До Дня Соборності України Театр Заньковецької приурочив другу прем’єру нового року – виставу «Дещо дивне сталося зі мною»
Коли за театральну постановку береться режисер-кіношник, то виходить «дещо дивне». Втім, Дмитро Сухолиткий-Собчук - кінорежисер та сценарист, член Європейської та Української кіноакадемій, Голова Українського Оскарівського комітету 2024-2025 років – вирішив ризикнути і за власною п’єсою поставив виставу «Дещо дивне сталося зі мною» на заньківчанській сцені «Стрих».
До роботи над постановкою режисер відомого фільму «Памфір» залучив художницю Юлію Зауличну, яка працювала над костюмами і сценографією, а також потужний акторський склад, до кого увійшли відомі актриси театру і кіно Римма Зюбіна, народні артистки України Альбіна Сотнікова, Людмила Никончук, заслужені артисти України Олександр Норчук, Олег Сікиринський, Андрій Войтюк і молоді актриси, які вже досить відомі за нещодавніми ролями в кіно та телесеріалах – Дарина Федина («Спіймати Кайдаша»), Єлизавета Цілик («Назавжди-Назавжди», «Носоріг»).
Жанр вистави Сухолиткий-Собчук визначив доволі «закручений» - психологічна практика на основі сімейних розстановок з елементами детективу. Режисер піднімає дуже важливі теми – такі, як пам’ять, питання таємниць минулого і про що слід пам’ятати в майбутньому.
«Усі події відбуваються у трьох локаціях: будинку, саду, кабінеті слідчого та дивним чином переплітаються дві різні історичні епохи, - розповідає режисер і драматург. - Певним тригером є метод сімейних розстановок. З наукового погляду цей метод є суперечливим, але якщо в наш час людям допомагає ця терапія, то нехай вона має місце. З художньої точки зору — це цікавий візуальний спосіб працювати з архетипами та порозмірковувати про недосконалість нашого світу».
Ви чули про сімейні розстановки за Хеллінгером? Перш ніж трохи привідкрити сюжетну лінію вистави, треба пояснити тим, хто не посвячений у тонкощі психології сімейних стосунків, що це таке.
В інтернеті про цей метод читаємо: «Системні або сімейні розстановки по Хеллінгеру – це ненауковий метод групової терапії. Він розроблений німецьким психотерапевтом Бертом Хеллінгером у 1980–90-х роках. На думку фахівців, які використовують розстановки, цей метод за один сеанс дозволяє вирішити глибокі особистісні проблеми людини і навіть позбавити фізичних недуг.
Найчастіше люди звертаються до такої терапії, коли їм не вдалося (чи вони не намагалися) вирішити проблеми іншими способами…
За методом Хеллінгера, психологічні проблеми людини тісно пов’язані з проблемами у його сім’ї. Якщо встановити правильні відносини з усіма членами сім’ї, зокрема з померлими, можна знайти гармонію зі собою. Під час сеансу той, що звернувся за допомогою, призначає з присутніх людей «заступників», які виконують ролі його близьких родичів. У певний момент ці люди ніби починають відчувати те саме, що й реальні члени сім’ї, яких вони заміняють. У людини з’являється можливість за допомогою психотерапевта, який проводить сеанс, поспілкуватися зі своїми родичами та «розставити» все на свої місця.
Наукових підтверджень у тому, що системні розстановки працюють, немає. Вчені вважають цей метод спірним, а деякі психотерапевти називають його «шаманським». Є й думки, що розстановки по Хеллінгеру можуть нашкодити психіці людини».
Але повернімося до вистави. Головна героїня Світлана (Римма Зюбіна) дозволяє сусідці Гертруді (Альбіна Сотнікова) проводити у своєму домі сімейні розстановки за Хеллінгером. Світлана – викладачка архітектури, займається репетиторством удома. Одночасно відновлює свій будинок після деокупації. Її оточення - це абітурієнти, уже згадана сусідка, яка займається дивними психологічними практиками, та слідчий Корній (Олександр Норчук).
Несподівано одна із розстановок запускає низку подій, які переносять героїв на 100 років назад, у минуле. Вони дізнаються, ким були їхні предки. Для когось це відкриття дуже трагічне, для когось – героїчне.
Дмитро Сухолиткий-Собчук поставив перед собою і своєю командою непросту задачу – занурити глядача в сюжет настільки, щоб він, спираючись на власний досвід, пройшов складними маршрутами індивідуальної й національної пам’яті. І справді, слідкуючи за перипетіями доль героїв вистави, мимоволі замислюєшся над тим, а ким були мої пра-пра-парадіди? Катами чи жертвами імперсько-тоталітарної системи ХХ століття?
Ці запитання, очевидно, ставитимуть собі й перші глядачі вистави уже в найближчі два дні – 21 і 22 січня.
Людмила ПУЛЯЄВА.
Фото автора.
