22 липня 1944 року помер Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба), письменник, поет, драматург.
Народився 5 грудня 1878-го в містечку Білопілля на Сумщині. Рано втратив батька, через брак коштів не закінчив навчання в Київському політехнічному інституті. Пізніше навчався в Харківському ветеринарному інституті. То був дивний час, коли майбутній майстер інтимно-особистісної та громадянської лірики поєднував віршування із зароблянням на життя працею на скотобійні.
Зламним для поета став 1903-й, на відкритті пам’ятника Івану Котляревському у Полтаві він зустрівся з такими метрами, як Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Володимир Самійленко. Став писати українською, перша збірка побачила світ у 1907-му.
Палко вітав початок національно-визвольних змагань у 1917-му:
Земля розступилась! І з праведних трун
Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун!
І з волі знімають кайдани міцні,
І слізьми співають щасливі пісні.
Внаслідок більшовицької окупації опинився в еміграції. Мешкав у Будапешті, Відні, Берліні, Празі, тужив за Україною.
Душа розірвана, як рана…
Бальзам далеко так, як сонце,
А сонце, сонце, як і щастя,
Там, там, лише в краю коханім.
На чужині оспівував історичне минуле українського народу, захоплювався мудрістю князів Київської Русі, їх хоробрістю і мужністю, любов’ю до рідної землі. Багато творів присвятив дітям.
Помер 22 липня 1944-го у Празі, незабаром по тому, як дізнався про смерть сина Олега Ольжича.
Все мені ти снишся, мій маленький сину,
Що з тобою полем, степом ідемо,
Що б’ємось за нашу Україну,
Розриваєм пута, вікове ярмо.
