Слухай онлайн
Cуспільство

Як зникає Вишнівчик

Українські села вимирають. Тихо, сумирно, невідворотно.Про це всім відомо, але щоразу, коли потрапляєш у безлюдне бідне село – це вганяє у глибокий смуток. Не за віком старі обличчя, обвітрені усмішки, зашкарублі пальці, грубі риси та сумирні очі. Це їхнє життя. Убиті наші села. Погляд Гал-інфо. Смуток перший – Вишнівчик.

Півтори години від Львова, 16 гривень в один бік, і село Вишнівчик – так звана «глибинка» Перемишлянського району. Два роки тому провели газ. Люди кажуть, жити стало легше… Маршрутка ходить тричі на день, усі задоволені, бо ходить регулярно. Доїжджаю до села, останні 20 хвилин на зустріч жодної машини. Це насторожило. Згодом довідалась, автомобілі є лише у кількох людей, у власника магазину, у сільського голови…

Вулиці села практично порожні. Тільки гавкіт собак, кури, качки та гуси – єдине свідчення, що тут є життя. Впадають в око атрибути цивілізації – пластикові вікна та супутникові антени, які де-не-де трапляються на старих будинках. Багато хат покинуто. Люди звідси тікають.

У Вишнівчику 172 двори. В них живе 381 особа, це офіційні дані, а в реальності людей значно менше. Ядро громади – пенсіонери, молоді практично нема. За рік в селі в середньому народжується двоє-троє немовлят. Помирає – зо двадцять осіб. Отака перспектива.

У сільській середній школі 1-2 ступеня 9 учителів навчають 30 учнів. «Випускного 9-го цього року не буде. У молодших класах 12 учнів, в старших – 18. Початкові класи – в окремому приміщенні. В 5 класі – два учні, у 6-му – шість, у 7-му – чотири, у восьмому – шість», – проста арифметика від директора.

«Успішність дуже низька. Картина з навчанням жахлива», – бідкається Марія Винярська. Її випускники зазвичай вступають у різні училища, дехто продовжує вчитись в інших школах, щоб здобути повну середню освіту. «Дітей, що не отримали спеціальності, в нас нема. Всі спершу навчаються, а потім йдуть працювати»,– говорить Марія Винярська.

13-річний школяр розповів, що домашніх завдань задають не багато. Хлопець найбільше любить алгебру, музику,фізкультуру та комп’ютерні ігри. Мріє стати програмістом. На питання, чи має багато двійок, ніяково відповідає, що ні, не багато.

У школі діти вивчають німецьку мову. Працюють гуртки – історико-краєзнавчий, спортивний, літературно-драматичний.

Директор запевнила: в школі тепло, і щоб діти у пальтах та куртках сиділи на уроках – такого нема. «Дровами й вугіллям нас забезпечують добре», - сказала директор.

Два роки тому три класи були в аварійному стані. Санстанція навіть заборонила в них проводити уроки. Тоді ж районний відділ освіти запобіг біді. «Щорічно робимо косметичний ремонт. Білимо стелі, фарбуємо панелі та підлогу. Все це за допомогою батьків»,– розповіла пані Марія.

За словами директора, були часи, коли в школі навчалося 350 учнів. «Нині люди виїжджають зі села, бо нема за що жити», - пояснила Марія Винярська.

Але найбільше мене вразив добротний шкільний туалет – на вулиці… Директор запевнила, що до 1 січня мають надійти гроші, за які нарешті обладнають внутрішній санвузол. Чи дочекаються? Київ, Львів, Перемишляни – у цих містах стільки чиновників, у них стільки клопотів, а їх би голим гузном та на мороз.

З медичним забезпеченням у Вишнівчику сутужно. Фельдшер приїздить лише тричі на тиждень – у вівторок, середу та четвер. У всі інші дні вишнівчанам хворіти - зась, тільки от, чи можна це спланувати?!

Правда, є запасний варіант, якщо раптом у когось гострий приступ, то можна викликати «швидку». Теоретично вона приїде з районного центру за півгодини. Але за умови, що виїде одразу після виклику. Однак, як розповідають спостережливі селяни, такий збіг обставин велика рідкість. Понад те, загартовані життям вишнівчани сумно посміхаються, коли згадую про швидку медичну допомогу. Кажуть, що при реєстрації виклику медики уточнюють, стільки років хворому, якщо це пенсіонер – не поспішатимуть.

Одна жінка розповіла історію, яка не може не вразити. За її словами, в матері стався інсульт. Як годиться, викликали швидку. Дочекалися – приїхала. Дорогою в лікарню закінчивсябензин. Паралізовану маму на ношах перенесли в … маршрутку , яка їхалав напрямку району. «Я вмовила пасажирів спершу заїхати до лікарні. Так і доправили. На щастя, мама залишилась живою»,– згадала жінка.

82-річна пані Павліна говорить, що має високий тиск, а міряти нікому: «Доводиться ходити до сусідів, які мають тискомір. Медикаменти донька привозить з міста».

Сільський голова Ігор Винярський (директор школи – його дружина) каже, що фельдшера перевели на півставки. Тому, мовляв, головний лікар склав їй ось такий триденний графік. Жителі села скаржаться на фельдшера, мовляв, не посміхнеться, сидить насуплена і сердита. «А хворим не стільки тих таблеток треба, як слово добре хочеться почути»,– ремствують люди.

