25 листопад 1956 року не стало Олександра Довженка, письменника і талановитого кінорежисера. Живучи у вигнанні в Москві, сумував за Україною.
Залишив заповіт, написаний незадовго до смерті у щоденнику:
«Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».
Поховали Олександра Довженка на Новодівичому цвинтарі у Москві.
Олександр Довженко – український режисер, письменник, кінодраматург, художник.
Народився 10 вересня 1894 року в містечку Сосниця на Чернігівщині. Займався викладацькою діяльністю. В 20-х роках був тісно пов’язаний з партією «боротьбистів», працював у радянському консульстві в Варшаві та Берліні.
В Німеччині студіював малярство та, після повернення на Україну, був карикатуристом в місцевих газетах, після чого потрапив до ВУФКУ, де працював над фільмом «Вася-реформатор» (1926) разом із німецьким оператором Йозефом Роною.
Його першою самостійною режисерською роботою стала комедійна стрічка «Ягідка кохання» (1926), після чого був шпигунський детектив «Сумка дипкур’єра» (1926). Проте, найбільшої слави Довженко здобув з легендарною німою трилогією – «Звенигора» (перший український фільм, що вийшов на міжнародну арену) (1927), «Арсенал» (1929) та «Земля» (1930).
Саме завдяки цій трилогии західні кінознавчі посібники зазвичай згадують Олександра Довженка серед ключових режисерів радянської монтажної традиції 1920–х років, а всі трі фільми вважаються визнаними шедеврами світового кіно та найвищою точкою розквіту української кіноіндустрії.
В 1930-х роках, після реорганізації ВУФКУ, Довженкові дедалі важче було знімати через посилення ідеологічного тиску та культурної централізації.
В 1933 році він залишив Київську кінофабрику та переїхав до Москви. Під час Другої світової зняв серію агітаційних фільмів про Україну (“Визволення” (1940), “Битва за нашу Радянську Україну” (1943), “Перемога на Правобережній Україні” (1944)), а після – поставив стрічку «Мічурін» (1948).
У 1950-х Довженко чимало викладає та виношує плани таких фільмів як «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна», які так і не були реалізовані за життя.
Помер 25 листопада 1956 року у віці 62 років.
