«Львів отримав понад 276 млн грн з часу, коли центральна частина міста була визнана об’єктом культурної спадщини «ЮНЕСКО». Отож, викликають подив постійні тлумачення з боку чиновників, що міська влада не отримує жодного або дуже обмежене фінансування від держави на збереження культурної спадщини», - продовження інтерв’ю з головою релігійної громади «Турей Загав» у Львові Мейлахом Шейхетом.
(Початок тут).
Окремі представники єврейської общини у приватній розмові кажуть, що всередині общини є певні непорозуміння, ба навіть абсолютно різне бачення тих проблем, про які говорили.
Так, ми дуже різні у розумінні деяких важливих аспектів життя, бо прийшли в сьогодення різними дорогами. В єврейському народі точиться безперервна боротьба за ідеали в достойному служінні Творцю, рішуче відкидається все, що заважає або камуфлює відданість служінню Йому. Серед нас, на жаль, маємо деколи полярні погляди з очевидних питань. А помилка чиновників полягає в тому, що законодавство в сфері збереження історико-культурної спадщини не надає жодних прерогатив до вирішення будь-яких питань державного змісту громадським організаціям будь-якого рівня.
В яких саме?
Наприклад, в збереженні культурної спадщини, в певних життєвих принципах єврейського традиційного життя. Щоб мати право представляти єврейську громаду, треба неухильно жити за законами Тори, вміти підкорити своє розуміння настановам рабинів єврейського суду, бути зразком бездоганної суспільної поведінки і високої внутрішньої та зовнішньої відповідальності.
Ви зустрічались з попереднім губернатором Львівщини Михайлом Костюком щодо збереження спадщини. Ця зустріч дала реальні результати?
Михайло Костюк справі збереження культурної спадщини України був дуже відданий.
А з теперішнім очільником області Віктором Шемчуком ви співпрацюєте?
Поки що не зустрілись. Діалог триває на рівні заступників.
Як у Вас складаються відносини з владою на різних рівнях?
По-різному. Ми стоїмо на позиції дотримання законодавства, але чиновникам міськвиконкому це заважає. При тому, що Україна має добру систему законодавства і чинних міжнародних Угод, але вони не виконуються особливо на муніципальному рівні. В нас кращі стосунки з центральними органами влади, які підтримують збереження культурної спадщини, а у Львові нею торгують.
Як приклад. З довідки прокуратури випливає, що Львів отримав понад 276 млн грн з часу, коли центральна частина міста була визнана об’єктом культурної спадщини «ЮНЕСКО». Тому викликають подив постійні тлумачення з боку чиновників, що міськвиконком не отримує жодного або дуже обмежене фінансування від держави на збереження культурної спадщини. При цьому дали лише 70 тис. грн на дослідження площі Арсенальської і тільки через це існує німецький проект використання цієї площі. А річ у тому, що цей німецький проект (з так званого Міжнародного конкурсу) є наругою над Колективною Пам’яттю про святиню на Арсенальській площі, яку знищили німецькі нацисти. Львів’яни в затвердженій Урядом і ЮНЕСКО «Програмі Регенерації» хочуть музеїфікувати збережені залишки на Арсенальській площі, створивши там археологічний театр. І завдяки відреставрованим артефактам показати історію євреїв у Львові. Сама можливість існування юдейської дільниці в ХIV-XVII століттях свідчить, що рівень толерантності серед місцевого населення тоді був високим. Хотілося б, щоб чиновники міста Львова і обласної адміністрації на це зважили.
Тобито, ми створили «Програму Регенерації», яку затвердили у Міністерстві культури України і ЮНЕСКО, але ЛМР цього не хоче та офіційно не підтримує її. Зате підтримують руйнацію єврейського надбання за допомогою так званого Міжнародного конкурсу, створеного Центром міської історії Центрально-Східної Європи та GTZ.
Яка нині ситуація щодо синагоги «Під Золотою розою»? Коли заберуть залізний паркан?