Насправді село Вишнівчик – це відоме село. Тут народилася легенда визвольних змагань Олена Степанівна. У батьківській хаті є її музей. Точніше, був… Як розповів сільський голова, наприкінці дев’яностих на будинку повісили бронзову меморіальну дошку. Її одразу спробували поцупити, але злодюг хтось сполохав. Наступного дня було вирішено перенести дошку в надійніше місце, повісили на будівлі школи. Також у школу перенесли стенди з інформацією про Олену Степанівну. Тут вони зберігаються й досі. А меморіальну дошку таки вкрали. Сільський голова дивується, плита була дуже важкою, самотужки не потягнути... «Все це було добре продумано. Скоріш за все, здали на метал», – припустив Ігор Винярський. Голова пригадує, що сину Олени Степанівни, відомому львівському історику, нині покійному Ярославу Дашкевичу було дуже прикро через цю крадіжку.

За словами сільського голови, нині музею по суті нема, в приміщенні пусто. Раніше нардеп Петро Писарчук зробив був ремонт. Навіть охоронець був. Тепер ту хату орендують пластуни. Сільський голова не розуміє, чому вони взяли в оренду той начебто музей. Адже то голі стіни. «Приїздили навесні, розбили табір, а зранку – і слід від них простиг. Організація добра, але до музею вони поки що жодних сил не приклали», – розповів Ігор Винярський.

Ще Вишнівчик славиться своїм костелом Успіння Пресвятої Діви Марії (1930 р.). Костел був збудований за проектом архітектора Вавжинця Дайчака. Пам’ятка не внесена ні до реєстру пам’яток національного значення, ні до реєстру місцевого значення, тому ні про яку охорону з боку держави мови й бути не може. Попри це, однаково прикро, що така архітектурна пам’ятка занепадає. Всередині будівлі гуляє вітер, все завалене уламками штукатурки, цегли та даху, майже повністю обвалився другий поверх, а крізь покрівлю видно небо. Сільський голова розповів, що за Союзу приміщення костелу слугувало за склад, тут зберігали зерно і різні тракторні запчастини. В районі вже порушували проблему костелу, але поки що не знайшлися людини, які б заспонсорувала гроші на його реконструкцію.

Робочий день у вишнівчан розпочинається о 6 ранку. Люди живуть виключно з власного господарства, роботи в селі нема. Сільський голова каже, що трохи робочих місць створило ЗАТ «Перемишляни-АГРО». Воно взяли в оренду вишнівчанські паї. «Ця фірма організувала дві бригади, люди мають змогу заробити. На колишніх колгоспних землях вирощують різні сільгоспкультури»,– розповів голова. «Селу потрібні інвестори. Люди хочуть працювати, але нема де»,– зазначив він.

Підходжу до чоловіка, який спилює дерево на своєму подвір’ї. На вигляд йому 50 років, виявилось – лише 39. «Встаю о 5.45. І так щодня, окрім вихідних. Живемо тільки з власного господарства, роботи в селі нема»,– пояснив пан Ярослав. Каже, що везти продукти на продаж в місто не вигідно. «До Львова їхати 76 км, до Перемишлян і Золочева – 28 км»,– пояснює він. Рятує тещина пенсія. «Теща дає кілька гривень на сигарети та хліб»,– розповів він.

71-річна пані Стефанія господарства великого не має. «Біля хати маю лише 6 арів городу. І якось собі раджу», – каже жінка. «Вдома чоловік лежачий. Якщо зі мною що-небудь станеться, доведеться в будинок престарілих віддати. Дітей в нас нема»,– розповіла вона.

За словами 32-річної пані Марії, майже всі в селі живуть за рахунок пенсій. «Практично, в кожній хаті є пенсіонер, з того люди й живуть»,– каже вона. Жінка тримає дві корови, свині, кури та качки. «З цього й живемо. Не хотіла б, щоб мої діти так чорно працювали й нічого не мали»,– бідкається пані Марія.

Люди розповідають, що інколи в село приїздить машина, на якійможна виміняти картоплю на макарони, чи олію. Також приймають молоко за 1 л – 2.50 грн. «Та мусимо здавати, бо що з тим молоком робити»,– говорять люди.

Пенсіонерка пані Павліна, каже, що коли нема здоров’я, то нема і хазяйства. Жінка згадала, як натерпілася за часів радянської влади. «Відсиділа 5 років. Тато хотів сватати за хлопця, який мав зв’язки з партизанами. За те й посадили»,– признається жінка. Пані Павліна бідкається, що діти повиїздили до міста й доводиться тут одній жити. «Будинок великий, а пусто так. Сяду буває та й плачу»,– жаліється вона.

Зайшовши до оселі місцевого пароха отця Михайла, одразу помітила на полицях такі популярні книжкові новинки, як «Залишинець» Василя Шкляра та«Записки українського самашедшого» Ліни Костенко. «До церкви люди ходять лише на Великдень, Різдво та Йорданські свята. Більшість сповідається тільки раз в рік, перед Пасхою»,– розповів він. «На Різдво колядуємо, на Пасху виводимо гаївки. Але з кожним роком ці традиції все більше вгасають»,– нарікає отець.

За його словами , за 2 рокив селі не було жодного вінчання, лише одні хрестини і 40 похоронів: «З кожним роком парафія стає все меншою».

«Село віддалене, воно безперспективне. Через кілька років із села залишиться тільки хутір»,– зазначив отець Михайло.

За два роки у Вишнівчику ніхто не купив жодної хати. В середньому будинок коштує 3 тис. у.о. Комфортабельних котеджів з припаркованими новенькими авто тут не побачиш. Скрізь злидні та безперспективність, хоча селяни щодень важко і чесно працюють. Вони буквально прив’язані до цієї землі, просякнутої їхнім же потом. Та найбільше вражає те, що всупереч пустим вулицям і невеселим словам, у серцях селян глибоко захована віра, що вони доробляться статків і заживуть щасливо і безтурботно…

Убогі, але охайні хатинки. Спрацьовані, але привітні люди. Отаке воно село Вишнівчик.

Соломія Головіна, Гал-інфо

 

 

 

 

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...