Сьогодні, 14 лютого, у День св. Валентина, всі спраглі кохання і любові мандрують до Самбора, що у Львівській області. Річ у тім, що тут уже 238 років зберігаються мощі покровителя всіх закохани святого Валентина.
Один раз на рік, увечері 14 лютого, саркофаг з мощами святого Валентина переносять з бічного престолу церкви Різдва Пресвятої Богородиці на центральний тетрапод до почитання. В цей час усі охочі можуть прикластися, доторкнутися до реліквії, попросити помочі чи заступництва. Через скляну труну видно череп, декілька кісток та капсулу з рідиною (очевидно, мощі мироточили і миро зібрали в капсулу).
Святий Валентин сцілює не лише духовно, а й тілесно, хворих на епілепсію.
Мощі святого Валентина зберігаються у Самборі в храмі Різдва Пресвятої Богородиці з 13 травня 1779 року.
Про це записано в книзі «Княжий город Самбір», науковій праці доктора Юліяна Євгена Рабія, що був довший час парохом і деканом Самбірським на початку 20 століття. Ці мощі, як пише автор, викопані на кладовищі святої Прісцили в Римі, де святий був священиком і близько 270 року загинув мученицькою смертю. У Римі в архівах Папського інституту є скупий запис про те, що священомученик Валентин є покровителем Перемишльсько-Самбірської Єпархії. Грамоти з печатями, які були передані сюди разом з мощами, були знищені в радянські часи.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці збудована у 1737 році коштом магната Іллі Комарницького та його дружини Олени. Окрім мощей Святого Валентина, тут зберігається чудотворна ікона пречистої Діви Марії, що була коронована у 1928 році і довго залишалась єдиною коронованою іконою в Україні.
До речі, ікона двічі за своє існування плакала кривавими слізьми. Вперше у 1727 році, вдруге напередодні Першої Світової у 1914 році. А чудотворні зцілення, що їх дарує ікона тим, хто молиться до неї, годі й перелічити. У підземеллі церкви заходяться труни фундаторів — Іллі та Олени Комарницких та їх доньки Софії, а також кира Анастасія Шептицького.
Як свідчать перекази, Самбірську ікону Богородиці намалював на дошці з кипарисового дерева сам євангелист Лука. Її привезли до Самбора два грецькі купці напочатку XVII ст. Інші дослідники зараховують її до найдавніших українських ікон, що походять із XII–XIII ст.
1705 року в Самборі і околицях панувала «чорна хвороба» — чума, серед померлих був й Іван Стамович, власник ікони. Олена Добрянська, його далека родичка отримала у спадок його майно разом з іконою.
15 вересня 1727 року відбулося перше чудо — ікона плакала. На прохання пароха ікона перейшла до парафіяльної церкви Різдва Пречистої Діви Марії, де вона знаходиться й до нині. 17 жовтня 1727 року а іконі знову появилися сльози на очах Богородиці. Спеціальна церковна комісія визнала плач Богородиці на іконі надприродним явищем і вважала, що ікона є чудотворною. В той час відомими стають випадки зцілень людей, які молилися перед іконою.
На свято Непорочного Зачаття Богородиці 22 грудня 1727 року була відслужена урочиста св. Літургію з нагоди проголошення самбірської ікони чудотворною.
8 червня 1908 року Апостольська Столиця проголосила головний престол чудотворної ікони в Самборі упривілейованим. В 1912 і 1913 роках св. Літургії тут служив і молився митрополит Андрей Шептицький, а у 1931 і 1932 рр. — тоді ще ректор духовної семінарії у Львові о. Йосиф Сліпий.
У вересні 1939 року німецькі і радянські правителі розділили Польщу, єпископ Йосафат Коциловський заради збереження ікони доручив монахиням із Згромадження сестер Служебниць перевезти її з самбірської церкви за Сян до Польщі. 6 серпня 1941 року святу реліквію привезли назад до Самбора. 1944 року вдруге перевезли ікону на Захід.
Восени 1996 року ікону передали на реставрацію до Львова. Після реставрації ікона побувала у львівських та дрогобицьких храмах, а 23 лютого 1997 року повернулась до Самбора.
3 грудня (з можливим перенесенням на неділю) встановлено днем почитання Чудотворної Самбірської ікони Пресвятої Богородиці, а 15 лютого — днем її віднайдення.
