Канонізований, засновник “Руської трійці” і друг Івана Франка – чимало унікальних постатей були ректорами у ЛНУ ім. Івана Франка.
Вже через кілька місяців стане відомо ім’я нового ректора Львівського національного університету імені Івана Франка. І хоч самі вибори відбудуться 22 квітня 2025 року, термін подачі документів кандидатів на посаду очільника ЛНУ ім. Івана Франка завершується вже наприкінці січня. Так, наразі постать майбутнього ректора залишається під покровом абсолютної таємниці, а імена кандидатів перебувають у невідомості не лише для широкої громадськості, але й навіть для самих працівників Львівського університету.
Проте зберігає ЛНУ чимало таємниць і про тих ректорів, які очолювали освітній заклад сто чи двісті років тому. Маловідомими є факти про те, що видатний співзасновник об'єднання “Руська трійця” Яків Головацький свого часу керував Львівським університетом, як і канонізований львівський архієпископ Юзеф Більчевський; медик Франц Мазох, дідусь того самого Леопольда Рітера фон Захер-Мазоха, на честь якого походить слово “мазохізм”; а також фізіолог Адольф Бек, якого під час Другої світової війни довели до самогубства.
За 364-річну історію ЛНУ ім. Івана Франка було понад дві сотні ректорських каденцій. Дослідникам на теперішній час важко дійти згоди скільки саме. Іноді складалися такі правові ситуації, коли університетом керували уповноважені, але без прав ректора, тобто, виконувачі обов’язків. Дехто був обраним на цю посаду кілька разів поспіль, або з перервою. Про це розповів Гал-інфо директор Музею історії Львівського національного університету імені Івана Франка Юрій Гудима.
– Ректор – це володар у королівстві знань. Буквально слово “ректор” походить від латинського “rex”, що означає “король”. Звідти й походить таке буденне слово “регулювати”, що можна називати синонімом керувати. Отже, ректор є володарем в царстві наук, керівником культури, мистецтва, духовності, які творяться в його освітньому закладі. Та й справді, університет є свого роду королівством, адже “універсум” з латинської – “всесвіт”, окремий світ. Тобто ректор – це король у всесвіті знань, – розповів Юрій Гудима.
Традиційно ректор вважався почесною особою і символом університетської автономії. Одним із титулів, який використовували для означення його високої посади, було – “Magnificus”, тобто “Великий”. Обирали ректора лише на один рік, що також свідчило про шанованість його посади. Адже не кожен науковець міг досягнути такого статусу та посісти крісло очільника Університету.
– Можна сказати, що життя університету було влаштоване на зразок великого корабля, який упевнено тримає свій курс уперед. І вважалося, що одна особа за такий «короткий» термін, як один рік, не могла різко похитнути той курс. Однорічний термін давав можливість багатьом науковцям побути ректором, проте це значно ускладнювало можливість здійснювати масштабні проєкти. З приходом радянської влади тривалість ректорської каденції зросла до п’яти років, що залишилося до сьогодні і стало певним алгоритмом розвитку навчального закладу. Зараз це дозволяє науковцю утвердитися на своїй посаді та керувати Університетом упевненіше, - розповів Юрій Гудима.
До речі, рекордсменом за тривалістю перебування на посаді ректора можна вважати Івана Вакарчука, який керував Львівським університетом 23 роки, з перервою на очолювання Міністерства освіти і науки України з 2007 по 2010 рік. Водночас були у Львівському університеті і ректори, чия каденція не тривала і кількох місяців. Зокрема, йдеться про польського етнографа, першого професора славіста Університету Антонія Каліну (керував у 1904 р.) та медика, засновника Львівської наукової школи неврології та психіатрії Генрика Гальбана (керував у 1933 р.). Через проблеми зі здоров’ям їм довелось у швидкому часі після інавгурації на високу посаду керівника, відмовитись від неї.
Важливо, що у 1939 році в Університеті ліквідували теологічний факультет, чимало представників якого були у різний період ректорами освітнього закладу. Наприклад, Анджей Анквич, який керував Львівським університетом з 1817 по 1818, ще коли заклад мав ім’я Франца I, був польським графом, Львівським і Празьким латинським архієпископом. А Модест Гриневецький, який був ректором через кілька років після нього (1821 -- 1822), належав до Чину святого Василія Великого і був протоігуменом василіянських монастирів на Галичині.
– Саме представники духовенства вважались науковцями найвищого рівня. Адже для того, аби навчатись на теологічному факультеті, потрібно було також попередньо завершити трирічне навчання на філософському факультеті, який об’єднував різні природничі науки – математику, географію, хімію, фізику, ботаніку, зоологію, – розповів Юрій Гудима.
З 1900 по 1901 рік ректором Львівського університету був святий римо-католицької церкви, львівський архієпископ Юзеф Більчевський. За час його єпископського правління у Львові було зведено чимало сакральних споруд, у тому числі неоготичний костел – сьогодні Церква Святих Ольги і Єлизавети. Юзеф Більчевський підтримував доброчинні організації, ініціював чимало акцій допомоги бідним і безпритульним. Зокрема, під час Першої світової війни він створював комітети допомоги для тих, хто голодував, а також активно співпрацював з митрополитом Андреєм Шептицьким заради припинення війни. У 2001 році Юзеф Більчевський був беатифікований як блаженний Папою Римським Іваном Павлом II, а вже у 2005 році Папа Бенедикт XVI канонізував його як святого.
