Революція Гідності , нескінченне АТО під час гібридної війни з Росією, тисячі загиблих – це наша плата за те, щоб наші діти та внуки гідно жили у європейській спільноті країн. Мрія бути в Євросоюзі стала нашою національною ідеєю.
Однак євроінтеграція настільки затягнулася, що тепер вона наклалася на переломний час у долі самого Євросоюзу. Як результат, ми мріяли вступити у Євросоюз процвітаючий та сильний , проте тепер все більше очевидно, що той омріяний Євросоюз залишився в минулому, його, схоже, насправді вже не існує.
Справді, час одностайності ЄС, фінансової стабільності , єдиного погляду на дальший шлях розвитку минає. Політична Європа переживає складні часи. Спочатку грецька економічна криза, яка потребувала мільярдних затрат від спільного бюджету, потім Італія, Іспанія, Кіпр. Врятували. Але низка останніх геополітичних потрясінь у світі привела до напливу мігрантів та біженців. Війна із Ісламською державою, вчасно замовлені російськими спецслужбами терористичні акти у ФРН та Франції спричинили страх та ісламофобію , почуття незахищеності та слабості державних інституцій у всіх європейців.
На тлі агресивної інформаційної війни, військових провокацій та захоплення чужих територій пройшла системна переоцінка цінностей та інтересів щодо окремих країн Європи чи то окремих фінансово-політичних груп.
Лідери розгублені , санкції проти Росії приносять мільярдні збитки, загострилась суперечність між моральними цінностями та економічною вигодою. У різних європейських націй виокремлюється різне бачення виходу із міграційної кризи, формуються різні відповіді на запитання: «Хто за це повинен заплатити?».
Зокрема Австрія, Греція, Сербія вже сьогодні демонструють свою незгоду щодо продовження санкцій проти Росії та мають своє окреме бачення проблеми європейської безпеки. Скажімо, у випадку вимушеної війни НАТО із російським агресором. США як лідеру західної цивілізації дедалі складніше вдаватиметься знайти єдину позицію в ЄС щодо протистояння із путінським реваншизмом.
Європа відступає на крок назад, від глобалізованого та ліберального суспільства до Європи національних держав та національних інтересів, втрачаючи всю блискучу привабливість солідарності , толерантності та демократизму.
І як колись Західна Римська імперія загинула під ударами східних варварів, так і сучасна західна європейська цивілізація може розпастися під загрозою подвійного удару: напливу мусульманських мігрантів із Близького Сходу та гібридної війни з боку московського варварського світу.
Українцям потрібно позбутися «рожевих окулярів» і готуватися до погіршення нашого міжнародного становища. У пропутінській Європі нас ніхто не чекає, і ми самі не захочемо бути у «такій» європейській спільноті.
Якщо не станеться дива, і Боже провидіння не підкаже адекватних відповідей на загрозу розпаду ЄС, то Євросоюз у сьогоднішньому вигляді загине.
Дві Європи
Брюссельські чиновники використовують термін «двошвидкісна Європа», розуміючи під ним те, що є група багатих країн Західної Європи, що рухаються у своєму розвитку швидше, аніж країни, котрі користаються із дотацій ЄС і демонструють значно повільніший темп. П’ять країн ЄС: Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Іспанія виробляють 70% ВНП всього Євросоюзу. Всі інші 23 країни - 30% ВНП.
У той же час, країни, що порівняно недавно увійшли в ЄС демонструють останніми роками темпи щорічного приросту ВНП, які є набагато більшими за середньостатичні у Єврозоні. Для порівняння, візьмімо останні два роки. За даними Євростату, за період із 2013-го по 2015 рік середньостатичний приріст ВНП у Єврозоні станови трохи більше як 3%. У той же самий період країни Вишеградської четвірки продемонстрували рекордні прирости валового національного продукту: Словаччина-10,87%, Чехія – 8.85%, Угорщина – 10,93%, Польша – 12,11%. При цьому Східна Європа отримала нового регіонального лідера – Польщу, яка, маючи підйом економіки, здатна дати Єврозоні «нове дихання», набуваючи при цьому все більшої «політичної ваги».
Міграційна криза, яка викликана громадянськими війнами, що проходять за прямої участі США та ЄС і мають на меті зміну «недемократичних» режимів (Арабська весна , Ірак, Сирія), привела до загострення внутрішньо європейської ситуації. Головна проблема – фінансування наслідків міграційної кризи. Вихід Великої Британії з ЄС став прикладом того, як країна із групи багатих поставила вище власні економічні інтереси та безпеку народу ніж європейські цінності та солідарність.
Показником наявного конфлікту всередині ЄС є і те, що за потреби спільно обговорити дальші кроки у європейській політиці лідери старої та багатої Європи (Німеччини, Франції, Італії) та лідери новоприйнятих країн ЄС (Вишеградська четвірка – Польща ,Чехія, Словаччина, Угорщина) радилися окремо .
22 серпня на саміті «великих трьох» (ФРН, Франція, Італія) на острові Вентотене італійський прем’єр Маттео Ренці пропонував представникам найбільших економік Європи свій рецепт видужання Євросоюзу після виходу із складу Великої Британії. Ключовою новелою стала пропозиція щодо більшою централізації Євросоюзу, яка передбачає фактичну федеративну Європу з втратою частини суверенності країн у певних секторах: економіка, безпека, міграційна політика.
