"Кажуть, (можу посилатися на багато наукових авторитетів), що за винятком деяких гризунів, ніхто з хребетних не вбиває настільки багато, послідовно і безглуздо представників власного виду, як це робить людина".
Про це на Укрїнформі пише полковник Віктор Тимошенко.
І далі: «Здоровий глузд підказує, що мільйони людей в Україні і Росії ставлять перед собою питання: а що, по-іншому, не військовим шляхом, не можна вирішувати доленосні для України і Росії протиріччя? Адже війни, за образним виразом одного письменника, «лише боязка втеча від проблем мирного часу».
Адже жили поруч по-сусідському два «братських», православних народи. Торгували, одружувалися, виходили заміж, виховували дітей, їздили в гості, грали у футбол. А потім чорна кішка пробігла, посварилися, вбиваємо один одного. Чорної ненависті більше, ніж зірок на небі. «Вбивати, вбивати, вбивати!» - закликає, бризкаючи слиною, професор МДУ Олександр Дугін.
Але ворогують, як відомо, не гори і річки, не міста і села, а конкретні, занепокоєні своєю правдою або комплексами політичні особини, які взяли на себе «непідйомний» вантаж трактування метафізичних сенсів війни і миру. Вони точно знають: як жити, з ким воювати, кого милувати. А так хочеться розсудливості, здорового глузду. Побачити, послухати, нарешті, конкретного російського Івана з Росії, якого смертельно образив, принизив конкретний, український Степан з України. І хочу запитати Івана: «За що ти сьогодні вбиваєш Степана?».
Взагалі, про метафізику війни ніхто краще не написав, ніж Лев Толстой. Третій том роману «Війна і мир» він починає такими словами: «...и началась война, то есть совершилось противное человеческому разуму и всей человеческой природе событие. Миллионы людей совершали друг против друга такое бесчисленное количество злодеяний, обманов, измен, воровства, подделок, грабежей, поджогов и убийств, которого в целые века не соберет летопись всех судов мира».
В кожного покоління своя війна. Вічний мир лише на цвинтарі. Водночас, дивуюся наївності російського літературного генія. Його герої «Вітчизняної 1812 року» - скромні пуритани в порівнянні з нинішніми російськими суками війни на Донбасі.
Повернемося до головного. Найпростіше і найскладніше питання (парадокс формальної логіки): чому і навіщо росіяни і українці воюють? Чому ризикують своїм життям? Боюся бути незрозумілим. Адже сенс війни полягає не в перемозі, а лише в тому, аби бути убитим або вбивати. Це нісенітниця, що вбивають за політичні інтереси, адже у мертвих немає нічого, в тому числі і тих самих інтересів, заради яких треба стріляти в людину з рушниці.
Війна Росії з Україною - наочний доказ того, що українець і росіянин не керуються особистою користю. Мотиви, які спонукали росіянина з міста Муром воювати з українцем з поліського села Житомирської області, зовсім не збігаються з планами і цілями можновладців.
Висловлю крамольну думку, що не збігається з відомим висловом Клаузевіца, - війна зовсім не політика. Є відсоток (здорових психічно) людей, для яких війна - це сенс і повнота життя. Бути убитим або убити - насолода, збудження, захват, несамовитість. Ба більше: багато вчених вважають, що війна вимагає від людини повної віддачі його талантів і здібностей. Війна - це Суд Божий, а мертві герої війни - святі люди.
Як сопливі діти, які з задоволенням грають в «війнушку» з криками: «Я тебе вбив!», так і дорослі відчувають блаженство і радість, переодягнувшись в козаків, військову уніформу, підперезавшись армійським ременем і кулеметними стрічками. При цьому ще й кричать своєму кумирові (наприклад, Путіну) щось схоже на: «Ave Caesar, morituri te salutant». (Салют, Цезарь, ті, що йдуть на смерть, вітають тебе). До того ж, збудження, (цитую книгу Мартіна ван Кревельда «Трансформація війни»), вічуте під час бою, сильніше, ніж сексуальне, війна - це оргазм, статевий акт».
На будь-якій війні готовність терпіти страждання і померти, нарівні з готовністю вбивати, завжди є визначальним чинником перемоги або поразки. Щойно будуть зрозумілими сенси: заради чого вбиває український комбатант російського найманця і обдуреного воїна російської армії, війні настане кінець.
Та чого відповідати!? І так все зрозуміло! Головна оцінка війни зовсім не еротична або психологічна, соціальна. Війни бувають справедливі і несправедливі, загарбницькі або на захист Вітчизни. Якщо піти далі, то війни бувають етичні (на захист будинку, дружини і дітей) і аморальні, агресивні.
Але чим більше пролито крові ворога, тим більш священним є міф перемоги. Про Крути, Сталінград і Берлін ніхто б ніколи не згадав, якби в цих місцях не були пролиті ріки крові. Зовсім не випадково естетично досконалі знаряддя вбивства - ножі, снайперські рушниці, «гради», бойові літаки, атомні підводні човни. Вони - символ могутності! Люди, які «граються» у війни, аби, як казав (звичайно ж, він варвар) Чінгізхан: «отримати найвище задоволення - притиснути до грудей дружин і дочок переможеного ворога». (Хоча відомо, що у цього монгольського сатрапа були тисячі наложниць).
Маріонеткам, «ДНР», «ЛНР» не допоможе жодна летальна гуманітарна допомога, яку Кремль привозить тоннами в «білих» КамАЗах. Як не допоможе Росії високоточна зброя, ядерні снаряди, атомні підводні човни. Є сотні прикладів в історії, (наприклад: лісові готи перемогли Рим, а степові монголи поставили на коліна закуту в лати Європу), коли слабкі армії перемагали ворога, завдяки таким якостям як сміливість, гордість, відданість, рішучість, упевненість в своїй правоті. Як казав улюблений кіногерой усіх російських патріотів Данило Багров: «Вся сила - в правді!».
А правда полягає в тому, що «вузьке коло обмежених осіб» ночами, в підвалах Кремля проводить російські геополітичні збори. І лише метафора американського генерала Джорджа Паттона допоможе всім зрозуміти мотиви того, чому Росія веде широкомасштабну війну проти України. Генерал стверджував: «Я хочу, аби ви пам'ятали, що ще жоден виродок не виграв жодної війни, вмираючи за свою країну. Виграє той, хто змушує інших бідних тупих виродків вмирати за свою». Ось це і є путінська філософія війни, прихована логіка його вчинків.
Без страху і ненависті немає війни. Ці почуття сьогодні домінують в стосунках українців і росіян. Конфуцій казав, що, якщо хочеш помститися, вирий дві могили. Всі великі говорили про згубну, руйнівну силу ненависті, якщо «вона залізла в душу людини». Бо єдине, що потрібно тоталітарному режиму від населення, - це ненависть. Обов'язково треба, аби люди що-небудь ненавиділи. Що завгодно. Хоч саму ненависть.
Російський видавець Ірина Прохорова так і написала: «На наших очах розгортається класичний сценарій сліпої імперської пожадливості, ненависті, здатної спровокувати глобальну ядерну війну».
