Сьогодні неофіційно розпочався черговий навчальний рік. Для когось він перший, для когось другий, а для когось і одинадцятий. Неофіційно, тому, що офіційно це відбулось першого вересня. Як раз про цей знаковий для багатьох день я б і хотів поговорити.
День знань, свято науки: дівчатка з бантами, хлопчиська в костюмах, мами нафальцовані, вчительки на підборах, навіть фізрук у маринарці прийшов. Усі тримають руку на серці і співають «Ще не вмерла України ні слава ні воля……». Так про це свято переважно публічно говорять та пишуть у ЗМІ. А от що про нього кажуть на кухні за зачиненими дверима: дві години пекла, яке повторюється рік у рік. Діти в незручному одязі, який батьки їм купили за останні гроші, тонни квітів на десятки тисяч гривень, що зів’януть наступного дня, їх дарують учителям із мізерною зарплатою. Недолугі віршики і пісні, годинна промова якогось досі незнайомого нікому дядечка, який вставив у школі три вікна або подарував комп’ютер у клас інформатики. Збори, на яких оголошують, що того року треба зробити ремонт у класі, і це обійдеться батькам по 300 гривень на місяць, і всі здають, хоч і знають, куди насправді підуть ці гроші, бо «моєму Олежику поставлять погану оцінку, якщо не здам». І знову, рука на серці, але до цих слів пасував би інший гімн: «Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки Великая Русь….»
Знаєте, у скількох європейських країнах є така урочиста лінійка на 1 вересня? У жодній! Оскільки це все пережитки радянщини і комунізму. Мені завжди казали, якщо щось критикуєш – пропонуй альтернативу або мовчи. Пропоную! Чому б для дітей і батьків не зробити святковий фуршет у цей день, як це роблять у Сполучених Штатах. Чому для початкових класів не запросити клоуна, як це роблять у Чехії, або зробити фотосесію, екскурсію і знайомство із новими вчителями за солодким столом, як це роблять у Німеччині. Чим до прикладу поганий концерт, як в Австрії? А уявіть, як би дітям було цікаво написати на листочках свої найзаповітніші бажання, прив’язати їх до різнокольорових повітряних кульок і відпустити в небо, а потім мріяти, щоб усе задумане здійснилось. Так, до речі, день знань відзначають в Ізраїлі.
А можна і взагалі нічого не робити і почати навчання як у Великобританії. Варіантів є безліч та й зрештою необов’язково мавпувати традиції інших країн. У нас в Україні із креативом і фантазією, на щастя, усе добре. Але ж ні, у нас кожного року: «Союз нерушимый республик свободных сплотила на веки Великая Русь….»
Може настав час і школу декомунізувати? Як вважаєте?
Переважно в старших класах, коли ми говорили всяку гидотну про школу і не хотіли туди йти, то нам казали, «О-о-о! ти ще плакати за школою будеш» Жодного разу я так і не заплакав, але я б туди з радістю повернувся хіба заради тих фраз, які, як виявилось, говорять усі вчителі впродовж останніх 50-ти років, як мінімум. До Вашої уваги першовересневий ТОП. Згадуємо вислови наших вчителів і вчительок:
- А голову ти вдома не забув?
- Сидіти, дзвінок то для вчителя.
- Галино Володимирівно, ну відпустіть нас швидше
- Якщо я вас раніше відпущу, то, не дай, Боже, когось машина зіб’є, а мене посадять?
- Ти вдома з батьками теж так розмовляєш?
- Що смішного я сказала? Розкажи всім – разом посміємося
- А оцінку я вам теж на двох буду ставити?
- Я одна, а вас тридцять
- Може, ти станеш на моє місце і проведеш урок, якщо ти такий розумний, а я сяду на твоє і буду посміхатися?
І на завершення класика:
- Хто піде до дошки? – Ліс рук.
Шановні батьки, вам - легкого року! Учні, а вам - веселого.
Володимир Мельник, Львівська хвиля
