У каламутну повінь антиукраїнської істерії, яка охопила в останні місяці Польщу, своїх п’ять копійок вирішили вставити і у маленькому, доволі далекому від Волині провінційному містечку Радимно над Сяном, пише Володимир Середа, голова товариства «Надсяння», Львів.
Завдяки ініціативі Перемиського товариства історичної реконструкції найближче містечко мого дитинства стане знаним на всю Польщу. З повним розмахом, очевидно, що в першу чергу інформаційним у мас-медіях, у Радимні у вечірні години 20 липня ц.р. за участю біля 300 статистів, для яких спеціально спорудять десять селянських будинків, відбудеться реконструкція «різанини» беззахисного польського населення на Волині.
Зрежисеровані новоявленими «спеціалістами» від українофобії Мірославом Майковскім і керівницею міського осередку культури в Радимні будуть і пожежа, і світлові, і звукові ефекти. Напевно, все це повинно збудити «священну лють» у сьогоднішніх мешканців Радимна і гостей містечка до «українських злочинців». Звісно, що очікуване дійство підтримує бурмістр Радимна, а допомогу в числі перших зголосилась надати фінансово більш заможна Стальова Воля.
Створено почесний комітет, склад якого безпомилково вгадає кожен, хто, як кажуть, у темі українсько-польських взаємин 40-х років минулого століття. Безсумнівно, що в почесному комітеті зголосилися бути кс. Тадеуш Ісаковіч-Залєскі, Ева Сємашко, полковник Ян Нєвіньскі, генерал Мірослав Гермашевскі, ну й гроно титулованих науковців в особах Яцека Вільчура, Владислава Філяра, Люцини Куліньскої.
Особисто для мене і тисяч моїх українських ровесників з Надсяння ця «реконструкція» - це наруга над нашою дитячою пам’яттю. Бо якраз у цьому краї, особливо навесні 1945 року, повсюдно гинули беззахисні українці, а серед них і діти. Кожна прожита нами тоді ніч була нашою найбільшою радістю.
Звертаюсь до організаторів і учасників радимнянської «реконструкції» з проханням відвідати 20-21 липня ц.р. також цвинтар у селі Малковичі. Це всього-на-всього 10-12 кілометрів від Радимна в напрямку до Перемишля і гідно по-християнськи вшанувати там пам'ять замордованих у цьому селі понад 150 воістину беззахисних місцевих українців (а серед них були і кількамісячні немовлята). Раджу згадати також помордованих місцевих українців у Лазах, Ніновичах, Заліській Волі, Хотинці, Діброві та в багатьох інших навколишніх місцевостях.
Не грішно було би відвідати також спортивний майдан у самому Радимні, який влаштований на місці зруйнованої до останньої цеглини у повоєнні роки справді величної церкви Успення Пречистої Богородиці. Лише бетонні рештки церковних фундаментів залишились німими свідками наруги, яка творилась у післявоєнні роки у Надсянні над усім, що було українське.
Ще 4 березня ц.р. на вшануванні пам’яті о. Михайла Вербицького в селі Млини мав нагоду звернутися до керівників місцевої повітової і гмінної влади з Ярослава і Радимна з риторичним питанням: «Яка ціль радимнянської «реконструкції»? Більше користі чи реального зла вона принесе у майбутньому?».
Сьогодні можу додати: «Не забуваймо лише – що сьогодні посіємо, те у майбутньому будемо пожинати».
Володимир Середа, голова товариства «Надсяння», Львів
