У цій розмові з чемпіоном Паралімпійських ігор у Ріо з настільного тенісу Віктором Дідухом ви дізнаєтесь багато цікавого. Як працює тенісна академія у селищі Мармузовичі, що в Бузькому районі, чим пишається Віктор Дідух-тренер та чи зможуть його вихованці повторити успіхи нашої землячки Соломії Братейко?
Вікторе, ми зустрілись з Вами на кубку легендарного Анатолія Строкатова, тому для початку скажіть кілька слів про турнір у Львові. Як Вам рівень змагань, як часто Ви разом з своїми вихованцями берете участь?
Турнір, що відбувається у рідному місті, завжди для мене важливий. Якщо дозволяє графік завжди беремо участь. Це хороша можливість подивитися чого навчилися наші вихованці за літо та й власну форму оцінити. Адже вже за кілька тижнів виступатиму на чемпіонаті Європи для паралімпійців. Приїхав сюди точно не за призовим фондом. Я граю в настільний теніс, бо вмію і хочу цим займатися, а не виключно через гроші. Сподіваюся, що моя теперішня форма дозволить показати усім, що я ще чогось вартий.
Бути дитячим тренером – річ непроста, але благородна. Скільки дітей, яких Ви тренуєте, беруть участь на турнірі? Чи була підготовка до кубка Анатолія Строкатова чимось особливою?
На турнірі виступає троє моїх вихованців. Хоча повністю моїми їх назвати язик не повернеться, адже працюємо з ними менше року. Зараз ще рано від них вимагати якихось результатів. Спочатку працюємо над тим, щоб звести до мінімуму помилки. Тому якщо хоча б 30% від того, над чим працювали приноситиме результат, – буду задоволений. Будемо працювати, старатися – час покаже чого ми зможемо досягнути.
Про Ваші досягнення у статусі гравця знають усі, хто цікавиться настільним тенісом. Чим уже можете похвалитися як тренер?
Рік тому отримав звання Заслуженого тренера за золото в парному розряді на Чемпіонаті Європи, яке здобула Соломія Братейко. Ще пишаюся створенням академії з настільного тенісу. Тут юних спортсменів забезпечать усім необхідним: місцем для тренувань, для проживання. Звичайно, ми не бюджетна організація, тому за ці умови спортсменам доводиться платити. Але ми зі своєї сторони забезпечуємо їх усім, щоб думали вони лише про одне: постійне вдосконалення.
На перший погляд створити спортивну академію в селі – річ практично нереальна. Як виникла ідея та хто допоміг її втілити в життя?
Нічого нового я не придумав. Просто перейняв досвід інших країн в яких це працює і працює добре. Багато схожих установ є в Китаї. Потрохи реалізовував цей проект, крок за кроком покращуючи інфраструктуру, бо розумів, що це допоможе мені, моїм дітям та ще багатьом навколо. Все життя граю в теніс і, мабуть, нічого іншого й робити не вмію (сміється).
Скільки дітей зараз займаються у Вас та які Ваші успіхи? Як дитині можна потрапити до Вас у секцію?
На постійній основі у нас тренуються троє дітей, а за все літо прийняли близько двохсот спортсменів з усієї України, які виявили бажання займатися у нас. Думаю, це яскраво свідчить про те, що наша академія в Україні відома та затребувана. Щоб потрапити до нас в академію потрібно просто зателефонувати мені, чи ж написати у Viber та домовитися про тренування.
Коли Ваша академія у Мармузовичах прийматиме офіційні турніри?
Коли доручать, тоді й приймемо. До прикладу у нас стартуватиме перший тур клубного чемпіонату України з настільного тенісу.
Як Ви оціните рівень розвитку настільного тенісу? Чи багато є фанатів своєї справи, які готові вкладати власні кошти в цей вид спорту?
Збори проводять в багатьох містах. Але багато про аналоги нашої академії, де тренування відбуваються на постійній основі, я не чув.
Вірите в те, що зможете виростити нових тенісистів, які повторять успіхи Вашої вихованки Соломії Братейко?
Я дивлюсь тверезо на речі та розумію, що самостійно довести їх до такого рівня у нашій академії буде дуже і дуже важко. Але… Але ж можна довести їх до такого рівня, на якому їх побачать хороші закордонні клуби, а вже там вони зможуть дорости до рівня Соломії. Можливо і навіть перевершити. Лише би було бажання працювати.
Повернімось до кубку та безпосередньо до людини, іменем якої він названий. Чи бачили Ви гру нашого легендарного Анатолія Строкатова?
Хіба що вже на відео. Коли я розпочинав займатися настільним тенісом у 1993 році, то вже було трохи запізно, щоб зіграти проти нього. Багато чув про його ігри, знаю результати, але ми розминулися по віку. Навіть виступаючи закордоном у Чехії, чув багато позитивного про Анатолія Строкатова.
Цей турнір імені Анатолія Строкатова вже одинадцятий. Яка його роль у популяризації настільного тенісу?
Немає шкали яка покаже: оцей турнір дав для популяризації стільки, а ось цей – в два рази менше. Кожен важливий по-своєму. До Львова приїжджали учасники з інших країн, через нього дізнавалися про рівень підготовки українських молодих спортсменів. Він входить, мабуть, в трійку найпопулярніших в Україні.
За кожною дитиною стоїть тренер. Чи видно в їхніх діях почерк наставників та чи можуть з ось цього залу вийти нові Анатолії Строкатови?
Нові Анатолії Строкатови народжуються лише в роддомі (сміється). Цей же турнір – екзамен, лакмусовий папірець, який покаже чи добре поставлена підготовка та чи прогресує спортсмен. За один турнір ніхто враз сильним не стане. Лише системна підготовка дає плоди. Для того, щоб зараз досягнути рівня Анатолія Строкатова потрібно буде, мабуть, цілодобово з залу не виходити.
З ростом географії турніру росте і його популярність. Як можна розширити представництво різних куточків України на кубку Анатолія Строкатова?
Турнір сам по собі популярний, адже носить ім’я відомого спортсмена. Та для того, щоб збільшувати кількість учасників, необхідно щоб було місце, де вони могли би тренуватися. Без належної бази ні про який розвиток мова не йтиме.
Трохи і про особисте: за такою кількістю справ вистачає часу на себе та сім’ю?
Справді, часу деколи дуже мало. Бачу своїх дітей не так часто, як того би хотілося. Тренуюся сам, треную дітей, плюс мої змагання та виступи вихованців.
Які найближчі змагання у Вашому календарі?
Шістнадцятого вересня відлітаємо на Чемпіонат Європи. Це – головні змагання в цьому році, адже випаде можливість захищати честь всієї країни. Наскільки готовий до них – покаже лише час, ну і рівень не тільки мій, а й моїх суперників.
Тарас Жеребецький, Гал-інфо
