Більше як рік тому «п’ята колона» на чолі з Аксьоновим під кремлівські аплодисменти передала Крим у «вотчину» Російській Федерації. Перебуваючи на 100-процентній федеральній дотації і маючи заслуги перед Москвою, кримський уряд розгорнув бурхливу економічну діяльність. Як результат – п`ять високопосадовців у відставці , із них – чотири міністри. Також розпочато кримінальні справи в зв’язку із тотальною корупцією та розкраданнями. Так живе Крим без України.
Крим без України – це режим міжнародних санкцій, який тисне на економіку півострова. Це транспортна та туристична криза, це, зрештою, уряд Гобліна-Аксьонова. Остатнє, я б сказав, служить поки що єдиним дієвим проукраїнським інструментом у справі повернення Криму до України.
За словами відомого російського експерта та політолога Станіслава Бєлковського, в Росії панує економіка РОЗ ( «розпил » – «откат» – «занос»), при якій кримські лідери сподівались суттєво поправити своє фінансове становище після антиукраїнського путчу та анексії Криму. Путіну доповідали про непомірні апетити команди Аксьонова, на що він, за неперевіреними чутками, сказав: «Пускай єщьо порулят, они же нам Крим на блюдечке поднесли...».
Але значення Криму у сучасній російській ідеології та політиці фактично сакральне, і ніхто у Москві не дозволить, щоб 100-процентний дотаційний бюджет Криму «розпилювали» без участі москвичів та, власне, самого кримського населення. Тому Сергію Аксьонову та його кримінальній групі була визначена «пайка» не така вже велика у харчовому ланцюжку пожирачів російського державного бюджету. А Аксьонов зробив вигляд, що цього не зрозумів.
І тоді за Крим взявся сам прем’єр-міністр Росії Дмитро Медвєдєв. За два місяці він мав дві робочі поїздки до кримчан. Москва хотіла не стільки показухи, як змін в «кишеньковому уряді» Аксьонова . У березні було звільнено міністра транспорту Анотолія Цуркіна, згодом міністра курортів Олену Юрченко. Спочатку їм дали можливість піти за власним бажанням, але коли Гоблін знову не зрозумів нових «трендів» із Москви, то на Цуркіна завели кримінальну справу у головному слідчому управлінні СК РФ за незаконну діяльність на посту міністра. Олену Юрченко звинуватили згодом у просуванні посередницьких схем у туристичному бізнесі через підконтрольну їй туристичну фірму «Сонячна Тавріка» – захотіла монополізувати туристичний ринок Криму. Її місце зайняв Сергій Стрельбицький, який за свою довгу чиновницьку кар’єру встиг навіть побувати помічником львівського губернатора часів Віктора Януковича.
Другий візит прем’єра Росії до Криму на початку літа був для Сергія Аксьонова ще більш неприємним. Москва зажадала умов для інвесторів і наповнення бюджету. Дмитро Медвєдєв вказав на недопрацювання у вільній економічній зоні, адже там всього 24 фірми на Севастополь та Сімферополь разом узяті (та й ті – бізнес членів місцевого уряду), а мало бути їх сотні та тисячі. Водночас прем’єр вказав на низький рівень обслуговування туристів у Криму , що він навіть гірший за середньоросійський. Зі свого болку Сергій Аксьонов жалівся на відсутність повноважень у кримського уряду і просив ще…окремих повноважень у галузі промислової політики та регулювання бізнесу, мовляв, у Криму свої особливості, яких Центр-Москва не розуміє.
Прямо під час перебування Дмитра Медвєдєва був звільнений міністр економіки Криму Микола Коряжкін, згодом звільнили Олександра Гордецького – міністра майнових та земельних відносин, Андрія Скринника - міністра промислової політики. Під кінець червня відбулося голосне затримання на хабарі голови Податкової служби Криму Миколи Кочанова. Всі вони були людьми із найближчого оточення Аксьонова-Гобліна, і у них всіх вже кримінальні справи та звинувачення у корупції, зловживаннях та підробці документів. Зокрема, міністр промисловості запрацювався так, що більшість виробників винно-горілчаної продукції із Криму почали переводити свої офіси та виробництво на російський материк, мовляв, там легший інвестиційний та податковий клімат.
А на початку липня в Криму розгорівся скандал, (майже як у Чечні з Кадировим ) – Сергій Аксьонов вирішив захищатися від федеральних силових структур. Він видав розпорядження про створення Спеціальної комісії по захисту прав кримських урядовців від переслідування федеральних служб. Указом зацікавилися у Головному слідчому комітеті СК РФ і згодом його прийшлося скасувати. Тут слід нагадати, що кримське урядування для Аксьонова – справа глибоко сімейна, з ним в одній команді куми, друзі , батько, сестра дружини, які або урядовці, або депутати. Але на відміну від Чечні, у нього немає своїх військових сил, міліції та підконтрольного ФСБ, нема ворожого до столиці повстанського руху, на який можна б було все списати.
Як підсумок цього протиборства відбулася ліквідація міністерства у справах Криму та поділ його повноважень між десятками міністерств та відомств. Аксьонов стрімко почав втрачати свої впливи у російській столиці.
Москва побачила, що Аксьонов ментально та економічно почав рухатися до «супер-управлінської моделі» суб’єкта російської федерації-«кадировська Чечня, а другої Чечні московський політичний бомонд та політикум в час санкцій та кризи економічно не потягне.
Насправді багато схожого є між Кадировим та Аксьоновим. Обоє мають кримінальне минуле, обоє – як політичні фігури – повністю дотуються із Москви, обоє корумповані та мають (мали – у випадку із Кримом) свої власні збройні сили. Але Крим – це не Чечня. Аксьонова чекає відставка і тихе перебування у Москві на третіх ролях, подальше від Криму та великої політики. І не пручатися. Бо можуть ще й посадити, тому що на всіх подібних героїв у Росії чекає той самий фатум – розплата за зраду неминуча.