– Перед смертю Юзеф Більчевський заповів, аби його серце у спеціальному релікварії вмурували у стіну костелу тут, у центрі Львова, а тіло поховали на цвинтарі серед звичайних міщан. Усе це і було виконано, священника поховали на Янівському кладовищі. Проте, коли його оголосили святим, провели ексгумацію і тіло приєднали до серця, – поділився Юрій Гудима.
Були серед ректорів Львівського університету і провідні науковці-лікарі, адже з перервами до 1939 року у закладі функціонував медичний факультет, який з приходом радянської влади реформували у Львівський державний медичний інститут. Наприклад, Генрик Кадий, який керував Університетом з 1898 по 1899, був професором описової анатомії і патології, офтальмологом. Як розповів Юрій Гудима, саме завдяки активній громадській та науковій діяльності професора були збудовані корпуси медичного факультету на вулиці Пекарській.
Серед ректорів-медиків можна згадати і доктора фармацевтики, хірурга-практика Франца Мазоха. Так, саме від його прізвища, яке успадкував онук, письменник Леопольд фон Захер-Мазох, походить термін “мазохізм”. Керував Франц Мазох Львівським університетом перший раз з 1802 по 1803 рік, коли заклад мав ім’я Йосифа II. Коли у Львові тривала епідемія, саме ректор-медик активно долучився до боротьби із нею. Відомим Франц Мазох став і завдяки підтримці львівських євреїв: свого часу лікар намагався покращити санітарний стан їхнього гетто. Друга ректорська каденція медика тривала з 1827 по 1828 рік у Львівському університеті, який вже мав інше ім’я – Франца I.
Унікальною є історія життя ще одного ректора-медика Львівського університету, який кілька разів був номінований на Нобелівську премію, розповів Юрій Гудима. Адольф Бек – фундатор львівської школи фізіології, медик, який керував закладом вищої освіти з 1912 по 1913 р., проте під час Першої світової війни, коли росіяни окупували Львів, також взяв на себе обов’язки ректора.
– Є спогади Адольфа Бека про те, як він боронив Університет, коли москалі в 1915 році захопили Львів. Вони приходили в Університет, щоби збити з фасаду австрійського чорного орла, конфіскувати різні цінності, зробити з нього казарму тощо. Проте Адольф Бек їм тоді дуже протиставився. Він пішов до генерал-губернатора Бобринського, який призначив тоді Бека відповідальним за все майно університету, і виступив із обуреннями щодо того, чим солдати займаються, які вони мародери, - розповів Юрій Гудима.
Проте трагічна доля спіткала Адольфа Бека під час Другої світової війни. Як єврей за походженням, він зазнав переслідувань з боку нацистів після окупації Львова. Постійними погрозами і утисками Бека довели до самогубства: у 1942 році, не бажаючи підкорятися нацистському режиму, він прийняв отруту.
Маловідомим є також той факт, що ректором Львівського університету був один із співзасновників галицького угруповання “Руська трійця”, а саме Яків Головацький. Так, український мовознавець, етнограф, фольклорист, священник керував одним з провідних освітніх закладів з 1863 по 1864 рік, через тридцять років після участі у “Руській трійці” (діяла з 1833 по 1837 роки). До речі, з часом Яків Головацький поступово схилився до москвофільства і врешті виїхав до міста Вільно (нині Вільнюс, Литва, а тоді російська імперія).
Якова Головацького часто знають як співавтора першого українського фольклорно-літературного альманаху “Русалка Дністрова”, який він видав разом із іншими членами “Руської трійці” у 1837 році. Унікальним фактом є те, що дотичним до альманаху є також ще один ректор Львівського університету! Юрій Гудима розповів, що отець Венедикт Левицький, який був українським греко-католицьким церковним діячем та педагогом, керував Львівським університетом з 1829 по 1830 рік. Саме він згодом став ініціатором цензурної заборони альманаху “Русалка Дністрова”, що створило в історії контраст – один з ректорів Університету заборонив українську працю, автор якої через чверть століття сам став ректором.
Звісно, серед ректорів Львівського університету слід згадати і товариша Івана Франка – Яна Каспровича, який був польським поетом-модерністом, мовознавцем. Керував освітнім закладом він з 1921 по 1922 р. Юрій Гудима розповів, що є спогади про те, що ректор Університету любив риболовлю, до якої часто долучав й Івана Франка. Товариші обоє дописували до газети "Kurjer Lwowski" (“Кур'єр Львівський”), а також були активними учасниками громадського та політичного життя міста. До речі, відомою є історія про те, що для прочитання габілітаційної лекції у Львівському університеті для отримання посади доцента Іван Франко позичив фрак у одного з товаришів. Так, саме Ян Каспрович позичив парадний костюм другові, як добрий кум, адже й справді він був ще й хрещеним батьком найстаршому синові Франків Андрію.
Звісно, історії з життя та наукової діяльності ректорів Львівського університету не обмежуються лише тими, що згадані в цій статті. Десятки особистостей, які очолювали освітню установу, є прикладом видатних постатей, які залишили свій внесок у розвитку науки та освіти. Вчора, 20 січня, ЛНУ ім. Івана Франка відзначав 364-у річницю свого заснування. І це чудова нагода пригадати життєписи тих десятків людей, які стали прикладом не лише виняткової керівної діяльності, але й чиї напрацювання є глибоким джерелом для досліджень наукового та політичного життя університетської спільноти у різні історичні періоди.
Розмовляла Марічка Твардовська