Ми хочемо забрати паркан, але спочатку треба все упорядкувати. Паркан був поставлений для обмеження доступу маргінальних елементів до святині. Бо коли паркану не було, то територія синагоги, маючи пониження рівня підлоги на шість сходинок, була, вибачте, туалетом. Там збиралися всі наркомани. Там був гігантський смітник, з якого ми везли 6 машин сміття. Власне, коли приїжджали іноземні туристи оглянути те місце, у них могло скластись негативне враження. Тому ми не хотіли щоб через дії муніципальної влади, світ думав недобре про Україну - для цього і стоїть паркан
Якщо хтось хоче оглянути, може нам зателефонувати, ми і відкриємо, і впустимо. Але через наш конфлікт з міською владою, до нас не звертаються екскурсоводи. Зате вони водять туристів по кнайпах і ресторанах, оминаючи музеї та інші визначні місця.
Ви б могли розповісти, що передбачається у проекті відновлення єврейського кварталу. Яка його концепція?
Проект регенерації юдейського кварталу розробили архітекторк Оксана Бойко та фахівці ДП «Укрзахідпроектреставрація», за грант Фонду Посла США. Проект затвердили управління охорони культурної спадщини, міністерство культури, він відповідає вимогам законодавства, міжнародним угодам та виммогам ЮНЕСКО. Українські фахівці вирішили зробити багато цікавинок, які, певенн, з інтересом сприймуть львів’яни і туристичний бізнес: музеєфікація віднайдених артефактів, мудрість у вирішенні інженерних і архітектурних питань, археологічний театр, де мало б бути видно архітектурні елементи ХV ст. Над всім тим – демонстрація смаків архітекторів Львова, які з покоління в покоління творили його витончену красу, його обличчя.
Але львівська міська влада, повторюю, не хоче впроваджувати «Програму Регенерації», демонструючи зневагу до державних національних інтересів. Натомість чиновники просувають незатверджений державними органами України проект, який не відповідає вимогам ЮНЕСКО, законодавства та міжнародним угодам України.
Як міські чиновники пояснюють свою позицію?
Пояснення відсутні, в цих діях кожна сторона просуває свої інтереси, серед яких і перекладання відповідальності за продовження руйнацій духовної єврейської спадщини на місцевий рівеннь. Важливо зауважити, що через примітивізм сучасних «користувачів» культурної спадщини знищені, залиті бетоном цікаві інженерні споруди історичного Львова та оригінальні архітектурні елементи, і цей процес «успішно» продовжується.
Скільки потрібно часу і грошей, аби втілити ваш проект?
Проект буде втілюватись поступово, крок за кроком, тому великих грошей воднораз на нього не потрібно.
А конкретніше?
Можливо і 5 років. І гроші в світі є, але поки їх не дають, бо міська влада проти.
Єврейський журналіст Шимон Бріма висловлює сумнів щодо відродження синагоги «Під Золотою розою»?
А яке він має право, нефаховий і безграмотний в законодавстві України щодо збереження культурної спадщині, вирішувати долю того, що відбувається в Україні.
Вас неодноразово критикували представники єврейської громади, зокрема Шимон Бріман. Яка причина, на вашу думку?
Це замовлена стаття на підтримку рейдерства в охоронюваній зоні ЮНЕСКО. Дивно, що посадовці фігурують в статті, яка демонструє відсутність толерантності в спорах за шляхи автентичного збереження культурної спадщини. У цій статті Шимон Бріман піднімає чиновників виконавчої влади Львова до європейського рівня, але де тут європейський рівень, і в якій країні Європи могло б бути таке свавілля з культурною спадщиною. Наприклад, палац Любомирських, який понищили всередині.
Відомо, що ви у конфлікті з львівськими археологами, які за вашими словами, недотримуються законодавства.
Я надзвичайно шаную роботу археологів, вони поєднують минуле з майбутнім. Але деякі археологи, на жаль, не борються за збереження національного археологічного багатства, яке знаходять. Як приклад, під час дослідження на парній стороні вул. Федорова, де знайшли унікальні артефакти дерев’яного Львова ХІІ с.т - допустили знищення всього надбання будівельниками, маючи від держави право зупинити будь-які дії муніципальної влади заради національних інтересів.
