Керівництво редакції «Радіо-Ера» фактично здійснює завучка українофобської школи №78. За дзвінком керівництва школи матеріал про прояви українофобії було знято з порталу Ерамедіа.
Україномовним дітям у Києві та їх батькам, схоже, на даному етапі, треба змиритися з тим, що їхнє бажання спілкуватися рідною мовою місцевого населення не буде втілене в життя у межах школи. Позиція департаменту науки освіти молоді і спорту (так це тепер називається) наступна: українська мова використовується на уроках, а не перерві вчителі і діти можуть спілкуватися тією мовою, якою їм зручно. Переважна більшість обирає російську мову і департамент освіти не бачить у цьому проблеми, не має конкретних планів стосовно термінів, коли усі без винятку навчальні заклади з українською мовою навчання перейдуть на цю мову. Тобто, у конкретному випадку проявів українофобії у школі №78 департамент розбирався, але жодних наслідків для вчителів-українофобів не буде, оскільки школа (де україномовна дитина почувається іноземцем) – на хорошому рахунку, має добрі показники і стабільний колектив. Усе це я з’ясував, поспілкувавшись з директором департаменту Оленою Фіданян, багаторічною працівницею цього департаменту (пам’ятаю її ще з часів свого керівництва управлінням інформаційного забезпечення КМДА у 2008 році).
За словами Олени Фіданян, вони уважно реагують на усі звернення батьків і вона стверджує, що ЗВЕРНЕНЬ СТОСОВНО УКРАЇНОФОБІЇ ВЧИТЕЛІВ У ДЕПАРТАМЕНТІ НЕМАЄ. Тобто, батьки україномовних дітей або ж намагаються усі ці проблеми залагодити самостійно і локально, або мовчки погоджуються з тим, що їхній дитині, яка з дитинства чує рідну мову, у школі краще цю мову забути. Побачив днями мудру таблицю яка пояснює рівень засвоєння знань залежно від методу засвоєння. Так от, у цій таблиці, рівень засвоєння знань на лекції позначений як 5 відсотків, коли рівень обговорення отриманих знань - 50 відсотків. Що це означає у контексті даної проблеми? Що дитина, яка користується українською мовою тільки на уроці, сприймає її як щось обо’язкове, але не потрібне у житті. Як щось важке для засвоєння, але непрактичне, неприємне, від чого треба відпочивати на перерві. Ну а як ще дитина собі пояснить, чому вчителі і однокласники на перерві говорять мовою іншої країни?
Мова як чинник безпеки і українофобія в Київській школі
Чи не є це непрофесіоналізмом, профнепридатністю педагогів української школи, що їхні учні не користуються мовою школи? У департаменті освіти КМДА не вважають це проблемою і знаходять причини для того, щоб ставитись до такої шизофренічної ситуації з розумінням. Отже, вчителі українських шкіл у Києві і далі можуть спокійно плювати на статус школи, готувати російськомовні сценарії новорічних та інших свят, водити дітей на російськомовні вистави у театр… До речі, стосовно російськомовної вистави у театрі, на яку потрапила україномовна дитина і половини слів не зрозуміла. У директора департаменту освіти є виправдання таким фактам: гроші на виставу зібрані з батьків, батьки мають право вибору. Більшість вирішила так, отже меншості треба з цим погодитись.
Отже, треба об’єктивно визнати: київська освіта переважно користується мовою іншої країни у побуті і вважає це нормальним. Чому? Думаю, тому ж, чому люди у Стаханові на оцьому відео кричать «Украіни нєт» і б’ють чоловіка, який сказав, що він громадянин України і попросив не грабувати заклад якогось підприємця, бо це незаконно. Просто люди у Стаханові уже чесно признались, що вони ненавидять Україну і українців, а оці вчителі у київських школах ще роблять вигляд, що їм українські паспорти видали недаремно.
Що буде далі – відомо. Україномовні батьки на Донбасі теж 20 років тому промовчали. Нині їхні діти бігають по Донбасу з автоматами і вважають українців ворогами.
Мені все ж таки здається, що чинне законодавство дозволяє у коректний адекватний спосіб без шкоди для дітей провести роботу з вчителями українофобами. Провести для них якісь курси, навчання, щоб вони зрозуміли, чому у цій країні треба говорити українською і дітей цьому вчити. Можна це зробити на базі музею пам’яті жертв Голодомору. Там наглядно це зрозуміло, скільки саме людей загинуло просто за своє бажання залишатися українцями.
Ще раз повторюся про те, що мова і ставлення до неї освітян - це чинник безпеки. Це тест на громадянство. Якщо людині #поруськикакосьльогше – вона готує і бажає Києву долю Донецька і Луганська. А я з цим не погоджуюсь. А ще я категорично проти, щоб мною, як журналістом, керувала дирекція 78 школи. Фактично, когось з впливових батьків попросили поговорити з власником, власник поговорив з керівництвом і в результаті матеріал, який був у топах сайту був знятий на тій підставі, що тема не збігається з редакційною політикою. Поширюючи цей матеріал, кожен громадянин України внесе свій вклад у те, щоб у нашій країні справи у медіа таким чином не вирішувались. Я з задоволенням виступлю у суді на захист кожного написаного мною слова і якщо я збрехав – готовий понести покарання. Якщо ж судового позову не буде – це означає, що усе написане – правда. Наступний етап у цій справі – розмова з компетентним фахівцем міністерства освіти. Не вірю, що ідеологія #поруськикакосьльогше розділяється чиновниками міністерства під керівництвом екс-ректора могиляки.
