5 серпня 1866 року в селі Оріхівка на Полтавщині народився Володимир Леонтович, письменник і меценат, громадський діяч.
Навчався на юридичному факультеті Московського університету, де гостро усвідомив різницю між росіянами й українцями. Захистив дисертацію на тему «Історія землеволодіння в Україні від повстання Богдана Хмельницького до введення кріпацтва царицею Катериною ІІ».
Один із 17-ти членів Старої Громади, які склали присягу «любити Україну до глибини власної кишені». Разом із Василем Симиренком та Євгеном Чикаленком видавав першу українську щоденну газету «Громадська думка».
Член Центральної Ради в 1917 р. Міністр земельних справ в уряді Павла Скоропадського в 1918 р. Розробив проект земельної реформи, яку сучасники вважали однією з найдемократичніших.
З 1919 р. жив в еміграції. «Усім своїм єством я відчував, що не зможу стерпіти становища большевицького раба й мушу втікати світ за очі, хоч би й на тяжку біду, аби не залишитися під їхньою кормигою, – писав у спогадах Володимир Леонтович. – Я був уже застарий, щоб братися за рушницю та воювати, а не міг і манити себе, як манили себе тоді люди соціалістичних напрямків, думкою, щоб я міг із ними мирити, а вони мене стерпіти. Для мене всі большевицькі ідеї й усе їх поводження були згори непереносні й ворожі».
Помер 10 грудня 1933 р. в Празі.