Якщо археологи знайшли якийсь важливий артефакт, вони мають скласти звіт і подати на його вчену раду. Вчена рада має вирішити, що з тим робити. В законі вказано, що коли так вирішено науковцями, то знахідки мають музеїфікувати за місцем їх знаходження, в контексті середовища, а не вивозити їх вантажівками практично в небуття.
Чому унікальні споруди, які фізично витримали боротьбу з часом, нині мають піти в небуття? Їх же можна це реставрувати. До прикладу, в Кракові єврейська громада налічує менше 100 людей. Влада міста все красиво відреставрувала. А до 1939 року Львів був центром єврейського життя, більш розвиненим, ніж Краків та Варшава.
Яким ви бачите Львів націоналістичним чи мультикультурним?
Ростислав Братунь сказав, що бути націоналістом це любити свій народ вкупі з іншими. Я поважаю націоналістів, які відбудовують свою державу у купі з іншими. Бо з різноманіттям етносів створюється цікаве життя. Америка багата на етноси, і як вона процвітає. Ми, юдеї, які впродовж тисячоліть не мали своєї державності, ми розуміємо українців, які хочуть відродитись як народ у власній державі. Згадаймо Розенберга і Наса – вірних помічників Коновальця, або ж Січових Стрільців під керівництвом Соломона Ляйнберга.
Як Ви оцінюєте відносини між Ізраїлем та Україною?
Як хороші. Є дуже багато ознак. Євреї мають до України дуже позитивні, глибокі почуття. Я організовував зустріч попереднього міністра культури України Михайла Кулиняка у Нью-Йорку з релігійною єврейською громадою Америки. Під час зустрічі рабини говорили, що наші відносини з Україною ніколи не пересохнуть. Тому що в Україні джерела нашої культури, в українській землі покоїться прах видатних єврейських діячів, батьків сьогоднішніх духовних лідерів юдейського світу. Ми хочемо, аби тут було добре, ми щиро бажаємо миру і процвітання Україні. Нам Україна лежить в серці.
На вашу думку, в якому регіоні України євреям живеться найкомфортніше?
У Києві. Можливо, ще в Дніпропетровську. Бо там є інституції для єврейського життя. Є духовна академія «Єшива», є кілька синагог, є можливість придбати кошерну їжу. Нам же, у Львові, доводиться завозити кошерну їжу, особливо це стосується м’яса.
Звичайно, нам би хотілось, щоб був магазин, кошерне кафе. Тому що у цілому світі єврейські точки харчування дуже смачні і дешеві – це одна із обставин, через яку я обурений на «жидівську кнайпу» (кафе у Львові), яка робить бізнес на антисемітських стереотипах. Ви тільки уявіть собі, біля меморіальної таблиці в пам'ять про зірвану нацистами синагогу «Турей Загав» (Золота Роза) влаштували «жидівську кнайпу», поставили столики, клієнти п’ють там горілку, та ще й назвали свій заклад «Під Золотою Розою», ім’ям сакральної споруди. Ще й викидають сміття на подвір’я Бейт Мидрашу. Коли це бачать туристи з Америки чи Ізраїлю, вони дуже обурюються.
До ьслова, Галицька районна адміністрація звернулась до суду і отримала рішення, за яким подіум зі столиками має бути розібраний. Але поваги до українського законодавства у ресторанного бізнесу нема.
А ви не думали відкрити кошерне кафе чи магазин у Львові?
Тут немає умов для конкуренції.
(Інтерв’ю перериває телефонний дзвінок. Телефонує молодий чоловік приїхав з Ізраїлю до Львова, щоб розшукати дані про своїх предків).
Часто до вас звертаються у пошуках свого родинного коріння?
Постійно, з різних куточків світу.
Частіше молодь чи старші люди?
Незалежно від віку. І багато знаходять, працюють в архівах. Троє-четверо з п’яти американських євреїв мають походження з України чи Польщі.
У вас є якесь хобі?
Збереження культурної спадщини, гармонізація суспільних відносин, доброчинна діяльність, дуже люблю фотографію, багато років займаюсь…Часу на все бракує, на жаль... .
Дякую за інтерв’ю.
Розмову вела Марія Роговська.
Фото - Zaxid.net
