Уже пів року Україна живе в режимі карантину. Жорсткі обмеження, з яких почався цей особливий період навесні, серйозно "підкосили" місцевий бізнес, сімейні бюджети та економіку країни загалом.
Про можливі негативні наслідки введення карантину українську владу попереджали економісти та юристи. Перші говорили про втрату податків і робочих місць, прогнозували закриття кожного п’ятого малого бізнесу. Другі – застерігали від стратегічних помилок, мовляв, карантинні обмеження взагалі незаконні.
На жаль, справдилися обидва прогнози. «Діру» в бюджеті уже вимірюють мільярдами, а через недолугі «карантинні» рішення українській казні загрожують нові втрати. Конституційний Суд України визнав обмеження, пов’язані із карантином, такими, що порушують базові права українців. Відтак, усі, хто поніс втрати через ці незаконні обмеження, можуть вимагати в держави відшкодування.
Серед правників, які намагалися застерегти владу від цієї помилки, був львівський адвокат Володимир Марусяк. Разом із колегами він активно захищав малий бізнес, фактично виконуючи роль «швидкої юридичної допомоги». Сьогодні наша розмова – про березневу «війну» з карантином і сьогоднішні наслідки від поспішних управлінських рішень.
– На своїй сторінці у фейсбуці Ви написали про те, що кожен українець, який зазнав збитків через карантин, тепер може вимагати компенсацію. Розкажіть про цей свій висновок детальніше...
– Так, справді. Конституційний Суд визнав карантинні обмеження, які навесні запровадив уряд, незаконними. Людям обрізали права, які їм гарантовані Конституцією – право вільно пересуватися, право на працю, право займатися підприємницькою діяльністю.
Є чітко прописаний механізм, коли і за яких умов можна обмежувати ці права. У випадку введення надзвичайного або воєнного стану. Все. А такого поняття як «стан карантину», щоб усіх закрити в чотирьох стінах і заборонити ходити на роботу, в Україні немає.
І в рішенні Конституційного Суду чітко про це йдеться: обмежувати права українців може тільки єдиний законодавчий орган нашої держави – Верховна Рада у спеціально визначеному порядку. Кабінет Міністрів не має таких повноважень.
– Чому ж таке сталося?
– Мені важко відповісти на це запитання. Порушення було очевидним, і ми, правники, говорили про це з першого дня.
– Знаємо, що ви не тільки говорили, а й активно «воювали» з правоохоронцями і міською владою, які не давали малому бізнесу працювати.
– Те, що заборона працювати салонам краси, спортзалам, непродуктовим магазинам була незаконною – одна справа. Але і нас, і людей найбільше обурило інше: вибірковий підхід. Як у «Колгоспі тварин» Орвелла, пам’ятаєте? «Усі рівні, але є – рівніші».
Чому таким закладам як «Епіцентр», який вміщує сотні покупців одночасно, дозволили працювати, а фітнес-центрам – ні? З перших днів поширення епідемії коронавірусу медики говорили, що єдина панацея від цієї інфекції – хороший імунітет. Але зали, де люди можуть підвищити цей імунітет, чомусь виявились в так званій «зоні ризику».
Тому ми пояснювали людям, що вони мають право продовжувати роботу. Звісно, із застосуванням розумних заходів безпеки: дезінфікувати приміщення, провітрювати, встановлювати графік, щоб не було скупчення людей.
– І як реагували правоохоронці на таку, фактично непокору?
– Зазвичай достатньо було ставити одне просте питання: що саме ми порушуємо? І знаєте, за весь час карантину ніхто так і не зміг дати відповідь на це запитання.
Часто в дискусіях з ними навіть до самого карантину не доходило. Відчиняють двері і з порогу: «Ви порушуєте…». Кажу: «Стоп-стоп, давайте повернемось на сто кроків назад: хто ви такі?» Починають представлятись, в когось обов’язково прострочене посвідчення, вже – мінус один працівник, а інший самостійно не може скласти акт…
На початках ми їздили містом, як бригада швидкої допомоги. То одні клієнти телефонували, що мають «гостей», за пів години – вже інші… Тиждень – дуже активно, а потім трохи зменшилась активність правоохоронців.
– Ці історії показують, який в нас низький рівень юридичної культури… Насправді, кожен українець мав би знати, як зустрічати подібних «гостей».
– З іншого боку, ці ситуації показують і те, який низький рівень юридичної культури в працівників правоохоронних органів. Це питання кадрового голоду. Я свого часу брав участь в кадровій комісії, і якраз дуже добре бачив, наскільки велика проблема із дефіцитом кадрів.
– Мова йде про кадрову комісію, яка після Революції Гідності схвалювала кандидатури поліцейських, які хотіли потрапити в органи з «цивілки»?
– Так. Плюс через такий шлях мали можливість повернутися на службу колишні правоохоронці, яких після Євромайдану звільнили. Чесно скажу, були дуже занижені вимоги до кандидатів. Був і є кадровий голод.
– До речі, чи не з роботою у цій комісії з вашим іменем був пов’язаний резонансний випадок?
– Ви, певно, маєте на увазі звинувачення у «хабарництві»?
