Під суворою забороною були будь-які заняття. Не можна було робити записів на стінах. Вишивання було шаленим ризиком, адже при обшуках, коли знаходили такі речі, могли дуже серйозно покарати.
«Колір молитви»: у тюрмах і таборах українки вишивали риб'ячими голками
«У тюрмі заборонено було робити будь-які записи, а тут ми бачимо вишиті записи, свідчення про ті події з датами та ініціалами. Така робота ставала для них духовним розважанням не просто в аматорській творчості, а насамперед у зосередженій молитві. Ми бачимо вишиті номери камер. Це не дозволялося, адже інформація про номерацію камер була таємною. Знаючи, що когось кудись повели можна було передати інформацію, або перестукати через стіни. Наглядачі намагалися унеможливити будь-які контакти в’язнів», - сказала Вікторія Садова.
Вона наголосила, що ініціали вказують на те, що в цей період часу в тюрмі на Лонцького утримували не лише українок.
«Бачимо вишиті ініціали латиницею. Також привертає увагу вишита мелодія – нотний стан. Окрім того цікавим є зображення камери № 64, де чітко видно заґратоване віконечко та двері. Бачимо багато геометричних та квіткових орнаментів. Ця хустинка - це справжня антологія вишивки, різних її технік, адже тут є і хрестик, і гладь, і стеблівочка, і мереживо. А ще це вишитий список в’язнів тюрми на Лонцького.
Опиняючись в одній камері, жінки вишивали свої ініціали і свій знак, своєрідний підпис, який був символічним для них. Це міг бути фрагмент візерунку, чи квітка, які вони дарували одна одній», - сказала Вікторія Садова.
На сьогодні вишиті символи і досі залишаються не розгаданими. Невідомими є й долі жінок, які творили цю хустину.
«На жаль, ми не маємо списку в’язнів, щоб ідентифікувати їх. За вишивкою цього зробити також практично неможливо. Окрім того, як вже зазначали, часто змінювали номерацію камер. Вона була без прив’язки до поверху, а камери були і в підвальному приміщенні. Тому складно точно стверджувати на якому поверсі розгорталися події і де ці камери були. Точно відомо, що хустину створили люди різних національностей, яких об’єднало горе, боротьба та любов до вишивання», - сказала Вікторія Садова.
