10 днів залишилось до часу, коли усі охочі можуть подати документи для участі у конкурсі на вакантну посаду ректора Львівського національного університету імені Івана Франка.В «кулуарах» вузу називають прізвища щонайменше десяти достойних претендентів на цю посаду.
Однак станом на сьогодні лише дві особи публічно заявили про намір боротись за посаду ректора Франкового вузу: декан юридичного факультету Андрій Бойко та доктор наук з державного управління Олександр Кучабський. Саме з останнім вирішив поговорити журналіст.
Пане Олександре, Ваша кандидатура виникла якось несподівано для багатьох спостерігачів «ректорської епопеї» в університеті. І здається збила з пантелику інших бажаючих долучитись до виборчих перегонів.
Важливо, щоб бажаючих було більше. Вибори без альтернативи перетворюються на голосування. А по суті руйнують підвалити демократичного механізму волевиявлення трудового колективу. Є формальні вимоги міністерства до охочих обійняти посаду ректора. Крім цього, претендентів має ще підтримати не менше як 30% учасників зборів трудового колективу.Уже з них міністр мав би обрати того, хто буде управляти університетом. Реально Університет – це великий організм, кілька десятків тисяч студентів, працівників та викладачів, величезний бюджет. І людина, яка сильна в математиці чи фізиці, не обов’язково має бути добрим менеджером чи управлінцем. До речі, в багатьох західних університетах окрім посади ректора, який здійснює загальне керівництво та презентує вуз назовні, є ще й посада канцлера, на якому власне й замикаються усі адміністративно-господарські функції із забезпечення життєдіяльності навчального закладу.
Але все таки, якою була Ваша мотивація до участі у конкурсі?
Я вже говорив в одному з інтерв´ю, що ми повинні відходити від командно-адміністративних стереотипів. Сьогодні університет вимагає нових креативних схем управління та сучасного ефективного менеджменту. З одного боку говоримо про Європу та Болонський процес, але з іншого чомусь не можемо позбутися радянсько-партійної системи кругової поруки. На першому місці має бути наука, репутація найкращого університету країни, рівень знань студентів, який напряму залежить від психологічного стану викладачів, матеріально-технічного забезпечення, перспектив молодих аспірантів. На жаль, попри наше хизування, у світових рейтингах Львівський національний університет займає десь 1400 позицію, хоча в загальноукраїнських ми балансуємо десь на рівні першої десятки («Дзеркало тижня»,http://zn.ua/static/file/top200_table_ukr.pdf - ред.).
Перепрошую, але не можна порівнювати рівень фінансування західних і наших вузів. Попри норми закону, у нас освіта, фактично фінансується за залишковим принципом.
Не можна порівнювати й за рівнем корупції, за рівнем знань іноземних мов, участю у міжнародних конференціях, кількістю відкриттів та патентів, цитувань, я вже мовчу про Нобелівських лауреатів... Я ж не хочу порівнювати з університетом № 1 у світі, з Гарвардським, який має 35-мільярдний бюджет! І це приватний, а не державний університет. Але кожна інституція повинна мати мету, благородну й цивілізаційну ціль. Така природа університету. Це ж не ремісниче училище, хоча не хочу принижувати роль і значення професійно-технічної освіти. Тут має процвітати дух вільнодумства, свободи, дискусії, постійного обміну думками. Таким був Франковий вуз на початку 90-х років минулого століття, колия тут навчався. А сьогодні, на жаль, культивується кулуарна політика та принципи заробітчанства та конформізму. Але у цьому винні лише ми самі.
І Ви готові змінити щось в університеті?!
Я готовий про це говорити відкрито, а не домовлятись у міністерствах та адміністраціях, хоча за минулі роки набув у коридорах влади достатньо корисних контактів. Університет повинен дістати нову європейську перспективу, підкріплену серйозними грантовими проектами та принципово новим підходом до міжнародної співпраці. Я подивився веб-сторінку відділу міжнародних зв’язків університету – таке враження, що на ній ще 2011 рік. Хоча найбільше мене вразило запрошення на участь в академічних мовних курсах у Росії на … 2005 рік. Багато різної інформації, але в цьому хаосі розібратись нелегко.
На жаль, сьогодні університет більше нагадує Радянський Союз періоду застою: всі розуміють, що справи йдуть не найкраще, але ніхто не хоче наважитися зробити рішучі кроки для зміни ситуації.
За кордоном університет є перш за все плацдармом інновацій. Це місце, де формуються не лише дипломовані спеціалісти, а еліта. Тим більше, що в цивілізованому світі давно сформувався досить жорсткий ринок таких послуг. Цей ринок з перемінними успіхами почав формуватися також і в Україні. Тому важливо перетворити університет на організацію, яка існує не сама в собі, а є елементом системи вищого рівня: регіональної економіки. Сьогодні ще є можливість це реалізувати. Формула успіху проста: ми даємо якісні знання й першокласних спеціалістів, за яких повинні битись роботодавці та майбутні спонсори університету. Через важку й відповідальну працю усього колективу до виховання та створення високо інтелектуального спеціаліста чи магістра. Саме такі випускники – це наша репутація, це наше лоббі, це наш майбутній конкурс в університеті, це зарплати та позабюджетні надходження.
Але без системних змін в управлінні цього не вдасться зробити.
