В Україні пройшли дострокові парламентські вибори. Про їхні результати, соціологічний гіпноз, перспективи майбутньої коаліції, перспективи президента Порошенка, комбатів у Верховній Раді та про ситуацію на Донбасі в інтерв’ю Гал-інфо розповів політолог, президент суспільно-гуманітарного консорціуму «Генеза» Любомир Скочиляс.
- Після парламентських виборів ми спостерігаємо ситуацію, коли політичні партії-лідери проявляють неабиякі амбіції. Чи може повторитися історія Тимошенка та Ющенка? Яка перспектива коаліції?
- Певну схожість із тим, що було у 2004 році, ми нині справді подибуємо, тому такі аналогії не є дивними. Водночас слід відзначити й ті моменти, які очевидно завадять розвитку подій за сценарієм, який стався після Помаранчевої революції.
Перше – це те, що антагонізм між Порошенком і Яценюком не є настільки яскраво вираженим, як він був між Ющенком і Тимошенко.
Друге – це те, що Порошенко і Яценюк усвідомлюють особливість нинішнього моменту в Україні. Надмірне перетягування ковдри та торги за позиції довкола коаліції будуть виглядати некоректно до того порядку денного, який є сьогодні. І це теж стане стимулом, який пришвидшить досягнення домовленостей між цими двома політиками.
Нинішня ситуація довкола коаліції, певні тертя між Порошенком та Яценюком є закономірними, вони вималювалися ще раніше - під час їхньої діяльності на посадах, коли прем’єр не завжди поділяв точку зору президента, а президент не завжди погоджувався з політикою уряду. Розбіжності наявні, і вони будуть гальмувати процес домовленості про коаліцію.
Однак нитні йдеться не стільки про те, чи буде сформована коаліція. Впевнений, що вона буде сформована і в достатньо короткі терміни. Але йдеться про те, що кожна з політичних сил намагається перехопити ініціативу в процесі формування коаліції. Ми можемо простежити це у тому, що і Яценюк, і Порошенко навипередки почали пропонувати свої коаляційні угоди, намагаючись подати себе як ключову політичну сила у коаліції. Кожен намагається переграти іншого у плані політичної ваги за підсумками результатів виборів. Одні заявляють, що Блок Петра Порошенка отримав більшість сумарно за списками і мажоритаркою, а тому має право першості. Натомість у Яценюка кажуть, що в партійному сегменті саме вони отримали найбільше і тому повинні стати основою формування коаліції.
Натомість вже є тактичні прорахунки і досягнення обох цих політичних сил. Ініціативу спробував перехопити Блок Петра Порошенка, тут від початку говорили про тріаду учасників коаліції, включно із «Самопорміччю». Однак «Народний фронт» розширив горизонт і заявив про бажаність входження до складу коаліції ще двох проукраїнських політичних сил, представників національно-демократичного табору – ВО «Батьківщини» та Радикальної партії Ляшка.
Проте повторю ще раз, і самі вибори, і те, що буде півсля них, дисонують із тими завданнями, які потрібно першочергово вирішувати і у внутрішньому, і у зовнішньому вимірі. Разом із тим, враховуючи цей момент, коаліція все ж формується результативно, і цей процес не затягуватимуть у часі.
Інша річ - конфігурація коаліції. Позиція щодо трьох політичних сил є обгрунтована тим, що вони є найбільш представлені у парламенті і стосовно них можна говорити як про соціально і політично помірковані. Разом із тим ще дві сили теж за своїм позиціонування не є антагоністичними до Блоку Порошенка, "Народного фронту" і «Самопомочі», тому при їхньому бажанні вони теж повинні мати можливість увійти до коаліції.
- Чого чекати від цього парламенту? Деякі експерти прогнозують йому лише два роки.
- Ще на момент оголошення дострокових виборів, я вважав, що за теперішніх обставин не зовсім було доцільно їх проводити. Треба було дочекатися хоча б якоїсь нормалізації ситуації в державі і в стосунках з Росією. Або ж проводити із застереженням, що це буде тимчасовий парламент, який працюватиме на прийняття тих рішень, які є необхідними саме тепер. З розрахунком того, що коли ситуація в країні стабілізується, будуть проведені повноцінні вибори, щоб виборці могли переорієнтуватися із тих проблем, які їх нині хвилюють понад усе, на проблеми, які стосуються виборчого процесу, тоді вибір буде більш усвідомленим.
На цих виборах не було для виборців ні часу, ні мотивації. Якщо цей парламент буде тимчасовим, то це буде тільки на краще для українського парламентаризму. Зрозуміло, що час роботи цього парламенту не повинен бути дуже коротким, бо це не конструктивно. Але перевибори через два роки - це буде тільки на краще.
- До парламенту пройшли командири батальйонів. Чого варто очікувати від них?
- На жаль, ми маємо констатувати, що комбати на цих виборах зіграли роль, яку свого часу в мирних умовах відігравали у списках спортсмени, співакі чи інші відомі люди зі сфери культури.
Найбільш авторитетними для потенційних виборців у політичних середовищах розглядалися саме командири добровольчих батальйонів.
Зрозуміло, що це зробили не для того, щоб представити в парламенти інтереси саме цього сегменту українського суспільства.
З іншого боку, я не поділяю ту точку зору, що присутність їх є недоцільною. Ефективність Шевченка і Повалій більш спірна. Адже коли до парламенту прийшли люди, які мають безпосередній стосунко до проблеми збройного конфлікту, то я не думаю, що це погано.
