Передвиборні прямоефірні теледебати корисні й потрібні. Попри те, що цю процедуру, що зародилась у Сполучених Штатах Америки і стала невід’ємною складовою демократичних виборів у країнах Заходу, деякі українські політики досі ігнорують.
У Львові дебати перед другим туром виборів міської голови викликали неабиякий резонанс. Перспектива спарингу Андрія Садового, якому не вистачило до перемоги у першому турі піввідсотка голосів, і Руслана Кошулинського, який несподівано для багатьох вийшов у другий тур, заінтригувала аудиторію.
До того ж, для багатьох це був перший шанс побачити Руслана Кошулинського в прямому ефірі та некомфортних умовах, адже саме він єдиний проігнорував публічні дебати перед першим туром. Тому для міста, яке знає його як народного депутата і віце-спікера, Кошулинський залишився темною конячкою. Якою є його стратегія управління міським господарством? Яку команду він із собою приведе? Як вирішить насущні питання міста? Як відповість на виклики кризи?
На жаль, обоє політиків виявились не готовими до цивілізованого формату дебатів.
Кошулинський, чия компанія проходить під гаслом «Гідний вибір», у дебатах із чинним мером поводився не так гідно, як від нього сподівались. Особливо сприяв розвінчанню міфів про гідного кандидата момент, коли свободівець почав скоромовкою нахвалювати себе, розповідаючи про героїчну участь у Майдані та службу в армії. Але й Садовий розчаровував своїх прихильників, розповідаючи комічні історії про «пана Морду»та насамкінець по-блазнівськи «попросившись на роботу» до львів’ян.
Формат дебатів є максимально прозорим і виключає свідому маніпуляцію з боку організаторів, що цілком логічно для громадського каналу UA: Перший. Проте ідея запросити «київського» модератора була не найкращою. Звісно, в його незаангажованості немає сумнівів. Одначе запитання та ремарки Сергія Рахманіна яскраво свідчили про те, що він не так глибоко, як хотілося б, обізнаний із специфікою львівських проблем. Наприклад, його побажання, аби сморід у місті був нашою головною проблемою.
Поки що Львів – єдине з чотирьох великих міст, де згоду на участь у дебатах дали обидва кандидати. Це мало б засвідчувати певний рівень політичної культури. Та, щоб цим пишатись, добре було б наповнити цю культуру певним змістом. Попри письмове зобов’язання не вдаватись до звинувачень опонента, Кошулинський розпочав свою участь у дебатах із компромату і раз у раз до нього повертався. Цим, утім, грішив і Садовий. І формат дебатів, як виявилось, не передбачав санкцій на випадок порушення цієї умови, окрім докірливої репліки ведучого.
Отже, усвідомлення необхідності дотримуватись правил і домовленостей у політиків уже є, але робити це вони досі не вміють. Із дерева злізли, але хвіст іще не відпав.
Тож львівські дебати допомогли зрозуміти, хто є хто. Але, на жаль, не дали відповіді на питання, що з цим робити далі.
