У західних ЗМІ головною темою обговорення минулого тижня стали події в американському місті Шарлоттсвіллі, які знову потрясли однією із фундаментальних проблем США – дискримінацію за расовою ознакою. Напередодні ймовірного спровадження зі США ще однієї когорти кремлівських шпигунів, Москва кинула у гібридний бій останні резерви. Прогресивні експерти США вважають, що ключ для безпеки ЄС знаходиться в Україні. З огляду на катастрофічний брак коштів у казні РФ Путін закрив один із пропагандистських кремлівських ресурсів.
Безпека Європи – в інвестиціях в Україну
Параг Ханна, відомий американський експерт із питань міжнародних відносин, футуролог і автор кількох бестселерів, висловив переконання, що для безпеки Європи необхідно збільшити інвестиції в Україну. ЄС повинен інвестувати навіть більше, аніж свого часу надав інвестицій Варшаві, тому що Україна провадить війну з агресором, який загрожує всій європейській цивілізації.
Аналітик наголосив: «Щоби після анексії Криму руска агресія не поширилась далі, Євросоюз повинен зробити з України «другу Польщу». Україна має освічене молоде населення, індустріальну економіку, тому її можна модернізувати. Це не означає, що Україна миттєво приєднається до Євросоюзу і вступить у НАТО. Це дуже складно. Однак ми повинні більше вкладати в Україну. Вирішення проблеми з Москвою полягає виключно в тому, щоби зміцнити економіку України».
Стосовно ж Москви Брюссель повинен проводити тверду політику і запобігти спробам Кремля монополізувати енергетичний ринок ЄС. При цьому країнам Євросоюзу необхідно модернізувати руску економіку і демократизувати політичну систему. Цієї мети можна досягти, купуючи рускі фірми і борючись із рускою корупцією.
«Це принесе плоди, але займе доволі багато часу», – зробив невірний висновок американський експерт. Параг Ханна, як і більшість західних аналітиків, не може усвідомити, що населення РФ нездатне ні модернізуватись, ні демократизуватись із огляду на історично-соціальні обставини формування неслов'янської московської деспотії під патронатом Золотої Орди.
Американський радикалізм на марші
Нагадаємо, 12 серпня у Шарлоттсвіллі відбувся марш американських патріотів, яких лівацькі ЗМІ називають націоналістами і фашистами. Вони виступили проти рішення міської влади демонтувати пам'ятник генералу Роберту Лі, головнокомандуючому армією Конфедерації під час американської громадянської війни. Роберт Лі є культовою фігурою американських верств правого політичного спектру. Видання «Atlantic» опублікувало статтю, яка пояснює, що культ особи Роберта Лі – це результат пропагандистської кампанії тривалістю у 150 років, завдання якої – довести, що рабство не була причиною громадянської війни, а суть мети Конфедерації насправді була економічною, а не рабовласницькою. Радіостанція WNYC випустила 12-хвилинний подкаст, в якому роз'яснили витоки в США расизму, неонацизму і «білих супрематистів», яких сьогодні налічується орієнтовно 900 організацій. Про реваншизм неошовіністів і «чорних супрематистів» радіостанція не згадала ні словом.
Паралельно із маршем протестантів проти демонтажу пам'ятника під девізом «Об'єднуйся за правих», у місті відбулась демонстрація лівих радикалів, які прийшли на мітинг до правих із бейсбольними бітами. У результаті зіткнень загинула представниця лівих, а десятки протестуючих із обох сторін зазнали поранень. Поліція не зуміла або не схотіла запобігти сутичкам.
Обговорення цієї гострої ситуації вийшло на новій рівень після того, як Дональд Трамп у своїй заяві наголосив, що у конфронтації винні ліві і праві, оскільки насильство було зафіксоване з обох боків. За цей нейтралітет Трампа негайно піддали жорсткій критиці як у ліберальних, так і в консервативних колах, а кілька позаштатних радників президента звільнились із його адміністрації.
