Нещодавно в Україні відсвяткували щорічне свято Дня молоді, який проводять в останню неділю червня. Та чи задумувався хтось, що країна насправді святкує свято, яке влаштовували для радянської молоді?
Всі офіційні особи вітали українську молодь зі святом, проте ніхто й не надав значення тому, що це свято було затверджене указом президії Верховної Ради СРСР 7 лютого в далекому 1958 році як День радянської молоді, який відзначали в останню неділю червня. Невдовзі після розпаду Радянського Союзу, Президент України Леонід Кравчук в 1994 році оприлюднив Указ “Про День молоді” з аналогічною датою святкування. Проте по суті просто поширив в країні радянське свято, яке навіть не перейменував на День української молоді.
Більшість пострадянських країн відмовились святкувати День молоді так як це робили в Радянському союзі, адже зараз є й інші молодіжні свята. Сьогодні українське суспільство і так досі страждає від наслідків дій, які спричинив Радянський Союз, бореться з ними, старається виправити ситуацію, проте все ще святкує їхні свята. Навіть на росії, яка себе позиціонує як правонаступниця СРСР, день молоді святкують 27 червня, а не в останню неділю червня як це було в СРСР.
Загалом у світі існує цілий перелік “молодіжних дат”:
-
Міжнародний день молоді ООН, який відзначається 12 серпня з 1998 року,
-
Всесвітній день молоді, який проводять 10 листопада з 1945 року,
-
Світовий день молоді, заснований Св. Папою Іоаном Павлом II (немає визначеної дати святкування).
Чому ж тоді Україна поміж усіх можливих варіантів досі святкує за старою совковою системою? Якщо ж в нас є можливість вибрати іншу міжнародну дату, варто скористатись цим шансом. Тоді це свято матиме не тільки історію і національні особливості, а й правильний сенс. Саме це ми вирішили обговорити з істориком, журналістом Вахтангом Кіпіані.
“По-перше, я думаю, що коли створювався Радянський Союз, тоді не було ніяких світових свят, тому всі дні як країна переможного соціалізму вигадувала свої. Потім, десь в сорокових, п’ятдесятих роках ООН почала діяти й з’являлися міжнародні свята. Оскільки РС йшов не в ногу з усім світом. вони точно не приєднувались до світових, а навпаки створювали з соціалістичними сателітами свої свята ”
Вахтанг зазначив, що це природно коли держава (Радянський Союз - ред.) йде проти всього світу. На той момент весь світ був капіталістичний і йшов начебто не туди. СРСР придумали свою ідеологію, концепцію того як воно має бути. Зараз люди розуміють, що це тупикова та злочинна гілка еволюції, але так було. Вони створювали свої свята, а потім нав’язували їх певній частині світу там де їхні впливи були потужними.
Після того як соціалістичний світ розвалився і більшість країн повернулися до магістральної нормальної дороги, якісь рецидиви все ж залишилися. Україна не виняток і теж частково залишається в полоні радянської спадщини.
“Якщо меліораторам, журналістам чи шахтарям все одно, то вони будуть відзначати коли влада сказала. От якби націоналістам указом президента, приміром, призначили День народження Леніна, націоналісти не будуть відзначати цей день. Якщо людям байдуже, ну а 95 % завжди байдуже, то все. От я журналіст, але День журналіста не святкую, раз в рік в стрічці бачу як колеги один одного вітають, але мені байдуже. А те чи радянське це свято чи ні, не байдуже. Я не досліджував це питання, можливо тому що так було простіше “От всі відзначають День молоді в кінці червня ми будемо”. Це треба включити мізки, провести якусь роботу, з кимось порадитись, посперечатись, десь знайти компроміс, тобто це є процес. Більшості людей це не потрібно. Тих хто проти завжди меншість ”, - каже Вахтанг Кіпіані.
Все ще є такі свята в Україні, які перейшли з Радянського Союзу. Чому їх не замінять на українські?
“Тому що пофіг, ну які ще можуть бути пояснення. Якщо більшості байдуже, то … У нас досі є багато чого від радянського. Якщо росія відзначає його в цей день, то краще, щоб ми були окремо, з огляду на те, що чим далі від росії в різних справах, тим краще.
Це абсолютна формальність. От я ж сказав: “Мені пофіг”, 99% - пофіг на цей день. Мені як громадянину абсолютно байдуже. Якщо особам молодого віку це нецікаво, то мені тим більше. Якщо це нічого не означає, то яка різниця в який день це буде. Я думаю, що я не помиляюсь, що для більшості українських громадян молодого віку цей день нічого не означає, він ні про що. Професійне свято я теж не відзначаю, проте я бодай розумію про що воно”.
Буде міжнародний день - окей, буде окремий день - теж не проблема. А чому ні? Чому ми маємо підлаштовуватись під весь світ, якщо ми суверенна нація і держава? Коли хочемо тоді й відзначаємо. Найголовніше питання: навіщо? Якщо воно щось означає тоді його варто відзначати, якщо це якась бюрократична формальність тоді …
Влада списує бюджетні кошти на якісь концерти, якісь квіти, якісь сувеніри там, щоби відзначити день молоді, а молодь яка чекає цілий рік День молоді аби послухати безплатно концерт від влади, адміністрації міста чи району, а нічого сама не організовує, це чесно кажучи мене смішить. Але це не моє діло, я просто особисто не розумію контекст цього свята”.
Фото: Depositphotos
