Після гучних заяв лідера правлячої в Польщі партії «Право і Справедливість» Ярослава Качинського стосовно майбутнього польсько-українських відносин, які він зробив в Жешуві 28-29 січня ц.р., ця тема стала предметом гострих дискусій як в українському, так і польському суспільствах.
Більшість експертів та громадських активістів прогнозують погіршення стосунків двох сусідніх держав, якщо Варшава почне шантажувати Україну в питаннях трактування спільного історичного минулого на офіційному рівні, що є цілком логічним й очікуваним наслідком.
У цій ситуації постає питання: а яку мету (в короткостроковій чи довгостроковій перспективі) переслідує правляча партія «Право і Справедливість» і її головний ідеолог Я.Качинський, свідомо нагнітаючи обстановку у відносинах зі своїм східним «нестабільним» сусідом? Причини такої поведінки, як і усієї «антибандерівської» істерії Польщі, яку ми спостерігаємо уже майже рік, криються, на наш погляд, під амбітними геополітичними планами сьогоднішнього керівництва держави, про які останнім часом вони заговорили майже на усіх рівнях.
Їх стратегічна мета – посилення геополітичного впливу Польщі на політичні, економічні та інші процеси, які відбуваються в європейському регіоні. У Варшаві вважають, що в умовах формування нової світової ієрархії, що відбувається сьогодні, Польща повинна отримати свою геополітичну вигоду та сфери впливу. Забезпечити собі на міжнародній арені місце рівноправного суб’єкту, імідж та присутність якого змушуватимуть інших учасників міжнародних відносин просити Польщу бути учасником взаємних відносин. І в цьому вони наслідують стратегію іншого нашого агресивного сусіда-Росію.
Сьогодні можна виділити як мінімум три напрямки, в рамках яких Варшава активно впроваджує цю стратегію.
Перший – це зміцнення воєнної могутності країни. Його можна вважати принципово вирішеним за рахунок союзницьких сил. Зокрема, на саміті НАТО у Варшаві польському військово-політичному керівництву вдалось домогтися розміщення додаткових сил НАТО на території РП в рамках посилення безпеки східного флангу альянсу, а також посилення присутності американського військового контингенту в РП в рамках масштабної операції США у Європі під умовною назвою «Atlantic Resolve» (Атлантична рішучість).
Другий напрямок – реформування ЄС у зв’язку з «Brexit» у Великобританії. Тут Варшава вбачає для себе величезний шанс. Її сьогоднішні лідери планують поборотися за місце «речника ЄС у питаннях економічних інтересів та свобод», яке сьогодні фактично належить Лондону, й запропонувати зміни, що будуть корисні для неї з геополітичної точки зору та відповідати її національним інтересам. Якщо проаналізувати офіційні контакти перших осіб Польщі з партнерами по ЄС протягом останнього періоду, то можна зауважити, що тема майбутнього Євросоюзу виноситься на порядок денний практичного кожної такої зустрічі.
Третє завдання полягає у лобіюванню ініціативи щодо створення нового блоку країн – «Тримор’я». У Варшаві вважають, що об’єднання країн Центральної та Східної Європи по осі Північ-Південь створить нові умови для європейської безпеки, віддаливши Стару Європу від зон конфліктів на пострадянському просторі. Наявність такої особливості дозволить Польщі стати регіональним «гегемоном» Східної Європи в реалізації питань міжнародної безпеки та регіонального співробітництва.
Реалізація таких завдань вимагає не однієї парламентської й президентської каденцій. Перемогу ПіС на останніх президентських та парламентських виборах (2015 і 2016 рр. відповідно) забезпечила, по-суті, антибандерівська риторика, а прийнята за ініціативою ПіС резолюція у справі Волинської трагедії, яка визначила її «геноцидом польського народу», стала запорукою широкої популярності правлячої партії й по сей день. Особливо це стосується прикордонного з Україною Підкарпатського воєводства, яке набуло статусу головної «арени боротьби ПіС з необандерівською Україною» та місця реалізації її передвиборчих обіцянок.