– Так, саме його!
– Ооо, це цікава історія)) Знаєте, я ніколи не був «слухняним» адвокатом. І під час роботи в кадровій комісії зайняв таку ж позицію. Відмовлявся затверджувати певні кандидатури, які були чиїмись протеже.
Саме тому мене й вирішили підставити.
– Погодьтеся, важко людині підсунути гроші, якщо вона цього не хоче…
– Ви демонструєте типове псевдоаналітичне мислення, на яке і були розраховані дії моїх опонентів, які мене хотіли підставити. Але якщо задуматися: які гроші може отримувати людина, яка працює адвокатом?..
– Наприклад, гроші, які вона отримує за свої законні адвокатські послуги…
– Саме так! І ця правда тоді швидко з’ясувалася. У мене справді серед клієнтів був один одіозний екс-міліціонер. Був підписаний договір із ним та його сім’єю. І справа зовсім не стосувалася поновлення на посаді, я надавав інші юридичні послуги більше 3 років. Але коли він оплачував ці послуги, сказали, що то – хабар.
– Чим закінчилася та історія?
– Провокація не спрацювала. Звинувачення у хабарництві були зняті. Очікую відновлення справедливості в суді. А я продовжував виконувати громадський обов’язок у кадровій комісії.
– Не страшно було під час карантину вплутуватися в нові конфлікти з правоохоронцями?
– Це конфлікти, які базуються на справі, а не особистісних відносинах. Тому, коли ти правий, немає чого боятися. Тим паче, що правоохоронці також були не в захваті від неоднозначності карантинного законодавства.
– Повертаючись до теми карантину, чи багато з’явилося нових, «карантинних», справ?
– Ми працювали на випередження, роз’яснювали права своїм клієнтам і тому до суду у подібних справах не доходило. Якщо бути точним, мали лише одну справу щодо складання протоколу про порушення карантинних правил.
– Це, мабуть, незвичний досвід: після багатьох років юридичної практики отримати напрямок, з яким ніхто раніше не мав справу?
– Під час навчання у юридичних вишах завжди є такі групи злочинів, про які викладачі розповідають одним реченням: мовляв, таких злочинів ніколи не було, немає і не буде. Багато років це стосувалося цілого розділу у Кримінальному кодексі злочинів проти національної безпеки. Це державна зрада, заклик до повалення конституційного ладу і так далі. Але коли почалась анексія Криму, ситуація на Сході, ці злочини виявились дуже актуальними. І якщо зараз відкрити реєстр судових рішень, таких справ – немало.
Так само ніколи раніше не було справ, пов’язаних з карантином. А тепер такі справи почалися.
Якщо розглядати нашу роботу не тільки як спосіб заробляти гроші, але й як мистецтво – а саме так я до неї і ставлюсь – то, звісно, новий досвід отримувати цікаво.
– Стосовно відшкодувань. Чи справді рішення Конституційного Суду, про яке ви згадували, достатньо для того, щоб підприємці могли позиватися про відшкодування збитків?
– Теоретично, так. Але цей шлях буде непростим. Потрібно буде довести, що саме карантин став причиною цих збитків. І наша судова практика говорить про те, що доведеться доказувати.
В ідеалі мало бути так: підприємець звертається до суду, показує бухгалтерію і пояснює, як карантин вплинув на доходи. Але в нашому суді так не буде. Буде багато запитань, чи справді причиною став саме карантин. А, можливо, власник бізнесу прийняв якісь неправильні кадрові чи інші управлінські рішення напередодні? А, може, були інші причини?
Але довести такий зв’язок все ж можливо. І я вважаю, що навіть необхідно.
– Ви як адвокат взялися б за таку справу? Зрештою, у разі виграшу збитки поніс би бюджет, тобто – платники податків, а не якийсь недолугий чиновник, який неправильно ввів карантинні обмеження.
– Я вважаю, що кожна помилка має свого автора. Рішення прийняв Кабмін у певному складі і поняття персональної відповідальності ніхто не відміняв. Так, спершу відшкодує бюджет, але в подальшому буде вимагати повернення коштів від конкретних людей. За карантинне свавілля у Львові, та й в Україні загалом, мають понести відповідальність.
Але мушу наголосити: для мене таке рішення Конституційного Суду в першу чергу важливим є для майбутнього. Щоб надалі влада не повторила подібних помилок.
– Якщо все ж не зроблять висновків і знову спробують ввести карантинні обмеження? Можуть люди з огляду на таке рішення Конституційного Суду не дотримуватись їх?
– Я не можу говорити людям, що робити. Моя роль як правника – вказувати на факти порушення прав. Але люди самі повинні приймати рішення, як поводитись. Ми не закликаємо до непокори чи інших дій, а лише даємо роз’яснення.
І під час карантину навесні ми про це говорили. Пояснювали, що здоров’я – головне, що відповідальність за нього несуть самі люди. Але, ми живемо в правовій державі і якщо сама держава буде так грубо порушувати свої ж правила – це може призвести до ще гірших наслідків.
Спілкувалася Ярослава ЛИПНЮК
