Цього літа на Львівщині археологи досліджували одну з дільниць княжого Белзу, так зване урочище «Климентщина» яке давно відоме в науковому середовищі. З попередніх археологічних досліджень знано, що на цьому місці був монастир святого Климента, що його міг заснувати Ярослав Мудрий. Кандидат історичних наук, керівник проекту «Локальна історія», археолог Віталій Ляска, котрий цьогоріч, власне, і досліджував урочище «Климентщина», розповів Гал-інфо про результати досліджень.
Віталій Ляска зазначив, що урочище «Климентщина» відоме з кінця ХІХ ст - початку ХХ ст як місце, де гіпотетично міг стояти монастир святого Климента. Площа урочища становить близько 0,3 га. Це була компактна територія сакрального походження.
«Довший час це була лише гіпотеза, однак у 30-их роках ХХ ст. археолог Ярослав Пастернак вирішив гіпотезу верифікувати і натрапив там на поховання західної орієнтації, тобто християнське тілопокладення. Також він знайшов цікаві речі культового походження, зокрема, кам’яну ікону із зображенням Різдва Пресвятої Борогодиці. Однак, на жаль, ця знахідка була втрачена в часи Другої світової війни. Також Ярослав Пастернак розкопав дві дубові палі, які ідентифікував, як залишки монастиря ХІ-ХІІІ ст.», - розповів Віталій Ляска.
Як зазначив археолог, монастир вочевидячки був дерев’яним. Однак для того, щоб говорити про його конструкцію та фундамент потрібно його відшукати.
Віталій Ляска зауважив, що детальна документація з розкопок Ярослава Пастернака не збереглася.
«Згодом, у 80-х роках ХХ ст., «Климентщину» досліджував археолог Володимир Петегирич. Він також натрапив на поховання. Саме тому, коли вже ми почали роботи, то мали чітку картину того, що можемо знайти, адже знали про поховання та речі культового походження на цій ділянці», - зазначив археолог.
Він пояснив, що саме урочище «Климентщина» - це невеликий острівець у заплаві річки Солокія, довкола якого по периметру археологами зафіксовані поховання.
«Ми заклали невеликий розкоп і натрапили на залишки якоїсь монастирської будівлі. Це румовище (залишки зруйнованої споруди, - ред.), скупчення перепаленого каменю, глиняної обмазки та кераміки в культурному шарі ХІ-ХІІІ ст. Цілком можливо, що це або залишки опалювальної споруди або ж самої монастирської споруди», - пояснив Віталій Ляска.
Археолог додав: цікавим є те, що в розкопі дослідники виявили сліди двох періодів функціонування монастиря.
«Перший період – це ХІ - ХІІІ ст. Виглядає так, що у ХІІІ ст. монастир було спалено, адже тут чітко виражена верства паленини, яка надійно датується. Відповідно, ми вже можемо зробити попередні висновки. Можливо, цей монастир було засновано у ХІ ст., і заснував його, можливо, навіть Ярослав Мудрий. Як припускає Теофіль Коструба (український церковний історик, монах-василіянин (1907 – 1943 рр), - ред.), Ярослав Мудрий мав велику пошану до святого Климента. Але це лише гіпотеза. Натомість археологія показує, що інтенсивне заселення «Климентщини» відбувалось у ХІІ-ХІІІ ст.», - сказав Віталій Ляска.
Белз згори: літописне місто, яке відбив Ярослав Мудрий
Як зазначив археолог, в середині ХІІІ ст. монастир, скоріш за все, був спалений, імовірно, внаслідок монгольських набігів.
«На існування монастиря на цьому місці також вказують поховання. В деяких з них віднайдені кам’яні подушки під головами. Це була така візантійська поховальна практика, яка засвідчує, що тут були поховані монахи. Подібні поховання були знайдені Ярославом Пастернаком у Галичі.
Згодом, десь у ХІV ст., монастир відродив своє функціонування. На початку ХVІІ ст. в джерелах згадується площа, на якій згоріла церква святого Климента. Отже, в подальшому цей пагорб треба розкривати повністю і тоді величезна ймовірність, що там буде віднайдено повністю фундамент, речі сакрального походження, адже ділянка тепер дуже добре локалізована», - сказав Віталій Ляска.
Він наголосив, що цьогорічні археологічні дослідження дозволили локалізувати місце монастиря, а також було виявлено руїни якоїсь споруди. Наступного року археологи мають намір знайти ресурси для проведення повноцінного дослідження цієї території.
«У Белзі є ще кілька таких сакральних ділянок – це урочища «Монастирище» та «Трійця». Там також свого часу виявили прицерковні поховання, керамічні долівкові плитки. Подібну плитку рік тому знайшли і на «Климентщині», - сказав Віталій Ляска.
Археолог зазначив, що княжий Белз був потужним гравцем на етно-політичній мапі Західної Волині та осідок князівства з 1188 року.
«Певний час князь Белзький Олександр Всеволодович (старший син Всеволода Мстиславича, - ред.), тягався за владу з Данилом Романовичем (король Данило Галицький, - ред.). Однак церков княжого часу археологи досі не виявили. Зараз ми поставили собі таку амбіцію відшукати ці княжі церкви. Їх там було щонайменше п’ять. Одна церква була на дитинці. Ймовірно, вона розміщена під мурами чинної церкви (церква св. Миколая у Белзі на території літописного городища, - ред.). Друга - церква Спаса. Це заміська церква, яка в княжій традиції була пов’язана із елітою та князем. Також були заміські монастирі в урочищах «Климентщина», «Монастирища» та «Трійці». Переконаний, що у найближчі роки релігійне життя Белза ХІ-ХІІ ст. стане більш відомим», - запевнив археолог.
У Белзі археологи шукають давні церкви
На жаль, пам’ятка урочище «Климентщина», як і більшість пам’яток, потерпає від «чорних археологів».
«Тут маємо традиційну ситуація для цілої України. Пам’ятку нищать. Довкола скарбошукацтва точаться дискусії. Дехто говорить, що потрібно легалізувати роботу «чорних археологів» за аналогом Британії, коли країна може викуповувати цінні пам’ятки у скарбошукачів. Однак тут є дві проблеми. Перша – речі, які у такий спосіб випорпані із землі, втрачають свій контекст. Друга – у нас нема зведеного реєстру археологічних пам’яток. Окремі ділянки Белза не є офіційно пам’ятками археології, але по факту вони є саме такими. Поки ми не маємо цілісної бази і охорони пам’яток, то говорити про дозвіл копати аматорам не припустимо», - заявив Віталій Ляска.
Агенція Гал-інфо висловлює подяку партнерам - команді «Світ Зверху», які провели аерозйомку і показали літописний Белз та урочище "Климентщина" із погляду пташиного лету.
Анна Джунківська, Гал-інфо.