У певному сенсі це може допомагати законодавчо та на рівні прийняття владних рішень ефективніше здійснювати військову політику. Бо я не вважаю, що ефективно можуть вирішувати питання люди, які ознайомлені з проблемою дуже обтічно, або взагалі працюють на ворога. Інша річ, коли представлені люди, які розуміють реалії та особисто задіяні в цьому.
- Яка подальша доля Порошенка. На парламентських виборах йому відвели доругу позицію. Це його справжній рейтинг?
- Тут слід пригадати, як Порошенко прийшов до влади. Він виявився потрібною людиною у потрібному місці. За кілька місяців до часу висунення його кандидатури мова про те, що він буде серед фаворитів, навіть не йшла. Люди голосували за Порошенка через соціологічний гіпноз, коли їм постійно вбивали в голови, що він найрейтинговіший кандидат і нам потрібно обрати президента у найкоротші терміни. Цей критерій зумовив підтримку Порошенка на посаду президента.
Якби люди мали можливість обирати у більш вільному режимі, то очевидно вони задумалися б, чи обирати саме Порошенка. Натомість ця екстримальна ситуація була подана, як ситуація безвиході – або Порошенко, або катастрофа через відсутність легітимної влади в Україні.
Така ж ситуація збереглася і до парламентських виборів. Порошенко це розумів, тому і вирішив провести вибори у найстисліший термін, адже спостерігається певне розчарування в його особі і його діях як з боку тих, хто вимагає радикальніших дій на Сході, так і тих, хто хоче більш мирного і поступливого підходу.
Парламентські вибори стали об'єктивним показником підтримки політики Порошенка.
Також можемо говорити про досить феноменальний результат «Народного фронту». Ця партія була створена відносно недавно і за короткий термін здобула високу підтримку. Це свідчить про те, що в суспільстві йде пошук альтернативної політики з огляду на Порошенка, а саме крізь призму Яценюка. При цьому виборці насамперед голосували за персоналії. Навряд чи хтось вникав в програми, чи розглядав списки.
- Люди справді голосували за Яценюка як за прем'єра?
- Я думаю, що значною мірою так. Яка інакша причина популярності партії? Бренд «Народного фронту»? Не думаю, що він тут спрацював. Яскраві особистості у списку? Я особисто не можу назвати когось, окрім Яценюка та Турчинова, з- поміж рейтингових політиків, які могли б витягувати цю політичну силу.
За умови, що збережеться політична конюктура така, як тепер, то Яценюк зможе конкурувати з Порошенком на президентських виборах.
Вибори показали, що за цей час Порошенко не наробив великої кількостів промахів і його рейтинг не впав до критичної позначки, але те, на що він розраховував, теж не справдилося: його особа та його політика на виявились безальтернативними. Суспільство показало, що воно шукає альтернативу.
- На парламентських виборах південь та схід привели до парламенту «Опозиційний блок». Як змінити думку цих вибрців?
- У цій частині вибори були найсумніші. Все те, що відбувається мало б мати навернення до проукраїнських позицій тих людей, які не є зомбовані російською пропагандою. Більшість установок – це результат російської пропаганди, але на території підконтрольній силам АТО вже мала б посилитись присутність українських медіа.
Ми отримали в парламенті п'яту колону і це свідчить про те, що розкол по цій лінії в українському суспільстві є надзвичайно глибоким і на його подолання потрібно роки. Навіть за умови що Україна поверне собі ці території. Це справді інша Україна.
Часто Донбас поріювнюють з Придністор'ям, але офіційна назва Придністровсько-Молдавська республіка, тобто вони не відкинули свою належність до Молдови. На Днбасі ж, навпаки, ми бачимо ворожість та антиукраїнські настрої. І йдеться не лише про терористів, сепаратистів чи російських найманців. Йдеться про переконання, що сформовані у головах мешканців цього регіону.
Сумно, що ці устоновки формувались протягом усього періоду незалежності, і жодна влада не переймалася тим, що люди, які проживають на території держави, вважають її своїм ворогом.
- Чого слід очіквати далі? Це буде заморожений конфлікт чи відкрита агресія Росії? Наскільки вірогідно, що Кремль розв'яже повномасштабну війну?
- Вірогідність є і одного і другого, а щоб сказати точно, то треба залізти в голову одному чоловічку. Спроби бойовиків просунутися далі не припиняються. Вони намагаються розширити підконтрольну територію хоча б таким повзучим методом. Псевдовибори 2 листопада покликані легітимізувати статус псевдодержавних утворень, і це може бути підставою продовжити розширення зони бойових дій.
Українські парламентські вибори показали, що у Путіна є простір для інвазії. Якщо подивитися на те, де «Опозиційний блок» набрав більшість голосів, то ця територія цілком може розглядатися як перспективна територія, яку можна пробувати підминати під себе. Зрозуміло: що більша територія, то складніше її буде повернути. Росія не відступиться від своїх «досягнень» на Донбасі. Територія де-факто підконтрольна Росії. Вона намагатиметься максимальну частину цієї території зробити «сірою зоною», водночас не визнаючи повністю державний статус цієї території. Для них важливо тримати на короткому повідку саму Україну. Якщо Росія визнає так звану Новоросію, то Україна, юридично не відмовившись від цієї території, де-факто повністю ізолюється від Росії, що не бажано для Кремля. А так будуть постійні причини та підстави для тиску. Вони не звільнять цю територію від свого впливу, від своїх військових та контролю - в жодному випадку.
Фото - antikor.com.ua
