Слухай онлайн
Культура  |  Історія

Я був у полоні Франка, – Ігор Калинець про знайомство з Каменярем

У п’ятницю, 30 серпня, відбулась творча бесіда з лауреатом премії імені Івана Франка поетом Ігорем Калинцем в рамках циклу «Мій Франко».
На світлині Ігор Калинець. Фото - Гал-інфо, Віра Гураль
На світлині Ігор Калинець. Фото - Гал-інфо, Віра Гураль
На світлині Ігор Калинець. Фото - Гал-інфо, Віра Гураль
На світлині Ігор Калинець. Фото - Гал-інфо, Віра Гураль
На світлині Ігор Калинець. Фото - Гал-інфо, Віра Гураль
На світлині Ігор Калинець. Фото - Гал-інфо, Віра Гураль
1/3

Співрозмовником виступив директор львівського музею Івана Франка Богдан Тихолоз. Зустріч вдалась родинною та затишною, з нотками гумору й суму впереміш.

Упродовж бесіди прозаїк розповів, як зазнайомився з постаттю Франка, поділився спогадами зі свого життя, в яких був присутній дух великого Каменяра, та розкрив секрет, як же заохотити народ читати українську класику.

Святослав Максимчук: Моє творче життя почалось з Франкового "Похорону"

«Гість у нас дуже особливий і більш того — доволі небезпечний, бо цього чоловіка в його присутності ризиковано хвалити чи перераховувати всі його титули, регалії та премії. Адже добра доза здорової самоіронії, самокритичності і критичності інтелекту загалом – це прикметна особливість його творчої особистості», – розпочав бесіду Богдан Тихолоз.

Як і головний герой циклу зустрічей «Мій Франко», поет і дисидент Ігор Калинець обрав собі за кредо слова апостола Павла, які так любив цитувати Каменяр: «Правду говори благовременно і безвременно, бо вона завжди на часі».

«Людина міцного хребта, яка не мовчить, яка активно реагує на проблеми сучасного буття і має свою тверду позицію», – продовжив представлення гостя Богдан Тихолоз.

Як і великий Франко почався з малого, так і знайомство Ігоря Калинця з Каменярем розпочалось з дитинства, коли він у першому класі розкрив казку «Фарбований Лис». Ілюстрації Олени Кульчицької запали в душу поета на все життя. Як згадує прозаїк, тоді він прочитав усі франкові казки. Але найбільше йому запам’ятався один випадок.

«Якось я пас корів за городами і читав повість «Захар Беркут». Власне, ця річ мене тоді дуже вразила. Настільки, що з того моменту я вже був в полоні Франка. Десь трохи пізніше вийшов 20-томник його творів. Простудіював я його повністю. Але найбільше мене захопила повість «Петрії і Довбущуки», бо там був елемент загадковості. То був, такий собі, детектив для мене», – пригадує Ігор Калинець.

На світлині Ігор Калинець. Фото - Гал-інфо, Віра Гураль
На світлині Ігор Калинець. Фото - Гал-інфо, Віра Гураль
На світлині Ігор Калинець. Фото - Гал-інфо, Віра Гураль
На світлині Ігор Калинець. Фото - Гал-інфо, Віра Гураль
1/2

В університеті, як згадує поет, він не слухав багато лекцій про життя Івана Франка. Хоча в цьому вже й не було великої необхідності – до того часу пан Ігор прочитав вже більшу частину творів титана думки.

А згодом, після завершення університетського навчання, у світ вийшов 50-томник творів Франка. За рік Ігор Калинець прочитав усе від альфи до омеги.

«Далі був «Самвидав», ув’язнення, заслання. У тюрмі на Лонцького була бібліотека. Поки я був там на допитах, то мав можливість нею користуватися – перечитав всю російську класичну літературу, бо більше нічого там і не було», – поділився спогадами прозаїк.

Каже, що у засланні писав вірші. В деяких згадував Франка, зокрема про те, що хотів би нарешті почитати його твори вголос, на рідній землі. Після своїх слів поет зачитав один з таких віршів – «Як почуєш вночі край свойого вікна».

Також у Ігоря Калинця поцікавились, чи бачив він якусь відмінність між тим образом Франка, якого він відкривав для себе сам як читач, й іншим – офіційним, який приходив через систему освіти. На що дисидент відповів: «Франко для мене був завжди один».

Першою нагородою, яку отримав прозаїк, була власне премія імені Івана Франка, яка видавалася в Чикаго на початку 70-х років. Новина про нагородження дійшла до шістдесятника, коли той був в ув’язненні.

«Напевно, не було такої особи в тому прошарку інтелігенції, яка б не знала Франка, його творів. Навіть, коли ми їздили в Карпати, то намагались ходити його стежками», – відповідає Ігор Калинець на запитання, наскільки значущою для його покоління була постать Івана Франка. А потім додав: «Франко був завжди в мені, я ніколи з ним не розлучався, завжди про нього пам’ятав».

«Villa Central», або Ще одна загадка Івана Франка

На запитання Богдана Тихолоза, як же зробити так, щоб імена й тексти українських письменників звучали для нових поколінь, поет відповів так:

«Люди безумовно повинні читати свою літературу, своїх класиків. Гадаю, школа тут майже безсила, як і університети, до певної міри. Можливо, треба збільшити тиражі, які б заповнювали всі бібліотеки – і сільські, і шкільні, й університетські – щоб люди вже не мали, де сховатися від тієї класики», – чується сміх в залі. – «Фільми – теж дуже добрий хід. Треба їх створювати й поширювати, щоб українська класика йшла через екрани. Тоді багато хто й захоче звернутися до першоджерела, прочитати твір».

На завершення Ігор Калинець та Богдан Тихолоз обмінялись подарунками: поет передав «Дому Франка» видання поеми «Мойсей» датоване 1905 роком та два перевидання гострої публіцистичної праці «Поема про сотворення світу»; а Богдан Тихолоз, в свою чергу, подарував прозаїку нещодавно презентовану українсько-польську працю «Іван Франко в колі українців, поляків, євреїв» і три книги із серії «Бібліотека Дому Франка» – «Андрій Франко. Найдорожчий помічник», та два путівники музеєм «Дім Франка – місце сили» і «Дім, де звірі говорили. Путівничок для діточок».

Нагадаємо, формат «Мій Франко» — це розмови з людьми про те, як вони самі знайшли дорогу до Франка і що він для них означає.


 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");