4 липня 1935 року народився Петро Содоль, один із перших дослідників історії Української повстанської армії.
Народився у селі Миколаївка (нині це Бучацький район Тернопільщини) в родині сотника Армії УНР Петра Содоль-Зілинського.
У 1944 році разом із батьком потрапив у Західну Німеччину, звідси 1949-го емігрував до США.
Упродовж 1958—78 років Петро Содоль служив у американській армії. Був учасником війни у В’єтнамі. Навесні 1965 року сотня 9-ої Піхотної Дивізії військ Південного В'єтнаму, де служив поручник Содоль, потрапила у засідку комуністичних сил в районі Кієн-Ван у дельті ріки Меконґ. Петро Содоль вивів свою частину з-під вогню ворога. За відвагу і порятунок побратимів вже наступного дня в’єтнамський генерал Вінг Лог відзначив Петра Содоля «Хрестом хоробрості з Золотою Зорею». За військові заслуги нагороджений 2-ма медалями «Пурпурове серце», В’єтнамським хрестом хоробрості, медаллю Бронзової зірки зі знаком V (від Valor - доблесть). У відставку вийшов у чині майора.
Закінчив Національний університет штату Небраска (США), де отримав ступінь бакалавра політичних наук та магістра бібліотекознавства. Сфера його наукових зацікавлень: структура та старшинські кадри Української повстанської армії. Із 1983 року працював співробітником Видавничого комітету «Літопис УПА», є упорядником 18-го і 19-го томів. Автор англомовної книги про УПА, перших енциклопедично-довідкових видань з історії УПА «Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник I—ІІ» (1994, 1995) та низки наукових публікацій.
Петро Содоль – активний член Пласту (курінь УПС «Лісові Чорти»), один із засновників Міжкрайового вишкільного табору «Лісова школа». У 1973-2000 роках був членом Головного проводу «Пласту», активний учасник українського громадського життя у США та в Україні.
Із лекції Петра Содоля на пластовому Міжкрайовому Вишкільному Таборі «Лісова школа» в 2015 році.
«Привітання «Слава Україні!» почали мабуть приватно уживати десь на початку ХХ-го століття, але часткового публічного поширення набрало як привітання серед військових армії УНР під час перших визвольних змагань(1917-1921 роках). Це була ініціатива окремих командирів бо офіційної директиви не було. На збірках військових відповідь хором могла бути «Слава, Слава, Слава!» або щось інше. До прикладу могло бути «Козакам Слава!». Відомо, що вже після війни у 1925 році в Чехії збори українських студентів-націоналістів та ветеранів війни вирішили між собою вживати привітання «Слава Україні!» і відповідь «Героям Слава!».
Згодом між націоналістами були ще інші варіанти привітів, але остаточно під час ІІ великого збору Організації Українських Націоналістів(ОУН) (бандерівці) у Кракові окремою постановою від 4 квітня 1941 року формально затверджено: «Обов’язуючі слова повного привіту: «Слава Україні» відповідь «Героям Слава». Цілком закономірно, що цей привіт та відповідь були вживані підпіллям ОУН від 1941 року, а від 1943 року це поширено на Українську Повстанчу Армію(УПА). Отже таким чином ці слова і увійшли в народну пам’ять".