Цей фактор, по-суті, і є тією рушійною силою, яка штовхає представників ПіС як на регіональному, так і центральному рівнях, на подальше свідоме загострення відносин з українцями. У цьому контексті варто згадати нещодавній скандал з мером м.Перемишля Робертом Хомою, якого не впустили на територію нашої держави із-за заборони з боку СБУ в’їзду на 5 років. ПіС не була зацікавлена у зростанні популярності свого колишнього партійного члена, виключеного зі списків партії ще у 2009 році із-за звинувачень у співпраці з комуністичними службами безпеки. Однак «пісовці» змушені були взяти на себе роль «поборника» його прав, щоб запобігти переорієнтації виборців з числа підкарпатського «правого» електорату на інші політичні сили, зокрема на «Кукіз-15».
З метою тиску на українську сторону у справі заборони в’їзду в Україну Р.Хомі, офіційна Варшава пригрозила бойкотуванням 10-го Форуму «Європа-Україна», який відбувся у період 27-28.02.2017 у м. Жешув (даний міжнародний захід був організований польською стороною, а українці були лише гостями даного заходу). Більш того, після скасування рішення про заборону в’їзду Р.Хомі в Україну, більшість високопосадовців ПіС, які мали взяти участь у форумі, серед яких голови Сейму та Сенату Марек Кухцінський та Станіслав Карчевський, заступники міністра закордонних справ Польщі Ян Дзєдзічак та Марк Зіолковський, голова сеймової комісії з питань зв’язків з поляками за кордоном Міхал Дворчик, все одно його проігнорували[1].
Слід зауважити, що ввечері 28.01.2017 голови Сейму та Сенату РП все ж прибули до Жешуву з метою участі у закритій нараді керівників воєводських осередків ПіС, організованій її лідером Ярославом Качинським і присвяченій підготовці до місцевих виборів, які мають відбутися у 2018 році. Важливим моментом у цьому контексті є те, що саме після цієї наради Я.Качинський зробив свою першу медійну заяву про майбутнє польсько-українських відносин.
Більше того, 29.01.2017 у м.Перемишль під патронатом маршалка Сейму Марека Кухцінського відбулась міжнародна конференція «Європа Карпат» (Europa Karpat), присвячена питанням регіональної співпраці країн Карпатського регіону. Чи не вперше представники органів місцевого самоврядування України, які раніше були традиційними учасниками даного заходу, не отримали запрошення на цей захід.
З високою долею вірогідності можна стверджувати, що головною метою політичного шантажу Польщею України є, ніщо інакше, як загравання з власним електоратом з одночасною перевіркою реакції України на вимоги майбутнього регіонального домінанта. Електоральна підтримка ПіС на рівні 35-38%, компрометація та розбалансованість основних опозиційних сил, які на даний час не становлять реальної конкуренції ПіС, формують для правлячої партії Ярослава Качинського передумови до позитивних парламентських перспектив у майбутньому. Це, у свою чергу, буде підставою для подальшого диктату Україні свого бачення трагічних подій на Волині 1943-1945 рр., а також використання цього фактору для вирішенні інших національних та наднаціональних завдань.
Така «нова позиція» у відносинах із Україною служить підґрунтям до роздмухування антипольських настроїв в українських прикордонних регіонах, добрим фоном для антиєвропейських провокацій агентів російського впливу в Україні і відповідає стратегічним інтересам Росії. Одним словом, Путін Ярославу Качинському аплодує.
Юрій Кміть, Західний інформаційний фронт.
[1] На форум не з’явилися голови Сейму та Сенату РП Марек Кухціньскі та Станіслав Карчевскі, заступники міністра закордонних справ Польщі Ян Дзєдзічак (Jan Dziedziczak) та Марк Зіолковський (Mark Ziółkowski), голова сеймової комісії з питань зв’язків з поляками за кордоном Міхал Дворчик (Michał Dworczyk), низка депутатів парламенту. Центральна влада була представлена лише державним секретарем Канцелярії президента РП Кшиштофом Щерським (Krzysztof Szczerski) та віце-міністром оборони Томашем Шатковським (Tomasz Szatkowski).
