У невеличкому приморському селищі Колімбарі, яке розташоване в західно-північній частині грецького острова Крит, 20 червня 2016 року розпочались пленарні засідання історичного Собору Православних Церков. Цей захід, організований вперше за 1229 років, має на меті усунути внутрішні православні розбіжності та об'єднати зусилля віруючих перед морально-етнічними загрозами сучасності. Однак, схоже на те, VIII Всеправославний Собор може стати додатковим каменем спотикання в одній із відгалужень світового християнства.
Спочатку було прийняте рішення, щоби таку історичну подію провести в одній із найдавніших християнських святинь Стамбула – у храмі Святої Ірини. Однак через клопотання Московського патріархату VIII Всеправославний Собор перенесли на грецький острів із огляду на напружені відносини між Росією і Туреччиною. Цей факт виразно окреслив, що Московська патріархія не є самостійним церковним устроєм, а лише закамуфльованим філіалом Кремля. Бо яке відношення може мати структура, покликана поширювати у світі Христову Благовість, до локального протиріччя між двома очільниками держав?
Коли ж кремлівській філії таки пішли назустріч і задля християнської єдності перенесли соборні засідання, коли з повістки дня вилучили ряд дратівливих для Росії питань, Московська патріархія взагалі відмовилась брати участь у цьому заході. Навіть більше, наголосила, що без її присутності рішення Собору будуть нелегітимні.
За прикладом Москви, на завершальній стадії підготовки Собору представники Антіохійської, Болгарської та Грузинської Церков також в один день, наче змовившись, запропонували перенести його на невизначений термін, оскільки не всі учасники були згідні з проектами деяких документів, винесених на обговорення. Церква Сербії залишила за собою право покинути Собор, якщо претензії відсутніх Церков не будуть розглянуті.
Однак Константинопольський патріарх наполіг на проведенні Собору в установлений термін – у день П'ятидесятниці й під патронам Святого Духа – із попередньою затвердженою програмою. І наголосив, що жодний із раніше проведених церковних Соборів не був у змозі задовольнити всі побажання усіх його учасників, через що й виникали протиріччя та єресі. Отож «саботаж чотирьох» не стане на перешкоді еволюційному розвиткові світового Православ'я, а їхнє ремствування буде взяте до уваги. І не більше.
Напередодні Всеправославного Собору
У п'ятницю, 17 червня, у рамках підготовки до VIII Всеправославного Собору, в Каламбарі відбувся Малий Синаксис (збори) делегатів Православних Церков. У цьому заході взяли участь глави десяти помісних Церков, обговорили тези послання Собору і питання порядку денного. Спеціальна передсоборна комісія з питань підготовки послання Собору, яка із 9 червня працювала у приміщені православної академії Каламбарі, завершила роботу над проектом послання напередодні, 16 червня.
Теми, які будуть розглянуті під час соборних пленарних сесій, розділені на п'ять великих блоків: «Догматика», «Церква і світ», «Літургійна реформа», «Екуменізм» та «Міжправославні відносини».
Урочисте Богослужіння 19 червня, у день Пресвятої Трійці, відслужили у храмі Святого Міни, у місті Іракліон – столиці острова Крит. У другій половині дня президент Грецької Республіки дав офіційний банкет для учасників цього заходу. Робочі сесії Собору відбуватимуться у приміщенні православної академії, у Колімбарі. Робочі мови проведення сесій – англійська, грецька, французька і арабська.
Керувати роботою пленарних сесій буде голова Собору, «перший серед рівних», Константинопольський патріарх. Він буде сидіти в оточенні предстоятелів інших помісних Православних Церков, щоби не вирізнятися й не дати підстав для ймовірних інсинуацій.
Від десяти помісних Церков у засіданнях Всеправославного Собору візьмуть участь по 24 архиєрея, а всі рішення будуть приймати після досягнення єдиної думки між Церквами, тобто консенсусом. При цьому кожна помісна Церква, незалежно від численності її делегатів, буде мати тільки один голос.
У Соборі візьмуть участь такі Церкви та їхні представники:
▪ Константинопольська Православна Церква – патріарх, 5 архиєпископів, 18 митрополитів, 1 єпископ;
▪ Олександрійська Православна Церква – патріарх, 20 митрополитів, 4 єпископи;
▪ Румунська Православна Церква – патріарх, 8 митрополитів, 6 архиєпископів, 10 єпископів;
▪ Кіпрська Православна Церква – архиєпископ, 9 митрополитів, 7 єпископів;
▪ Елладська Православна Церква – архиєпископ, 23 єпископи;
▪ Єрусалимська Православна Церква – склад делегації для сайту Константинопольського патріархату не представили;
▪ Сербська Православна Церква – склад делегації не представили;
▪ Албанська Православна Церква – склад делегації не представили;
▪ Польська Православна Церква – склад делегації не представили;
▪ Православна Церква Чеських земель і Словаччини – склад делегації не представили.
Україну неофіційно будуть представляти митрополит Антоній Щерба, очільник УПЦ у США під омофором Константинопольської патріархії, а також архиєпископ Йов Геча (Канада), який у Всесвітній Раді Церков є представником Вселенського патріарха.