Поки що Ангела Меркель, у якої осінню 2017 вибори у парламент і яка нині зазнає гострої критики з боку позиції (за невирішену проблему неконтрольованого потоку мігрантів та небезпеку тероризму), не готова до радикальних змін в ЄС. У фрау Меркель тотальне падіння рейтингу та реальна загроза приходу до влади праворадикалів із Гепіди. Словом, Меркель не до реформ.
У Франсуа Олланда ситуація не ліпша, терористичні акти у Франції завдали ударів по популярності його і уряду. Тут також скоро президентські вибори, а рейтинг Олланда – 12 %.
Чи приймуть лідери ЄС «італійський рецепт» – покаже час, але той факт, що такі важливі питання обговорюють у «вузькому» колі, не подобається представникам Сходу . «Гегемонія Німеччини» у ЄС, наростаюча російська агресія , загрози національній та релігійній ідентичності в умовах напливу мусульман-мігрантів , терористична загроза турбують владні еліти Польщі, Чехії та Угорщини, але і вони не будуть готові віддати частину своїх повноважень та значні фінансові фонди на розсуд брюсельським чиновникам.
Східна Європа в складі Польщі ,Чехії, Угорщини, прибалтійських країн недавно тільки вирвалася на волю, скинувши пута вимушеного альянсу із Радянським Союзом. Вони довго боролися за свою національну та християнську ідентичність і мають сильну відразу до спроб забрати їм право на самостійні рішення. А для країн Прибалтики та Польщі важливішими за економіку стають проблеми безпеки. Ментальною лінію поділу на тих , хто готовий до спротиву російській агресії, і тих, хто не хоче про це навіть говорити , є колишній кордон між Варшавським Договором та НАТО станом на п’ятдесяті роки минулого тисячоліття. Тому ступінь відчуття загрози російської окупації різний у прибалтів та французів. Сподіваємося, що Ангелі Меркель (уродженка Східної Німеччини, окупованої СРСР) не зрадить історична пам’ять, і вона не буде підігравати Путіну.
Є й інший аспект. Абсолютну більшість жителів Східної Європи складають практикуючі християни, які бачать небезпеку радикальної чи м’якої ісламізації європейського континенту. У цій справі з ними солідарні націоналістично-популістичні рухи та партії Франції, Німеччини та Італії (Народний фронт Франції, Гепіда – альтернатива для Німеччини, Рух п’ять зірок Італії), які ,окрім того, наголошують на зловживаннях брюссельської бюрократії, ділять народи Європи за працездатністю , закликають до економічного націоналізму.
На подібних лозунгах британські радикали вивели Британію із лав ЄС. При активному сприянні російських спецслужб та бізнесу ці, колись маргінальні, політичні сили нині є за крок до перемоги у перегонах за владу у своїх країнах , що може змінити розклад в середині Євросоюзу на користь дезінтеграційних процесів.
Перспектива для України
Нумо будемо чесними. Ми туди йшли із надією на допомогу. Ми розраховували, що взамін за відкриття своїх ринків, за нашу готовність підтримати спільні демократичні цінності ми отримуємо безпеку, економічний розвиток, справедливе суспільство, незалежність від нав’язливого сусіда і, звичайно, структурні та соціальні фонди, фінансування реформ і т.п. Тут наша еліта та простий народ розділилися у своїх мріях. Якщо влада чи опозиція розраховували ділити фінансові бонуси, надані на розвиток, то звичайний люд мріяв або виїхати на роботу, або хоча б мати право вільно, без віз, пересуватися Європою.
Однак наші сподівання руйнуються крок за кроком. Обіцяний безвізовий режим виявися обвішаний такими домашніми завданнями, які наша влада довго не могла виконати. Але автор впевнений, що якийсь «обрізаний» варіант безвізу нам все таки дадуть.
Щодо колективної безпеки та солідарності. У нас війна. Ми потребуємо військової та фінансової допомоги для протидії найбільшій та найжорстокішій армії у світі. Але Євросоюз настільки переповнений агентами нашого ворога, настільки боїться росіян, що не надає нам допомоги ! Нас вбивають, а вони не хочуть надати нам зброю, бо це, мовляв, може спровокувати агресора?
І такий сумний стан справ ми маємо сьогодні, при теперішніх європейських урядах. Однак вже завтра кілька країн можуть залишити євроспільноту, а в інших великі шанси прийти до влади мають пропутінські націоналісти. Також Євросоюзу не уникнути значних витрати, спричинених міграційною кризою. Плюс попереду період внутрішньої нестабільності та конфліктів. Чи чекають на українців у такій Європі?
Повторюсь, лише країни, які зазнали радянської окупації, звірств НКВД-КДБ нас зрозуміють. Нам слід шукати розуміння і укладати нові військові союзи із країнами Східної Європи, насамперед із Польщею, там наша перспектива. Тільки спільно ми зможемо влити у Євросоюз нову силу, нові ідеї і протистояти варварському набігу із Сходу.