Варто зазначити, що Дональд Трамп все ж офіційно засудив расистів у новій заяві через два дні після подій у Шарлоттсвіллі, проте, очевидно, зробив це під тиском. Наступного дня під час прес-конференції він знову наголосив, що насильство в місті було ініційоване з обох протиборчих сторін і висловився за неприпустимість демонтажу пам'ятників американської історії.
Після подій у Шарлоттсвіллі місцева влада у багатьох штатах заявила про намір прибрати або перенести пам'ятники генералові Роберту Лі, яких у США налічується орієнтовно 1500.
Більшість американці проти демонтажу пам'ятників
З огляду на загострення пристрастей у США навколо випадків повалення пам'ятників діячам південної Конфедерації (1861-1865 рр.) та активізацію ультраправих і ультралівих сил, минулого тижня кілька соціологічних служб провели опитування громадської думки в усіх штатах країни.
Американська ліва преса насаджує трактування, що пам'ятники лідерам Конфедерації служать символами збереження расової нерівності в США і сприяють формуванню расистських поглядів, які суспільство категорично відкидає. Однак опитування дали несподівано інший результат: 62% опитаних американців висловились проти знесення пам'ятників, 27% підтримують їх ліквідацію, а 11% не визначились.
Демонтаж пам'ятників конфедератам засуджують майже одноголосно прихильники Республіканської партії, серед демократів таку ж точку зору поділяє менше половини опитаних, а серед незалежних (тобто безпартійних) проти демонтажу висловились троє із кожних п'яти респондентів.
Цікаво й те, що дві третини білих американців і дві третини вихідців із Латинської Америки висловились за збереження монументів діячам Конфедерації. Серед афроамериканців єдності думок немає: 40% хочуть демонтувати пам'ятники, 44% вважають, що пам'ятники необхідно залишити як нагадування про реальну історію США і про страждання своїх предків, а 16% опитаним байдуже, будуть стояти пам'ятники чи їх демонтують.
Водночас 90% опитаних засудили діяльність організацій на зразок «Ку-клукс-клану», а також активність ультраправих під час протестів у Шарлоттсвіллі. Про расистську діяльність організацій на зразок «Життя чорних має значення» і активну конфронтацію ультралівих у Шарлоттсвіллі соціологи респондентів не питали.
Не Путін проблема у світі, а вся Московія
Якби не події у Шарлоттсвіллі, більш голосний резонанс отримала б стаття «The problem isn’t Putin, it’s Russia». Томас Грем, керуючий директор консалтингової компанії «Kissinger Associates», написав у виданні «Politicо», що політичному істеблішментові США необхідно зрозуміти одну просту річ: Московія у найближчій перспективі не стане ліберальною демократією. Ба, навіть більше – ймовірно не стане демократією ніколи. Грем наголосив, що відносини Вашингтона і Москви завжди були проблематичними, а періоди кооперації – короткими.
Особливе суперництво почалося з політично-економічного підйому США після Другої світової війни, а матеріалізувалось зіткненням за вплив у Маньчжурії (Маньчжурська держава – країна у період між Першою і Другою світовими війнами. Мала спільні кордони з Китаєм, Монголією, СРСР і Японією). Хоча колористика політичної палітри корелювалась відповідно до міжнародної ситуації, проте основні розбіжності Вашингтона і Москви завжди залишались незмінними. Глибокий світоглядний поділ присутній у трактуванні людських цінностей, розуміння принципів міжнародного порядку і поводження у зонах політично-економічних інтересів.
Після завершення «холодної війни» у США зробили недалекоглядний висновок, що у Москви нема іншого виходу, окрім як стати ліберальною демократією з вільним ринком. Попервах, зазнавши важкої економічної кризи і розпаду СРСР, Москва періоду Горбачова-Єльцина пішла назустріч Вашингтонові, зціпивши зуби. Але як тільки економіка РФ відновилась завдяки штучному завищенню світових цін на нафту з метою закачати долари для відновлення господарки Москви, традиційна схильність Кремля до міжнародного тероризму відродилась під керівництвом Путіна і компанії. У 2007 році в Мюнхені він оголосив священний руский похід на Захід. Політичні розбіжності між Москвою і Вашингтоном знову кардинально зросли.