Звичайно. Насамперед необхідно зменшити кількість проректорів – не може бути в ректора 8 заступників! Причому четверо з яких відповідають за науково-педагогічну роботу. Це суперечить управлінській науці!Чим більше начальства і відповідальних, тим більший безлад й дезорганізація, бо немає з кого конкретно спитати і всі спихають відповідальність один на одного. Більше того, як виявилось в університеті вже довший час немає проректора з адміністративно-господарської роботи.А це ж величезний майновий комплекс, який вимагає постійної опіки. Тут такий величезний пласт для досліджень! До речі, саме в цій ділянці дуже багато проблемних точок. Так і не реалізована програма розвитку університету в частині введення в експлуатації навчальних корпусів на пл. Галицька, 10; вул. Дорошенка, 33, вул. Фредра, 1.
Кажуть, що правоохоронні та контролюючі органі досить ретельно вивчали фінансово-господарську діяльність в університеті.
В принципі з матеріалами роботи контрольно-ревізійних служб не важко ознайомитись. Але їх опублікування може стати справжнім одкровенням для громадськості.
На що Ви натякаєте?
Після моєї заяви про намір балотуватись на посаду ректора я отримав на диво багато дзвінків з підтримкою. Особливо від молодшого покоління. Викладачі й аспіранти розповідають неймовірні речі! Чого варто встановлення т.зв. «глушилки» на юридичному факультеті, яка під час іспитів ускладнює мобільний зв'язок. Я розумію «добрі» наміри щодо запобіганню списуванню, але такими методами! Хіба це законно, хіба прилад пройшов сертифікацію і не шкодить здоров’ю людей!? І всі мовчки миряться з таким «ноу-хау». Та у Польщі після подібного керівнику би такий скандал влаштували, що на його репутації можна ставити хрест.
Окрема тема, це тендерні закупівлі та господарська діяльність. Висять мільйонні борги за вже проведені ремонти, наприклад, в науковій бібліотеці. Виявляється по десять років не можуть навести лад в отриманих від облради будівлях, зате створюють якісь столярні цехи й займаються комерційною діяльністю. Для чого? Невже університет робить кращі вікна, а ніж спеціалізовані виробничі підприємства? І таких прикладів – десятки!
До речі, подейкують, що й досі не відомо про кількість набору першокурсників.
Ще є кілька днів в запасі, хоча ви знаєте тенденції. Серйознішою є проблема з акредитацією. Дивно, що так довго затягнули відповідні університетські структури з її проведенням. Ну чого треба було чекати до останнього дня? Крім цього, ж університет міг здійснити спробу пройти її достроково, не чекаючи 10-річного терміну. Зараз міністерство може на прохання ЛНУ продовжити акредитацію. Але чи захоче, це вже інше питання!
Не можна знову штовхнути найдавніший український університет у історичне забуття. Уже сьогодні Львів більше відомий за межами нашої держави не Франковим університетом, а Політехнікою. Якщо так піде далі, тозамість храму науки і освіти будемо мати в будинку Галицького сейму контору з продажу дипломів про вищу освіту.
І все таки, Ви будете подавати документи до міністерства?
Я маю час до 10 липня. Очевидно, що посада ректора для мене не самоціль. Це надзвичайно важкий хліб і потребує певної самопосвяти. Натомість для мене важлива доля моєї alma mater. Це не порожні слова, тому що особисто як і всі абсольвенти університету зацікавлений у тому, щоб університет був конкурентоздатним на європейському ринку освітніх і наукових послуг, щоб став мотором науково-технічного розвитку регіону, як це було колись.
Для цього потрібно, щоб вибори ректора відбулися відкрито. Потрібна публічна дискусія щодо стратегії розвитку університету. Потрібно перетворити виборчий процес у конструктивну дискусію щодо вироблення реальної спільної програми виходу з кризи. Я вже говорив, що один ректор, хай би він був другом міністра, нічого не змінить. Пробудитися мусить вся академічна спільнота, розпочавши відкритий, публічний, а не кулуарний діалог, про майбутнє рідного університету.
В одному зі своїх нещодавніх коментарів я пропонував всім особам, що претендують на посаду ректора ще перед завершенням терміну подачі документів провести відкритий для громадськості «круглий стіл» і спільно обговорити програми розвитку вузу. На жаль, ніхто так і не відгукнувся. Шкода, що ця важлива для нашого регіону подія знову може перетворитися на чергові кулуарні торги.
Дякую, Олександре Георгійовичу, за цікаву розмову.
Розмову вів Ігор Войтович.
Довідка.
О.Кучабський народився у 1972 році у Львові. У 1994 роцізакінчив Львівський університет, де у 2000 році захистив кандидатську дисертацію. Опісля став доктором наук з державного управління. Донедавна О.Кучабський був заступником директора Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (ЛРІДУ НАДУ). Працює на посаді професора кафедри державного управління та місцевого самоврядування ЛРІДУ НАДУ.
О.Кучабський має досвід адміністративно-управлінської роботи та науково-педагогічної діяльності, а також досвід викладацької роботи за кордоном. Свого часу був випускником Державної школи публічного адміністрування при Раді Міністрів Республіки Польщі, яку закінчило немало представників сучасної польської політичної та управлінської еліти.