Інтрига Всеправославного Собору
Чималою каверзою у всезагальному православному порозумінні є вже неприховане протистояння між «другим Римом» і «третім Римом» за канонічні території, за авторитетний вплив у світовому Православ'ї. Так, наприклад, у Константинопольській патріархії вважають: якщо їхній патріарх має титул вселенського, тоді його духовний авторитет повинен поширюватися на всю земну кулю. У Московській патріархії переконані: якщо у патріарха Константинополя парафій обмаль, у порівнянні з іншими патріархіями, то ніякий він не вселенський. А тому його влада не може поширюватися на територію України, на Білорусь, Естонію, Македонію, Чорногорію, Китай – туди, де є православні парафії, які Московська патріархія вважає «своїми».
Та чи не найбільшою контроверсією буде розгляд блоку «Міжправославні відносини», а саме питань щодо проголошення автокефалії у підпункті «Автокефалія і автономія у Православній Церкві»:
▪ хто проголошує автокефалію;
▪ передумови і умови проголошення автокефалії;
▪ спосіб проголошення автокефалії;
▪ які Церкви сьогодні визнані автокефальними.
Цю інтригу ще більше посилило звернення депутатів Верховної Ради України до Константинопольського патріарха, щоби авторитетний VIII Всеправославний Собор виправив історичну помилку 1686 року й визнав нелегітимним акт канонічного підпорядкування Київської Церкви Московській патріархії. А ще депутати попросили патріарха Варфоломія ініціювати подолання руйнівних наслідків зазначеного акту шляхом скликання, під егідою Вселенського патріархату, Всеукраїнського об’єднавчого Собору, який би вирішив усі суперечливі питання та об’єднав Українське православ’я.
Під час Критського Собору питання визнання автокефалії для Української Церкви офіційно розглядати не будуть, але негласно воно буде присутнє. Принаймні, на це вказує відмова Кіріла Гундяєва взяти участь в історичній зустрічі майже всього світового Православ'я. Адже обговорення українського питання навіть на полях Всеправославного Собору є для Кіріла Гундяєва «нестерпним приниженням».
Доцільно пригадати, що у 2008 році патріарх Варфоломій і президент Ющенко домовились про визнання Української Церкви з боку Константинопольської патріархії. Однак, тоді кремлівська багатоходівка взяла гору: тогочасний президент Туреччини Абдулла Гюлель,надіслав розпорядження патріархові Варфоломію не втручатися у релігійне життя в Україні. Константинопольський патріарх був змушений скоритися, оскільки поза Церквою він підпорядкований урядові Туреччини, числиться державним службовцем.
Такої зухвалої зневаги від Росії перед усім світом патріарх Варфоломій не забув. Схоже на те, що тепер, коли президентом Туреччини є Реджеп Ердоган, Константинопольський патріархат готується відіграти втрачені позиції, хоча не відразу і не демонстративно. Маятник історії качнувся у зворотній амплітуді, тож державний службовець Фанару подав виразний знак державному службовцеві Чистого провулку, що «тлусті роки» Московської патріархії добігають завершення.
Тому дивно бачити упадницькі настрої депутата від комітету Верховної Ради з питань культури і духовності, що через відсутність на Криті представників усіх Церков, світове Православ’я, як релігійна течія, не спромоглось продемонструвати перед світом свою єдність, саме задля якої і був скликаний Собор. Депутат, який позиціонує себе експертом із питань релігії, мав би розрізняти, де є поросль Православ'я, а де лише оправославлений кукіль, насіяний знаним із Євангелії духом протиріч. А відсутність куколю на церковній ниві швидше вказує на те, що Господар ниви взявся за її впорядкування.
Так само потрібно сприймати поблажливо і необґрунтовані коментарі деяких українських академічних релігієзнавців, що Вселенського Православ'я ніколи не було в усій його повноті. Схоже на те, що кон'юнктурні вихідці з атеїстичних пенатів так і не збагнуть внутрішньої суті життя Церкви: «Де двоє або троє зберуться в Моє Ім’я, там і Я буду посеред них».
Георелігійний трикутник
У самій Росії, особливо в Кремлі, авторитет Кіріла Гундяєва скочується вниз по похилій. Кремль розглядав Московську патріархію як один зі засобів геополітичного поширення духовних скреп «руского міра». Однак з'ясувалося, що структура Гундяєва непридатна навіть для внутрішнього застосування, а падіння його міжнародного авторитету, особливо після критського демаршу, ще більше посилить зневіру до нього серед панівної верхівки РФ. У разі, якщо патріарх Варфоломій активізується після Всеправославного Собору і розпочне «м'якою силою» витісняти гундяївські структури з території Молдови, України, Білорусі, країн Балтії, то у Кремлі не будуть надовго відкладати зі заміною очільника Московського патріархату. Пришвидшене падіння статусу Гундяєва в очах кремлівського істеблішменту відбулося б і раніше, якби у гаванському аеропорту папа Франциск не пригальмував його своїм авторитетом.
Проте, незважаючи на простягнену ватиканську «соломинку», у трикутнику – Рим, Константинополь, Москва – «третій Рим» уже видимо став «кульгавим каченям» і в подальшому не матиме вагомого міжнародного значення. Відтепер релігійна ситуація в Україні буде розіграна між Константинополем і Ватиканом. Якщо патріарх Варфоломій зважиться на швидкі дії, якщо надасть, а вірніше відновить раніше наданий томос Київській Церкві (хоча б останній, від 1924 року), Константинопольський патріархат набуде сильну позицію.
Тоді навіть чимала частина греко-католиків, ймовірно, перейде під омофор Церкви, благодать якої буде визнана Вселенським Православ'ям. Тим паче, що в найближчій перспективі від Ватикану вже не очікують того, за що на олтар вірності масово клали навіть життя, – проголошення патріархату УГКЦ.
Ярослав Левків