Томас Грем вважає, що Москва є важливим міжнародним гравцем, а тому Вашингтон повинен визначитись, як йому будувати відносини з країною, яка не поділяє західні цінності й змагається із США у ряді світових регіонів. Аналітик переконаний, що варіант стримування Москви через економічні санкції неефективний. Більш прагматична опція – збалансоване співробітництво з Кремлем і зниження геополітичної конфронтації, щоб уникнути масштабного конфлікту.
За ретельно закамуфльованими сентенціями Томаса Грема прихована справжня суть його політологічних потуг – нав'язати адміністрації Дональда Трампа концепцію Генрі Кіссінджера. А саме: враховуючи політичну чутливість Москви, зобов'язати Київ самоусунутись із світової геополітики і займатись вирішенням внутрішніх проблем. Україна повинна законодавчо закріпити за собою позаблоковий статус, що дозволить Києву відновити прагматичні стосунки з Москвою.
Нагадаємо, Генрі Кіссінджер, колишній авторитетний американський політик, сьогодні вже вийшов у тираж. Перебивається заробітками на Москву. В 1969 році добровільно завербувався в агенти Кремля й отримав агентурне псевдо «Кіса». Томас Грем, якого Кіссінджер нав'язував Трампові на посаду посла США на РФ, перебуває у кремлівського агента на підтанцьовці.
Відчайдушні потуги кремлівської агентури
Санкції почали відчутно допікати Москву, яка перебуває зовнішньополітичних і внутрішніх конвульсіях. Кремль кидає у бій останні резерви, зокрема Дімітрі Саймса, він же – Дмітрій Сіміс, агент КДБ орієнтовно з 1967 року, який у 1973 році виїхав у США з відповідною місією. Сьогодні Дімітрі Саймс є директором «Центу національних інтересів» (Center for the National Interest), який лобіює інтереси Кремля. Почесним головою центру є колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер, він же агент «Кіса».
Дімітрі Саймс активізувався у закликах до нормалізації відносин між США і РФ на «тлі загальносвітової турбулентності». Саймс критикує американський політичний істеблішмент, який створює Трампові й Путіну перешкоди для дружніх контактів. Агент Кремля розпікає Конгрес США, ЗМІ та більшість американської громадськості за те, що вони вважають Путіна ворогом цивілізованого світу на зразок Саддама Хусейна.
Агресію Кремля агент Саймс пояснює обставиною, що напередодні виборів 2018 року Путін не може дозволити собі виглядати слабким і піддатись міжнародному тискові. Внаслідок такої позиції Кремля головним ризиком залишається військове зіткнення, яке може спричинити ядерну ескалацію, – пише очевидні глупства кремлівський «кріт». Адже при нинішньому розкладі збройних сил у Європі перший ядерний пуск Путіна стане останнім для всього Кремля. Там це знають.
Розуміючи, що його ядерні погрози є неефективними, Саймс узявся лякати американців тим, що Путін, якщо із ним не примиритись, має можливість завдати шкоди інфраструктурі та фінансовим системам США шляхом кібератак. Відповідь США буде жорстка, а РФ, якщо буде загнана в кут, теж може піти на екстремальні кроки,, наприклад, на співпрацю з ІГІЛ, – знову блефує агент «Сіма». На співпрацю можна йти хіба що з чужою організацією, а ІГІЛ, вже було доведено не раз – це структурний підрозділ служби зовнішньої розвідки РФ, безпосередньо підпорядкованої Путіну. Тобто Саймс хоче переконати американців, що на зло їм Путін буде співпрацювати сам зі собою.
Остання «лякалка» – якщо Трамп не отямиться, Путін укладе союз із Китаєм, а це суперечить національним інтересам США – не витримує жодного здорового глузду. Китай вже не раз показав Путіну його справжнє місце – у третьому ряду політичного партеру. Ні за яких обставин Пекін не укладе проти Вашингтона ніяких союзів із московським геополітичним аутсайдером.
Саймс активно закликає Трампа вести з Путіним «вузький діалог», тобто «із Москвою не потрібно бути союзниками або друзями», проте хороші особисті стосунки між Трампом і Путіним можуть стати інструментом для політики примирення. А головне, волає Саймс, потрібно негайно зняти санкції, які є виразом ворожості у двосторонніх стосунках.
І дались цим кремлівським клікушам із «Center for the National Interest» американські санкції, кожного тижня про них лементують. У квітні 2017 року, під час пітерського медіафоруму «Правда і справедливість», хіба не Путін закликав додати санкцій іще, бо вони позитивно впливають на розвиток рускої економіки.
Трендіти стало дорого і не результативно
Відсміялись «Іскандери»
Не регочуть «Тополя»
У «Lifenews» заскавуліли
На Москву гряде біда
На РФ настали сумні дні. Путін взяв калькулятор, порахував скільки днів залишилось до фатального понеділка 29 січня 2018 року (крайній санкційний термін відведених 180 днів), далі полічив дні до 11 березня (вибори президента на РФ) і прийняв вимушене рішення – розпустити своїх лайфових пропагандистів. Мало того, що у розкраденій казні грошей уже катма, а ще і самі популяризатори путінських ідей компрометують усе, до чого лишень торкнуться. Нахвалялись створити «руский Buzzfeed», який буде кращий від американського аналога, а на ділі виявились нездарами.
А ще далекоглядний стратег гострим зором із висоти кремлівської башти побачив, що «Lifenews» почав здавати позиції холодильникові в арифметичній прогресії. Шлунок електорату почав впливати на руский світогляд, вирвавшись поза усталені рамки духовних скреп. А ще на Москві взялись роздумувати про доцільність «Russia Today» і «Sputnik», які теж невміло справляються з поширенням кремлівської пропаганди.
Необхідний удар у серцевину московської системи
Видання «Bloomberg View» в публікації «Пікетті не знайшов больової точки Путіна» проаналізувало наукову статтю «Від Рад до олігархів: нерівність і власність в Росії, 1905-2016», яку написала група західних економістів у складі із Томасом Пікетті, відомим своєю книгою про економічну нерівність – «Капітал у XXI столітті».
Аналізуючи соціальну нерівність в СРСР, західні економісти взяли за основу офіційну радянську, а потім і руску статистику, що зробило деякі їхні висновки доволі кумедними. Наприклад, такі безпідставні висновки як те, що в 1989-1990 роках рівень життя в СРСР становив 65% від середнього рівня життя західного європейця, а у середині 2010-х років досяг на РФ 70% соціального рівня ЄС.
Дослідження економістів набуло цінності, коли вони взяли за основу для своїх висновків єдину ставку прибуткового податку, запроваджену на РФ. Проаналізувавши податкову статистику і дані опитувань, автори зробили умовивід, що до 2015 року офшорні активи, які належать руским олігархам, становили 75% національного доходу РФ, що втричі більше офіційно заявлених міжнародних резервів країни. Сьогодні в офшорах знаходиться орієнтовно $1 трильйон руских активів, понад половина з яких ніколи вже не повернеться. А це становить приблизно 78% обсягу ВВП РФ за 2016 рік.
У цьому контексті постає питання про ефективність західних санкцій. Економісти цікавляться: санкції насправді поцілили у серцевину рускої клептократичної системи чи є лише фікцією фінансових обмежень? До цього часу на Заході не заблокували жоден серйозний руский актив. А замороження таких активів мало б вирішальне значення для швидкого повалення путінського режиму.
Ярослав Левків
